70. “Розстріляне відродження” 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузілітератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового

72.Діячі української культури в еміграції

Невід'ємною складовою частиною процесу національно-культурного відродження є творчість представників української еміграції.

Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк (1897—1968 рр.), чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати української державності. Поразку УНР він сприйняв як національну трагедію. Аналізуючи причини цих подій, митець звертається до визначення ролі національне свідомої особистості в українській історії, його поезія сповнена історико-філософських роздумів про долю народу, призна¬чення людини в добу політичних і соціальних потрясінь.

Певний час Є. Маланюк перебував під впливом ідеології імморалізму, поглядів Д. Донцова щодо виховання української нації в дусі культу сильної ніцшеанської людини. Однак творчість митця не вкладається в жодні штучні ідео¬логічні рамки. Є. Маланюк — самобутній національний поет і стиліст. Він органічно синтезував необарокові та неоромантичні форми в єдності неокласичної поетики. За своїм змістом його творчість споріднена з гуманістичними Ідеями І. Франка та М. Хвильового..

Світового визнання набула творчість скульптура О. Ар-хипенка (1887—1964 рр.), який 1908 р. емігрував у Францію. З його ім'ям пов'язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. («Ступаюча жінка», 1912 р.; «Постать», 1920 р.). Серед відомих українських скульпторів слід згадати М. Че-решньовського (нар. 1913 р.), який створив пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) й Торонто (Канада);

Л. Молодожанина (нар. 1915 р.), автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашінгтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 р.).У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький (1902—1975 рр.). У його твор¬чій спадщині — опери «Довбуш» (1938 р.), «Анна Яро-славна» (1967 р.). «Княгиня Ольга» (1968 р.), кантати, симфонії, йому належать теоретичні праці «Українська музика» (1963 р.)

Першою українською вищою школою за кордоном став заснований у Відні в 1921 р. Український Вільний Універ¬ситет. його засновником був Союз Українських Журналіс¬тів і письменників, а співзасновниками — М. Грушевський та визначний вчений-юрист С. Дністрянський. Восени 1921 р. університет був перенесений у Прагу, де проіснував до 1939 р., а після другої світової війни відновив свою ді¬яльність у Мюнхені. Першим ректором став мовознавець та історик літератури О. Колесса. До 1939 р. докторські дипломи в університеті одержали 109 чоловік.

В 20—30-х роках в Празі працював Український Висо-, кий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова, в якому готували вчителів для початкових шкіл та позашкільної освіти. Директором інституту був історик української літе¬ратури Л. Білецький.

У 1923 р. група професорів філософського факультету Українського вільного університету — Дм. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський заснували Українське Історико-філологічне Товариство