3 Шляхи підвищення ефективності технології банківського кредитування

3.1 Удосконалення системи показників оцінки кредитоспроможності позичальника

На сьогоднішній день в українських банках склалася несприятлива ситуація, що пов’язана з проблемними кредитами та високими ризиками кредитних операцій. Згідно з даними НБУ сума проблемних кредитів мала тенденцію до збільшення. Так, у липні 2010 року вона склала 83,403 млрд грн, у жовтні – 90,319 млрд грн, а на кінець року – 90,7 млрд грн. На початку 2011 року частка проблемних кредитів зменшилась на 5 млрд грн [13]. Але це відбулось тільки за рахунок списання боргів клієнтів, що загалом є невигідно банку. Тому, на мій погляд, одним зі шляхів вирішення проблеми може бути вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника. Від точності та достовірності оцінки залежать ефективність здійснення конкретних кредитних угод, цілеспрямованість використання кредитних ресурсів і отримання стабільних прибутків [14, c.28].

Сучасна несприятлива ситуація з своєчасним поверненням кредитів обумовлена не тільки економічною нестабільністю у країні, але й недосконалістю методичних підходів, недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням оцінки кредитоспроможності позичальників.

У зарубіжній та вітчизняній науковій літературі виділяють цілий ряд методик оцінки кредитоспроможності позичальника комерційних банків. Але в більшості методик оцінки кредитоспроможності використовуються підходи, не завжди адаптовані до умов вітчизняної економіки, або інструментарій, практичне застосування якого значною мірою ускладнює процес банківського кредитування. Таким чином, потреба у вивченні особливостей і недоліків оцінки кредитоспроможності позичальника та пошуку шляхів їх удосконалення зберігається.[10, c.52-53].

Оцінка кредитоспроможності є одним із першочергових способів мінімізації кредитних ризиків та фінансової стійкості клієнтів, що використовується зарубіжними банками. У зарубіжній практиці все більш використовуваним стає метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі балів, який передбачає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють такі: методи коефіцієнтного аналізу й експертні методи. Кожен із цих методів має свої переваги та недоліки застосування (рис. 3.1) [15, c. 144].

Недоліки методів оцінки кредитоспроможності

враховані не всі критерії характеристики кредитоспроможності

експертні оцінки мають здебільшого суб’єктивний характер і тому не завжди точні

фактичні показники в умовах нестабільної економіки не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити позику у встановлений строк

більшість експертних оцінок побудовано на дистанційному аналізі, що може призвести до помилкових спостережень і висновків

відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників

ефективність експертизи залежить від частоти проведення

розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи осторонь безперервні динамічні зміни

оцінка кредитоспроможності має здебільшого формальний, епізодичний характер;

рішення, яке приймають, повністю залежить від експерта банку. Його досвід, знання, іноді інтуїція, емоційний стан, особисті пристрасті та значною мірою принциповість вирішують на даний момент долю клієнта

обмеження кількості (різниці) заявок, що розглядаються, фізичними можливостями експертів

обмеження мінімального розміру кредитної заявки через високу вартість експертизи

Рис. 3.1. Недоліки коефіцієнтного та експертного методів оцінки кредитоспроможності позичальника

Як зазначено на рис. 3.1, виділяють ряд недоліків коефіцієнтного методу. Система відбору суб’єктів кредитування, що склалася, за якою нині працює більшість банківських установ у рамках експертного методу оцінки, у багатьох випадках також далека від досконалості. [16, с. 92-93].

Таким чином, бачимо, що причиною недоліків будь-якого з методів оцінки кредитоспроможності є їх вузька цілеспрямованість. Тому в сучасних умовах будь-яка методика повинна бути орієнтована на синтез основних і додаткових методів або застосовувати пов’язану систему, побудовану на декількох методах.

В Україні вітчизняні банки використовують методики оцінки кредитоспроможності, які мають певні недоліки у вигляді порушення правил оцінки кількісних і якісних характеристик. Також проблемою є вироблення кількісних нормативів для порівняння, оскільки існує розкид значень, обумовлений галузевою приналежністю, а наведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів (фінансової стійкості, ліквідності тощо) не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності підприємств. Результати такого аналізу на сучасному етапі можуть дати кредитору лише оцінку загальних тенденцій розвитку потенційного позичальника, засновану на динаміці ряду фінансових показників. [3, c.65-67].

Слід зазначити, що в Україні загалом немає чітко розробленої та регламентованої на законодавчому рівні методики розрахунку кредитоспроможності позичальників чи то підприємства чи фізичної особи чи банку – контрагента. Лише Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 279 від 06 червня 2000 р., поверхнево регламентує порядок розрахунку классу позичальника.

Для оцінки кредитоспроможності банки мають право визначати перелік необхідних для аналізу показників. Вибір цих показників залежить від галузі, ступеня розвитку ринкових відносин, форми власності. Але можна виділити деяку стійку загальну установку. Вона полягає в тому, що головним і визначальним моментом оцінки кредитоспроможності підприємства повинен бути аналіз ліквідності їх балансів. [8, c. 214-215].

Відомий ланцюжок зв'язаних подій: чим менше ризикує банк при наданні кредиту, тим менше відсоткова ставка, пропонована цим банком; чим менше відсоткова ставка, тим більше клієнтів звернеться саме в цей банк.

Найефективнішою з погляду відбору і подальшого «відсіву» неблагонадійних позичальників, повернення якими одержаного кредиту викликає сумніви у банку, а також зниження кредитного ризику кредитного портфеля і, отже, комерційного банку в цілому, є методика «Визначення кредитного рейтингу позичальників», яка розробляється кожним банком на індивідуальній основі. [19, c. 12-13].

