5. Розвиток книгодрукування

Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Фе-доровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Згодом Іван Федоров переїздить до Острога. Князь Костянтин Острозький, захоплений ідеєю боротьби за національну культуру, за відстоювання позицій православ'я, вирішив видати повний текст Біблії. На той час повного тексту Біблії не існувало в жодного православного народу. Православні користувалися рукописними зошитами окремих частин Біблії. У 1581 р. Біблія була видана І. Фсдо-ровим в острозькій друкарні. В основу Острозької Біблії покладено текст 70 "толковників" — грецький переклад. Це видатна подія в історії української культури.

Діяльність Острозької друкарні була плідною. Крім Біблії Івапом Федоровим були надруковані: "Читанка", "Буквар", "Новий Заповіт з Псалтирем", "Хронологія" Андрія Римші. Характерною особливістю острозьких видань є поєднання вітчизняних традицій з традиціями східнослов'янських народів. У їх оздобленні переважають декора-тивно-ориаментальні прикраси.

Наступним станом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не с формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609 р., "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'являється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Духовні особи обіймали такі посади: керівника друкарні, загального наглядача за друкарськими матеріалами. На власне друкарські посади запрошували світських осіб. Такими посадами були: "типограф" — складач і метранпаж, "наборщик" — помічник типографа, "столпоправитель" — головний коректор, "ба-тирщик" — накатник фарби па складальну форму, "ізобразителі" — люди, котрі готували малюнки для гравюр. У друкарнях також працювали допоміжні робітники та учні, що виконували другорядні роботи.

Мистецтво книгодрукування цілком залежало від майстерності робітників словолитних та палітурних майстерень. Власне словолитні майстерні як окрема одиниця з'являються значно пізніше. У другій половині XVI ст. вони існували як частина друкарень.

На відміну від європейських та південнослов'янських першодрукарів, українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привозним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями — водяними знаками. Для філіграпей використовували герби засновників папірень, зображення монастирів або братських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.

6. Освіта

А тим часом поляки переживали період культурного розвитку – Відродження, гуманізму, поширення світської освіти. Ягеллонський університет, 20 друкарень, 3000 парафіяльних шкіл, мережа протестантських вищих шкіл, а згодом єзуїтських колегій, можливість отримання освіти в кращих університетах Європи – все це сприяло асиміляторським процесам серед української знаті, її потягові до всього польського, її зреченню від віри батьків, культури та мови свого народу. Найславетніші колись українські роди майже повністю полонізувалися. Із втратою власної еліти українці втратили клас, котрий здійснював політичне керівництво, сприяв культурі і освіті, підтримував церкву. Внаслідок цього важливою проблемою українського суспільства стала відсутність його верхівки.

В цих скрутних умовах православ’я все ж таки змогло прийняти виклик польського католицизму. Невелика купка українських магнатів почала засновувати у своїх володіннях православні школи та друкарні (Григорій Ходкевич, що надав 1568 р. притулок у Заблудові друкарю Івану Федорову, князь Юрій Слуцький, князь Андрій Курбський). Але найбільш загальновизнаним покровителем православної церкви був князь Костянтин Острозький.

Князь Острозький заснував школи в Турові, Володимирі, а близько 1580 р. – славетну Острозьку академію, що за рівнем навчання не поступалася кращим єзуїтським колегіям. Тут вивчали грецьку, латинську і церковнослов’янську мови, сім «вільних наук» (тривіум – граматику, риторику, діалектику – і квадривіум – арифметику, геометрію, музику, асторонмію). Працювали в академії такі інтелектуали, як Герасим СмотрицькиЙ, Дем’ян Наливайко, Василь Суразький, Клірик Острозький, Кирил Лукаріс (згодом – константинопольський патріарх). Проте після смерті К.Острозького 1608 р. академія була передана йото онучкою єзуїтам.

Водночас у багатьох містах (Львові, Стриї, Ярославі, Холмі, Луцьку, Києві та ін.) в оборону православ’я постали міщанські братства. Вони утворювались для матеріальної підтримки церков і їхніх прочан, для утримання шпиталів, шкіл, друкарень, для великої освітньо-культурної роботи. У школі при Львівському братстві працювали відомі культурні діячі того часу – Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, майбутній митрополит Іов Борецький.

». З поширенням шкіл різко збільшується число освічених людей в Україні, які мандрують по містах і селах з проповідями захисту православної віри, рідної мови і народних традицій.