3.2 Напрямки удосконалення роботи банків із забезпеченням

кредитів

У період розвитку кризових явищ в економіці постерігається різке збільшення частки проблемних кредитів у кредитних портфелях банків. Окрім ефективної оцінки кредитоспроможності позичальника, одним із факторів зниження кредитного ризику є забезпечення кредиту. 1

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. Важливою складовою вирішення питання повернення кредиту є його забезпечення, оскільки, при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку, як : перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, складність звернення стягнення на заставу та реалізації заставленого майна, можливість погашення боргу страховою компанією, з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу. [15, c. 143].

Ймовірність виникнення кредитних втрат визначається рівнем кредитної якості позичальника. У разі виникнення неспроможності позичальника повернути кредит з об’єктивних чи суб’єктивних причин великого значення для зменшення рівня втрат банку набуває фактор забезпечення.

Під забезпеченням розуміють спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтами позичок і несплати процентів за ними. Даний принцип дозволяє захистити інтереси банківської установи у разі неповернення кредитних коштів позичальником. [4, c. 389].

У банківській практиці західних країн з розвиненою ринковою економікою поширеними є такі носії забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, державні документи, рухоме та нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали. Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі кредитів індивідуальним позичальникам у якості застави приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей – корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств – урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування) [3, c. 76].

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. Оформляється вона договором про заставу (Додаток Е), що підписують обидві сторони. Цей договір підтверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобов’язання позичальником отримати переважне задоволення претензій з вартості заставного майна. Кредити, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, називаються ломбардними.

Заставне забезпечення в сукупності з якісним аналізом кредитоспроможності позичальника дозволяє оцінити спроможність суб’єкта господарювання обслуговувати свою заборгованість.

Неправильна оцінка застави може призвести до:

у разі завищення оцінки застави – втрати при дефолті;

у разі заниженої оцінки застави – зменшення обсягів кредитування та

недоотримання прибутків. [17, c.70-71].

У банківському кредитуванні застава має трояку сутність, що змінюється

протягом строку кредиту. Так, на етапі розгляду кредитної заявки застава є необхідною та достатньою умовою видачі кредиту. На етапі обслуговування й погашення заборгованості позичальником та адміністрування цього процесу банком застава містить у собі сутність, що дисциплінує позичальника, а також дозволяє банку мінімізувати свої витрати на формування резервів під можливі втрати. І нарешті, на етапі стягнення простроченої заборгованості застава є джерелом задоволення вимог банку до позичальника за рахунок коштів, одержуваних від продажу предмета застави у встановленому законодавством і договором застави порядку. [12, c. 155].

Аналізуючи стан простроченої заборгованості та забезпечення по ній в банківській системі Україние взагалі, можна зробити висновок, що найбільш проблемною є реалізація :

цілісного майнового комплексу;

специфічного виробничого обладнання;

промислової нерухомості (адмінкорпуси і т.і.).

Окрім об'єктивних причин, що призводять до затягування реалізації заставленого майна, додаються ще й суб’єктивні - мала кількість на ринку покупців, спроможних відразу виплатити значну суму грошей; складність знайти покупця на специфічне виробниче обладнання в короткий термін; при значних строках кредитування дуже значні коливання цін на нерухомість, які важко спрогнозувати при оцінці перед наданням кредиту.

З точки зору надійності збереження заставленого майна найбільш проблемними є товари в обороті та переробці, особливо високоліквідні. У вітчизняній банківській практиці мали місце випадки, коли Заставодавці без відома Банку в короткий термін реалізовували високоліквідне майно, а кошти на погашення заборгованості не направляли. В діючому законодавстві кримінальна відповідальність за ці дії не передбачена, тобто Заставодавцю нема чого боятися. [17, c.76-77].

Багато проблем з'явилося з різким зростанням споживчого кредитування. Вже є випадки надання підроблених паспортів, багато випадків надання клієнтами фіктивних документів про свої доходи. Співробітниками Банку не завжди приділяється належна увага перевірці наданої клієнтом інформації та не виконуються всі належні кредитні процедури, чим користуються шахраї.

З метою зменшення ризиків при кредитуванні в банках одночасно із заставою додатково використовується така форма забезпечення, як порука (Додаток Ж).

Порука є одним із найефективніших способів забезпечення зобов'язань за кредитними договорами. У банківській практиці існує два види поруки – фінансова і майнова. [20, c.32]. Остання необхідна, якщо доходи позичальника дозволяють обслуговувати кредит, але немає необхідної застави.

У даному випадку залучають не фінансового, а майнового поручителя, який поручається своїм майном – рухомим чи нерухомим.

В якості Поручителів в основному виступають керівники підприємств, яким надається кредит у банку. Тобто, окрім забезпечення юридичної особи у вигляді застави, додається порука усім своїм майном фізичної особи. Треба відзначити, що Банком не проводиться детальна перевірка наявності майна у Поручителя, а у договорі поруки не зазначається яким конкретно майном доручається Поручитель. По-перше, більшість підприємців та бізнесменів в Україні вже давно переписали все належне їм майно на інших осіб, а, по-друге, такі договори досить ефективно оспорюються в судах. І, тим не менше, практика українських банків показує, що додаткове використання такої форми забезпечення досить дієве, оскільки здійснює додатковий моральний тиск на Позичальника. [23, c.24-25].

Проте варто зазначити, що зараз поруку як забезпечення за наданим кредитом використовують нечасто. Лише 20 – 30 % від загальної кількості числа кредитів в Україні оформляється із залученням поручителів . Це свідчить про те, що банки віддають перевагу заставі як забезпеченню наданих кредитів, а саме через цінні папери та грошові депозити.

Проаналізувавши інформацію стосовно забезпечення кредитів на прикладі трьох банків: Ощадбанк, Альфа-Банк та Credit Agricole – за 2009 – 2010 роки, було отримано такі результати.

У табл. 3.1 подано структуру забезпечення кредитів АТ Ощадбанк [17, c. 75].

Таблиця 3.1

Структура забезпечення кредитів АТ "Ощадбанк"

Стаття	2009, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %	2010, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %
Кредити, що забезпечені:	34708645	100	8667346	100
гарантіями і поручительствами	183 594	0,5	131 314	1,5
заставою	34525051	99,5	8536032	98,5

Як видно з табл. 3.1, протягом періоду, який аналізується, загальна кількість кредитів АТ "Ощадбанк", що забезпечені, збільшилась у 4 рази. Це свідчить про те, що зросла заборгованість клієнтів за наданими кредитами, а отже, і обсяг забезпечення. Вагому частку серед забезпе-чення займає застава, а саме: нерухоме майно житлового призначення, цінні папери, грошові депозити, майнові права на нерухоме майно та ін.

У табл. 3.2 подано структуру забезпечення кредитів ПАТ «Credit Agricole» [17, c.76].

Таблиця 3.2

Структура забезпечення кредитів ПАТ «Credit Agricole»

Стаття	2009, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %	2010, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %
К редити, що забезпечені:	3303742	100	1001648	100
гарантіями і поручительствами	83 835	2,5	11 061	1,1
заставою	3219907	97,5	990 587	98,9

Аналізуючи структуру забезпечення кредитів АТ "Індекс-Банк" (табл. 3.2), було виявлено, що кредити, забезпечені заставою, домінують серед загальної кількості забезпечених кредитів, незважаючи на те, що їх питома вага у 2010 році зменшилась на 1,4 %. Отже, можна зробити припущення, що політика ПАТ «Credit Agricole» спрямована на збільшення забезпечення кредитів гарантіями і поручительствами.

У табл. 3.3 подано структуру забезпечення кредитів ПАТ "Альфа-Банк" [17, c.77].

Таблиця 3.3

Структура забезпечення кредитів ПАТ "Альфа-Банк"

Стаття	2009, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %	2010, тис. грн	Питома вага у загальній кількості, %
К редити, що забезпечені:	18787805	100	7987854	100
гарантіями і поручительствами	161 598	0,9	57 735	0,7
заставою	18626207	99,1	7930119	99,3

Щодо структури забезпечення кредитів ПАТ "Альфа-Банк" (табл. 3.3), то питома вага кредитів, забезпечених гарантіями і поручительствами, протягом 2009 – 2010 рр. складає менше 1 % у загальній кількості забезпечених кредитів. Це свідчить про те, що керівництво ЗАТ "Альфа-Банк" віддає перевагу заставі в якості забезпечення. Навіть зі зростанням загальної кількості наданих кредитів питома вага кредитів, що забезпечені заставою, майже не змінилася.

