1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;

2) у об'єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об'єкта;

3) цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об'єкта.

Отже, відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей об’єктів, що взаємодіють. Інформація — об’єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна. Тому будь–яка взаємодія включає в себе інформаційний процес, вона є інформаційною взаємодією у тому розумінні, що залишає про себе пам’ять в іншому. Відображення є процесуальною єдністю інформації і дії.

21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Головне питання – про відношення суб’єкту та об’єкту (знання про світ до власне світу), чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Сучасна т.п. базується на теорії відображення. В філ. існує 3 основ-х точки зору на мож-сть пізнання:

1. оптимізм (принципова можливість пізнання світу);

2. агностицизм (заперечення можливості достовірного пізнання сутності дійсності);

3. скептицизм (не заперечують мож-сть пізн-я, але вираж-ть сумнів щодо нього).

Помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, що заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, шо пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю. Проте слід зазначити, шо агностицизм виявив важливу проблему гносеології — що я можу знати? Це питання стало провідним у праці Канта "Крит. чис. розуму" і досі залиш-ся акт. Агност. все знання зводить або до звички, пристос-я, специфічної організації психічної діяльності (Юм), або до конструктивної діяльності розсудку (Кант), утилітарної користі (прагматизм), до прояву специфічної енергії органів чуття (Мюллер), до правдоподібності, а не об'єктивної істинності його змісту (Поппер). Сп. ідея — знан. не дає відобр-я сутності дійс-ті, а в кращому разі - обслуг-є утиліт. потреби та запити люд.

Принципову можливість пізнання визнають не лише матеріалісти, а й більшість ідеалістів. Проте у вирішенні конкретних гносеол-х проблем мат. і ідеалізм докорінно відрізн-ся. Ця різниця – у розумінні природи пізнання, так і в самому обгрунтув-і можливості досягн. об'єктивно істинного знання, а найкраще — у питанні про джерела пізнання.

• Для ідеалізму, який заперечує існув-я світу не залеж. від свідомості, пізн-я уяв-ся як самодіяльність цієї свідомості. Свій зміст знання отримує не з об'єкт. дійсності, а з діяльн. самої свідом-ті; саме вона і є джерелом пізн-я.

• Матеріаліст. гносеологія: джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес творчого відображення ЇЇ в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання — це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Проте є принципова різниця в розумінні процесу пізнання як відображення дійсності домарксист. матер-м та сучас-ю матер. теорією пізнання.

Значний крок в розвитку теорії пізн-я було зроблено європ. філ. 17-18ст., головними стали проблеми зв’язку „Я” із зовнішнім світом. Центральна – проблематика теорет. пізн-я. Завд-я – пошук достовірного знання, яке дозволило б стати граничною основою решти сукупності знань та наданню їм оцінки за ступенем цінності.

В нім клас. філ. проблеми теорет. пізн-я пов’язувалися з дослідженням істор. розвитку форм практ. та теорет. пізн-я. Кант вперше спробував створити теорет. пізн-я незалежне від онтологічних та психологічних припущень про реальність. Реальність залежить від самого пізн-я. Об’єкт існує як такий лише в формах діяльності суб’єкта.

Після Канта нім. філ. прагнула подолати розрив між гносеолог. та онтолог. прооблематикою (Гегель: суб’єкт та об’єкт тотожні, бо в основі дійсності лежить саморозвиток абс. духу, який є абс. суб’єктом та як об’єкт має самого себе). Маркс став на позиції матеріалізму: об’єкт (матер. світ) перебуває поза та незалежно від свідомості. Діалект. мат-зм знімає протиріччя теорет. пізнання та онтології та пов’язує теор. пізн-я з проблемами соц. буття. Пізнання відбувається від чуттєвого → до абстракт. мислення → до практики, причому воно відбув-ся в формі соц.-істор. процесу розвитку знань (в голові індивіда): с-ма знань змін-ся в процесі розвитку пізн-я. Моделі пізн-я: 1) пасивна (об’єкт (природа)формується суб’єктом – Фейєрбах. Пізнання – практика відносин об’єкт-суб’єкт. ); 2) активна ( суб’єкт пізн-я (сусп-во або люд. в с-ві). Пізн-я – створ-я нового світу – Маркс).

Фрагмент буття, що виявився в фокусі пізн-я є об’єктом. Його не слід отож-ти з дійсністю (напр., електрон як об’єктивна реальність існував завжди, але об’єктом пізн-я став лише 100років тому) . Предмет п. – конкретні аспекти, на які спрямована дія думки. Основні аспекти пізання:

1. Інформаційний (пізання – процес здобування занадь, створ-я образів, моделей, теорій реальності).

2. Вольвий (прагнення оволодіти реальністю).

3. Смисловий (бажання досягти найважливішого стану – досконалості).

Стр-рі процесу пізн-я (за рівнями) відповідає певна форма пізання: