22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)

Французький матеріалізм ХVІІІ ст.: природа, суспільство, людина.

Починаючи приблизно з середини ХVІІІ ст. у Франції з‘являється плеяда мислителів-просвітників, багато з яких були також і яскравими представниками філософського матеріалізму. Французький матеріалізм ХVІІІ ст. – нова історична ступінь в розвитку матеріалістичної філософії, яка суттєво відрізняється від попередніх матеріалістичних вчень.

Англійський матеріалізм ХVІІ ст. мав у значній мірі аристократичний характер, його вчення створювалось для вибраних. В Нідерландах Спіноза писав свої твори латиною, малодоступною для широких мас. Навпроти, французькі матеріалісти ХVІІІ ст. – Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах – несуть свої ідеї в широкі верстви городян. Вони безпосередньо звертаються не до правителів сучасної їм Європи, і не тільки до читачів з дворян, але й до маси читачів з класу буржуазії. Вони викладають свої філософські погляди не в формі учених трактатів і спеціальних статей, а переважно в формі широкодоступних видань – словників, енциклопедій, памфлетів тощо. У всіх цих виданнях, написаних національною мовою - французькою, майстерність викладу поєднується із силою переконання.

Філософія французького матеріалізму складається з матеріалістичного вчення про природу і з вчення про людину та суспільство. Засновник французького матеріалізму XVIII ст. Жюльєн Офре де Ламетрі (1709-1751) в загальній формі сформулював майже всі ідеї, які потім були розвинуті, збагачені, конкретизовані Гельвецієм, Дідро, Гольбахом і деякими природознавцями.

Ламетрі доводив, що не тільки всяка форма невід‘ємна від матерії, але і всяка матерія пов‘язана з рухом. Без здібності рухатися, закостеніла матерія є лише абстракцією. Субстанція, кінець-кінцем зводиться до матерії, в природі якої коріниться не тільки здатність рухатися, але і загальна потенціальна здатність відчувати. Всупереч ученню Декарта Ламетрі не тільки доказував одухотвореність тварин, але разом з тим вказував на матеріальний характер самої одухотвореності - тварини і людини. Хоча для нас ще незрозумілий механізм, з допомогою якого матерія наділяється здатністю відчувати, але безперечно, що всі наші відчуття зумовлені зв‘язком почуття - через нерви - з матеріальною речовиною мозку. Тому ніяке відчуття і ніяка зміна вже відчутого не можуть виникнути без спеціальної зміни у відповідному органі чуттєвого сприймання.

Ламетрі лише помітив ряд основних ідей, але всебічного систематичного розвитку їм не дав. Найбільш систематичним пропагандистом філософських вчень французького матеріалізму став Поль Гольбах (1723-1789). Плодом взаємного обміну думками з друзями стала „Система природи” Гольбаха (1770), в написанні якої, крім Гольбаха приймали участь Дідро, Нежон і інші. „Система природи” - найбільша з робіт Гольбаха, присвячених теорії матеріалізму.

Головна думка трактату - думка про те, що всі явища природи можна звести до різних форм руху матеріальних часток, які в своїй сукупності утворюють вічну нестворену природу. Послідовно відкидаються всі богословські і ідеалістичні забобони про характер діючих в природі сил та їх причини.

Основу всіх природних процесів складає матерія з притаманною їй здатністю руху. В „Системі природи” розрізняються два види руху : 1) рух матеріальних мас, дякуючи якому тіла переходять з одного місця в інше; 2) внутрішній і закритий рух, який залежить від властивої тілу енергії, тобто від взаємодії і протидії невидимих молекул матерії, з яких складається це тіло. Гольбах доказує універсальність руху у природі, у Всесвіті. Суть природи заключається в тому, щоб діяти; якщо ми станемо уважно розглядати її частини, то побачимо, що нема жодної, яка була б в абсолютному спокої. Ті, які вважаються нам нерухомими, насправді знаходяться у відносному спокої. На противагу Декартові, який вчив, що рух був наданий матерії Богом, Гольбах твердить, що природа рухається від себе самої, бо природа - величезне ціле, зовні якого ніщо не може існувати. Матерія вічно рухається, рух є необхідним способом її існування і джерелом таких її первісних властивостей як протяжність, вага, непроникність, фігура і т. д.

Матеріалістичне розуміння природи несумісне з допущенням будь-яких надприродних причин. Гольбах впевнений, що в природі можуть бути лише природні причини і дії.

Вчення про природу, викладене в „Системі природи” Гольбаха одержало свій подальший розвиток в працях самого видатного представника французького матеріалізму - Дені Дідро (1713-1784). Дідро пройшов шлях від етичного ідеалізму до матеріалізму у вченні про буття, в психології, в теорії пізнання, а також до атеїзму в питаннях релігії.

Як і інші представники французького матеріалізму, Дідро виходить з того, що природа вічна і нескінченна. Природа ніким не створена, крім неї і поза нею немає нічого.

Дідро вніс в матеріалістичне вчення про природу деякі риси і ідеї діалектики. В його поглядах на органічну природу простежується думка про розвиток, про зв‘язок процесів, що відбуваються в природі. Згідно Дідро, все змінюється, зникає, залишається тільки ціле. Світ безперервно зароджується і вмирає, кожну мить він перебуває в стані зародження і смерті, ніколи не було і не буде іншого світу.

Особливу увагу Дідро привернула проблема матеріалістичного тлумачення відчуттів. Яким чином механічний рух матеріальних часток може породжувати специфічний зміст відчуттів? На це питання може бути дві відповіді: або відчуття з'являється на певній ступені розвитку матерії як щось якісно нове, або ж здатність, аналогічна здатності відчувати, повинна бути здатністю всякої матерії незалежно від форми матеріального тіла і від ступені його організації.

У вченні про суспільство французькі матеріалісти залишаються, як і всі домарксистські філософи, ідеалістами. Однак вони виступають проти ідеалістично-теологічного розуміння історії, доказуючи, що рушійною силою історії людства є людський розум, прогрес освіти. У вченні про природу людини, про виховання, про суспільство і державу французькі матеріалісти відстоюють детермінізм, тобто причинний зв'язок всіх людських дій. Хоча людина - продукт зовнішніх сил і фізичних умов, вона все ж не може не бути відповідальною за всі вчинки по відношенню до суспільства. Суспільство карає за злочини, так як вони для суспільства шкідливі, і вони не перестануть бути шкідливими від того, що здійснюються в силу законів необхідності. Далі, сама кара - найсильніший засіб запобігання злочинам у майбутньому.

Вчення про мораль, на думку французьких матеріалістів, повинне спиратися на досвід. Як і всіма істотами, наділеними почуттями, людиною рухає виключно устремління до задоволення і відраза до страждань. Людина здатна порівнювати задоволення і вибирати з них найбільші, а також ставити собі межу і добирати засоби. Тому для неї можливі правила і поняття про дії, що лежать в основі моральності.

Фізичні задоволення - найсильніші, але вони непостійні, при надлишках приносять шкоду. Тому переваги заслуговують задоволення розумові, більш тривалі і більш залежні від самої людини. Тобто, вихідною точкою мудрості повинно бути не задоволення, а кероване розумом пізнання людської природи.

Так як люди не можуть жити в самоті, вони створюють суспільство, і з їх об‘єднання виникають нові відносини і обов‘язки. Маючи необхідність в допомозі інших, людина змушена в свою чергу робити корисне для других. Так створюється загальний інтерес, від якого залежить інтерес особистий. Згідно вченню Гольбаха і Гельвеція вірно зрозумілий особистий інтерес з необхідністю веде до моральності.

Клод-Адріан Гельвецій С1715-1771) основне знання етики вбачав у визначенні умов, при яких особистий інтерес може співпадати з інтересом суспільним. Цю думку він проводить в трактаті „Про розум”. По Гельвецію, не тільки індивід є частиною більш широкого цілого, але й суспільство, до якого він належить, є ланкою ще ширшої спільності або єдиної спільності народів, зв'язаної моральними узами. Такий погляд на суспільство повинен стати, на думку французьких матеріалістів, збуджуючою причиною цілковитого перетворення всього суспільного життя. Існуючий стан суспільства Гольбах і Гельвецій вважають далеким від ідеалу. Цей ідеал вони бачили не в „природному стані”, бо природа зробила для людини неможливим ізольоване існування і вказала їй на взаємовигідність як на основу розумного співжиття. Без взаємної вигоди неможливе для людини ніяке щастя. Згідно суспільного договору ми повинні робити для інших те, що ми хочемо, щоб вони робили для нас. При цьому витікаючі з суспільного договору обов‘язки мають силу по відношенню до всякої людини, незалежно від того, з яких верств населення вона походить. Звідси французькі матеріалісти, наприклад Гольбах, робили висновки про загальні для всіх людей постанови гуманізму, співчуття і таке інше.

На думку французьких матеріалістів, не існує такого виду правління, який повністю задовольнив би вимоги розуму. Засіб усунення всіх недоліків існуючих способів правління французькі матеріалісти вбачають не в революції, а в освіті суспільства. Кероване мудрим урядом виховання є самим надійним засобом дати народам почуття, таланти, думки, чесноти, необхідні для розквіту суспільства.