Що стосується таких форм забезпечення банківських кредитів, як гарантія (Додаток З), то вони в діяльності практично не використовуються. В умовах нестабільності в економіці застосування гарантії на практиці довело її недієздатність, особливо в середині 90-х років, коли багато банків "погоріло" на цьому.

Отже, порівнюючи вид забезпечення (гарантія і поручительство або застава), треба зазначити, що банки віддають перевагу заставі, бо вважають її більш надійним забезпеченням. Порука ж втрачає свою актуальність, це відбувається з таких причин:

по-перше, тому, що у банківській практиці зазвичай застосовують повну відповідальність і, відповідно, поручитель повинен буде відповідати за зобов’язаннями позичальника в повному обсязі у випадку неплатоспроможності позичальника;

по-друге, у більшості випадків відмовитися від поруки не можна, але у випадку, якщо позичальник вчасно погашає кредит і його фінансовий стан покращився, банк може дозволити поручителю відмовитися від зобов’язань;

по-третє, до поручителя пред'являють більш високі вимоги, ніж до безпосереднього клієнта. Так, клієнт може не відповідати одній із вимог для оформлення кредиту, наприклад, його зарплата може не дозволяти оформити кредит. У такому випадку зарплата поручителя зобов'язана бути на необхідному для оформлення кредиту рівні. [18, c. 11].

Також варто зазначити, що порука є індивідуальною операцією й оформляється при необхідності. Особливо часто така вимога виникає при споживчому кредитуванні та іпотечному кредитуванні, коли поручитель необхідний для фактичного оформлення документів.

Фахівці стверджують, що поступово, з розвитком системи кредитних бюро і системи страхування, інститут поруки втратить свою актуальність, як це відбувається на Заході. Адже роль поручителя полягає у засвідченні благонадійності позичальника, що надалі замість нього зможе підтвердити накопичена кредитна історія. [20, c.33].

У більшості банків найбільш гостро стоїть проблема несанкціонованої реалізації Заставодавцем заставленого майна. В цьому питанні банки законодавче повністю беззахисні. Заставодавець не несе ніякої кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки він після надання майна в заставу залишається його власником. Тому дуже актуальним стоїть питання переходу права власності на заставне майно, особливо на товар в обороті та переробці, на період кредитування у власність Кредитора.

До суб'єктивних причин можна віднести не належне виконання співробітниками банків у деяких випадках кредитних процедур та нормативних документів банку. При спілкуванні з клієнтом необхідно отримати максимально повну та достовірну інформацію про позичальника та предмет застави. [12, c. 156-157].

З метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищеного кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, вважається за доцільне:

розробити законодавчу базу по захисту прав кредиторів;

провести коригування діючого законодавства з огляду на практику вирішення судами спорів, пов’язаних із застосуванням закону України "Про заставу";

з метою захисту майнових прав кредитора внести в КримінальнийКодекс положення про відповідальність Заставодавця за несанкціоновану реалізацію заставленого майна;

прискорити створення централізованої міжбанківської системи оперативного отримання інформації щодо недобросовісних позичальників, поручителів, заставодавців;

особливу увагу приділяти етапу перевірки Заставодавця та майна, що передається в заставу, перед наданням кредиту, процедуру проводити строго у відповідності з банківськиминормативними документами;

здійснювати в процесі кредитування постійний аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов'язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

зменшити частку в структурі забезпечення банків таких видів застави, як товари в обороті та переробці, легкові та вантажні автомобілі;

здійснювати в процесі кредитування постійний контроль за збереженням застави, її станом і ліквідністю, вимагати від позичальників. [17, c. 81-82].

Таким чином, у третьому розділі даної роботи були виявлені основні проблеми, з якими зтикаються українські банки під час надання кредитів, а саме: недосконалість системи оцінки кредитоспроможності позичальника, проблемні аспекти відносно забезпечення наданих кредитів (наприклад складність реалізації заставленого майна і поступове зменшення використання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язання позичальниками). В рамках розкриття питання відносно удосконалення кредитного забезпечення був проведений аналіз на прикладі трьох банків, що діють на території України, щодо переважного використання ними трьох основних видів забезпечення: застава, порука та гарантія. В результаті проведення цього аналізу виявилося, що застава як вид забезпечення використовується значно частіше, ніж інші методи забезпечення повернення кредитів позичальниками. Також були запропоновані деякі напрямки оптимізації методів оцінки кредитоспроможності й порядку забезпечення кредитів, що надаються банками. Дані рекомендації були надані з урахуванням сучасної специфіки потреб та тенденцій функціонування банківської системи нашої держави.

ВИСНОВКИ

Важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства є кредит, що завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва, за допомогою якого прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Кредит здебільшого розуміється у двох значеннях: вузькому – як сума коштів, що отримує позичальник від кредитора; широкому – як сукупність суспільних правовідносин, що виникають, здійснюються та припиняються в процесі надання залучених раніше кредитором коштів у борг позичальнику

Кредитні операції є найважливішим джерелом прибутку банку, проте складають підвищену небезпеку для стійкості та стабільності банку в цілому. Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) і відсотків, які належать сплаті банку за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі. Найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. Комплексна оцінка кредитного ризику можлива на основі багатофакторного аналізу кредитоспроможності клієнтів банку та його кредитного портфеля. Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій вимагає від комерційного банку організації постійного моніторингу всіх стадій реалізації кредитного процесу.

У ході виконання даної курсової роботи було розроблено 3 розділи, в рамках першого з яких були розглянуті та обґрунтувані теоретичні основи процесу банківського кредитування, визначені основні види і форми кредитів, а також фундаментальні принципи, що лежать в основі організації кредитного процесу банках, розглянуто порядок надання кредиту шляхом виділення основних етапів процесу банківського кредитування, детально вивчені основні методики оцінки кредитоспроможності позичальника, що використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці.

У другому розділі був виконаний аналіз основних аспектів кредитної діяльності банків України, розкрито механізм оптимізації кредитного портфелю банку, а також проаналізовано хід кредитного процесу в ПАТ «Райффайзен банк Аваль», в рамках якого було детально охарактеризовано склад кредитного портфелю банку.

Розглянуті динаміка та перспективи оптимізації кредитної діяльності на прикладі ПАТ "Райффайзен банк Аваль" можуть бути основою для здійснення аналогічних досліджень щодо надання кредитних послуг у банківській системі загалом та в межах конкретних фінансових установ зокрема, із подальшим визначенням відповідних шляхів удосконалення.

У рамках третього розділу даної роботи були виявлені основні проблеми, з якими зтикаються українські банки під час надання кредитів, а саме: недосконалість системи оцінки кредитоспроможності позичальника, проблемні аспекти відносно забезпечення наданих кредитів (наприклад складність реалізації заставленого майна і поступове зменшення використання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язання позичальниками).

Також були запропоновані деякі напрямки оптимізації методів оцінки кредитоспроможності й порядку забезпечення кредитів, що надаються банками.

Отже, перманентне удосконалення кредитної політики вітчизняними банками повинно забезпечити оздоровлення фінансового сектору та відновлення темпів економічного зростання в Україні. Саме це є головним завданням в умовах необхідності якнайшвидшого подолання наслідків фінансової кризи у вітчизняній економіці та запорукою забезпечення її подальшого розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., № 2121-ІІІ, зміненнями і доповненнями // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.nau.ua/

2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою правління НБУ № 279 від 06.07.2000 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.nau.ua/

3. Авансова І. Передумови регулювання кредитної діяльності в Україні: історія і сучасність // Банківська справа. – 2005. – № 4. – С. 64–79.

4. Аналіз діяльності комерційного банку. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. за спец. «Банківський менеджмент» / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця та проф. А. М. Герасимовича. – Житомир: ПП «Рута», 2006. – 384 с.

5. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / О. А. Кіріченко, І. В. Геленко, С. П. Роголь та ін. / За ред. О. А. Кіріченко. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2007. – 438 с.

6. Банківські операції : підручник / за ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка. – Тернопіль : Вид-во ТНЕУ "Економічна думка", 2009. – 696 с.

7. Банківські операції. Підручник. / За ред. А.М. Мороза. К.: КНЕУ, 2007 - 345с.

8. Банківські операції. Підручник / За ред . О.Я. Стойко. – К. Лібра, 2007. – 252 c.

9. Банковское дело: Учебник / Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 576 с.

10. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка / – М.: Логос, 2008. – 252 с.

11. Башлай С.В. Теоретичні аспекти та особливості банківського кредитування фізичних осіб в Україні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 12: Збірник наукових праць: Наукове видання. – Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2005. – 234 c.

12. Безкоровайний Є. О. Методичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб / Є. О. Безкоровайний // Економіка фінанси і право. – 2008. – № 9. – С. 19 – 23.

13. Бойко В. Удосконалення взаємодії фінансових структур при наданні кредитних послуг / В. Бойко // Збірник наукових праць Української академії державного управління при Президентові України. – 2005. – № 1. – С. 123–129.

14. Борецький М. Проблеми довгострокового кредитування / М. Борецький // Банківська справа. – 2010. – №4. – С.85-93.

15. Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення сучасних методів оцінки кредитоспроможності позичальника // Банківська справа. – 2007. – № 4. – С. 54–59.

16. Буряк А. О. Шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальників як основного методу мінімізації кредитного ризику // Управління розвитком. – 2011. – №9(106). – С. 50-55.

17. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібн. / О.В. Васюренко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – 324 с.

18. Владичин У. В. Банківське кредитування: Навчальний посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. / У. В. Владичин. – К.: Атака, 2008. – 648 с.

19. Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків / К.О. Волохата, Л. В. Чуніховська. – Х.: ХБК, 2006. – 379 с.

20. Денисенко О.Ю. Деякі аспекти правового регулювання споживчого кредитування в Україні / О.Ю. Денисенко // Економіка України. – 2011. – № 2. – С. 37–42.

21. Дутченко О.О. Розробка підходу до визначення оптимального сіввідношення «кредит-застава» // ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ” . – 2010. – С. 154-157.

22. Єпіфанов А. О., Н. Т. Маслак, І. В. Сало Операції комерційних банків: навчальний посібник. – Суми. – 2007. – 253 c.

23. Жукова Н. Особливості кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання в Україні / Н. Жукова // Банківська справа. – 2009. – №2. – С.65-72.

24. Заика А. Проблемы взаимоотношений банка и заемщика / А. Заика // Экономика Украины. – 2009. – № 8. – С. 33–37.

25. Карпенко Г. В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи / Г. В. Карпенко // Фінанси України. – 2007. – № 2. – С. 89 – 96.

26. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств / М.Р. Ковбасюк. – К.: Скарби, 2006. – 334 с.

27. Кошевцова М. О. Світовий досвід управління кредитними ризиками // Схід. – 2008. – № 1. – С. 26–29.

28. Кузнецова А. О. Шляхи оптимізації управління кредитними ризиками вітчизняних банків // Управління розвитком. 2011. – №9(106). С. 142-144.

29. Лагутін В. Д. Кредитування: Теорія і практика: Навч. посіб. / В. Д. Лагутін. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», 2006. – 215 с.

30. Лисенко М. М. Сучасний стан та розвиток кредитування фізичних осіб банками // Економічні науки, 2010. – № 9. – С. 89-93.

31. Лукашевич И. В., Т. А. Пустовалова. Залог и его оценка в условиях кризиса // Корпоративные финансы. – 2010. – № 2(10). – С. 70–82.

32. Мануйленко Н. В. Особливості використання поруки в Україні // Управління розвитком, 2010. – 9(85) .– С. 9-11.

33. Олійник О. О. Оцінка кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банківському кредитуванні // Економіка, фінанси, право. – 2007. – № 8. – C. 10–13.

34. Онищенко М. Особливості поруки за кредитом // Деньги. – 2008. – № 15. – С. 32 – 33.

35. Осадчий І. Шляхи вдосконалення роботи банків з проблемними активами // Банківська справа. – 2011. – № 5. – С. 36-39.

36. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2011 року // Вісник НБУ. – 2011. – № 1. – С. 132.

37. Панова Г. С. Кредитная политика коммерческого банка / Г. С. Панова. – М.: ИКЦ «ДИС», 2005. – 464 с.

38. Патрікац Л. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України / Л. Патрікац, Д. Крохмалюк. // Вісник НБУ. – 2010. – № 4. – С. 39.

39. Перепечаєнко Ю. Чим ризикує поручитель // Деньги. – 2010. – № 18. – С. 24 – 27.

40. Прасолова С.П. Актуальні аспекти удосконалення оцінки індивідуального кредитного ризику підприємств-позичальників та їх роль у розширенні можливостей національних банків до кредитування реального сектора економіки // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2011. – С. 224-231.

41. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників. // Вісник НБУ. –2008. – № 9. – С. 54-57.

42. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Підручник.– К.: УБС НБУ, 2007.–550 с.

43. Снігурська Л. Особливості первісного визначення кредитів, наданих не за ринковою ставкою // Вісник Національного банку України. – 2008. – № 11. – C. 50–59.

44. Сопко В.В., Голик М.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальника // Економічний форум. – 2011. – №2. С. 30-33.

45. Тептя О.В. Організація системи управління кредитним потрфелем у комерційному банку // Вісник Хмельницького національного університету. Серія “Економічні науки”. – 2010. – № 5. – Т. 2. – С. 141-144.

46. Управління банківськими ризиками: навч. посіб. / Л.О. Примостка, П.М. Чуб, Г.Т. Карчева та ін.; за заг. ред. д.е.н., проф. Л.О. Примостки. – К.: КНЕУ, 2007. – 600 с.

47. Чайковський Я. Напрямки вдосконалення кредитоспроможності позичальника // Банківська справа. – 2010. – № 5. – С. 16–18.

48. Шморгун Н. П. Фінансовий аналіз : навч. посібн. / Н. П. Шморгун, І. В. Головко. – К. : Вид-во ЦНЛ, 2007. – 480 с.

49. Вплив проблемних активів на стабільність функціонування банківської системи України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://caesar.zp.ua/node/17.

50. Офіційний сайт НБУ. – Режим доступу : www.bank.gov.ua

51. Офіційний сайт асоціації українських банків [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://aub.org.ua

52. Офіційний сайт Приватбанк [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: www.privatbank.ua/

53. Офіційний сайт Укрексімбанк [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: www.eximb.com.

54. Офіційний сайт Erste bank [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: www.erstebank.ua.

55. Офіційний сайт VAB банк [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: www.vab.ua.

56. Про банк. Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.aval.ua/about/.

57. Річний звіт ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/audit_2008_ukr.pdf.

58. Річний звіт ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/ZvitRBA2009_v3.pdf.

59. Річний звіт ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2010 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/audit_2010_ukr.pdf.

60. Рейтинги АУБ. Сайт Простобанкір [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.prostobankir.com.ua/spravochniki/reytingi_bankov/reytingi_aub.

61. Український банківський портал. Офіційний сайт [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://banker.ua/officialrating/investment/credit.

ДОДАТКИ

Додаток А

Типовий зразок кредитного договору

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР

м. _______________

"___" _____________ 200_ р.

________________________________________________________________

(вказати найменування сторони та необхідні відомості про неї)

(надалі іменується "Банк") в особі _________________________________________

______________________________________________________________________,

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі ______________________________________________________,

(вказати: статуту, довіреності, положення тощо)

з однієї сторони,

та

______________________________________________________________________

(вказати найменування сторони)

(надалі іменується "Позичальник”) в особі _________________________________,

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі ______________________________________________________,

(вказати: статуту, довіреності, положення тощо)

з іншої сторни,

(в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо – "Сторона") уклали цей Кредитний договір (надалі іменується "Договір") про таке.