Оцінка кредитоспроможності рейтинговим способом дозволяє кількісно виразити вплив кожного чинника і з достатнім ступенем точності визначити клас клієнта. Кожному чиннику в системі оцінки кредитоспроможності привласнюється певний бал (вага), який виражає значущість його в цій системі в цілому і щодо інших чинників. Оцінка кожного показника визначається шляхом множення показника на його рівень. А сукупна характеристика кредитоспроможності одержує кількісний вираз у вигляді суми оцінок всіх показників. На основі цього кількісного виразу визначається клас позичальника.

У той же час методика оцінки кредитоспроможності позичальника має ряд недоліків. Зокрема до них відносяться:

немає законодавчого та системного характеру;

розробляється на індивідуальних підходах;

дана методика включає значну частину загальних показників;

значне ранжирування позичальників по класах кредитоспроможності (5 класів: “А”, “Б”, “В”, “Г”, “Д”). Крім того, позичальників класів “Г” і “Д” недоцільно розглядати на предмет видачі кредиту. Їх слід об'єднати в один клас. Таким чином досить чотирьох класів кредитоспроможності “А”, “Б”, “В”, “Г”.

Для вирішення завдань підвищення якості оцінки кредитоспроможності позичальника типову систему коефіцієнтів необхідно було б розширити передусім щодо детальнішої оцінки фінансової стійкості й ефективності діяльності позичальника. Що стосується показників, які характеризують фінансовий стан, то в цьому випадку йдеться про необхідність оцінки того аспекту діяльності позичальника, який визначає, наскільки раціонально сформована структура джерел коштів і наскільки ефективним є залучення банківських кредитів. Таким чином, до існуючих показників необхідно додати такі, як [11, c.54]:

термін служби, стан і структура активів позичальника. Нині вітчизняні банки приділяють недостатньо уваги цьому чиннику;

у систему показників кредитоспроможності повинні входити величини, які описуються за допомогою оцінкових суджень (характер або репутація позичальника та ін.);

характеристика бізнесу, ринкова позиція позичальника, стан фінансової звітності.

У практиці вітчизняних банків суттєві проблеми з ефективним використанням якісних характеристик позичальника при оцінці його діяльності, які не мають кількісного вираження. Для здійснення якісної оцінки кредитоспроможності необхідно доцільно використати також аналіз зовнішнього середовища за такими напрямами, як галузевий і конкурентний аналізи. За допомогою цього аналізу можливо визначити рівень кредитного ризику операції при розгляді запропонованого до кредитування заходу[19, c.13].

З огляду на недоліки у практиці вітчизняної банківської сфери, а також на роль кредитоспроможності позичальників як основного методу мінімізації кредитного ризику вдосконалення цієї сфери аналітичної роботи можливе у кількох напрямах (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Напрямки вдосконалення системи оцінки кредитоспроможності позичальника в Українських банках

Як видно із рис. 3.2, банківська система нашої держави не володіє достатньо розвиненою методикою оцінки кредитоспроможностія позичальників, і потребує деяких змін з метою подльшогог вдосконалення [21б с. 38-39].

Серед інших важливих удосконалення обчислення оцінки кредитоспроможності позичальника є наступні:

закріплення на законодавчому рівні методики розрахунку кредитоспроможності позичальників;

норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства, що виступають основою концептуального характеру;

систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил.

подальше удосконалення всіх аспектів кредитної діяльності і оптимізації організаційної структури з метою забезпечення якісно нової системи управління банком;

використання комплексного програмно-цільового підходу до планування діяльності банківської установи;

оптимізація кредитних вкладень по рівню галузевого ризику з урахуванням потенційної ефективності. [21, c.39; 25, с.56-57].

Аналіз діяльності комерційних банків щодо забезпечення повернення наданих позик свідчить про негативну тенденцію, оскільки в Україні на 01.01.2011 р. на частку прострочених та сумнівних до повернення позик припадало 9,4 % від загальної суми кредитних вкладень банків, що перевищує критичний рівень цього показника (при його значенні на рівні 7 % у закордонній банківській практиці положення банку оцінюється як критичне). Одними з найбільш вагомих чинників, що призвели до виникнення проблемної заборгованості банків, є заздалегідь здійснений на низькому рівні аналіз ризику неповернення кредитів та свідоме недотримання вимог під час аналізу кредитоспроможності позичальника і розрахунку фінансового классу [24, c.226-227].

Одним із першочергових способів мінімізації кредитних ризиків, що використовується зарубіжними банками, є оцінка кредитоспроможності та фінансової стійкості клієнтів. Кредитні працівники зазвичай надають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє передбачити практично всі можливі втрати, пов’язані з неповерненням кредиту завдяки наочній інформації про фінансові можливості позичальника. У зарубіжній практиці все більш використовуваним стає метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі балів, який передбачає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. [30, c.329].

Для моделювання рівня кредитоспроможності позичальника необхідним є органічне поєднання кількісних (розрахунок фінансових коефіцієнтів) та якісних (особистих висновків банківських спеціалістів) способів аналізу на основі комплексного застосування як статистичних класифікаційних моделей (зокрема, таких відомих як модель нагляду за кредитами Чессера, яка дозволяє прогнозувати випадки невиконання позичальником умов кредитного договору; Z-модель Альтмана, яка використовується для оцінки ймовірності банкрутства підприємств-позичальників [25, с. 57] та багатьох ін.) так і моделей експертної оцінки. При цьому застосування статистичних моделей потребує використання програмних засобів з відповідною інтерпретацією отриманих значень кредитоспроможності дрібних позичальників – стандартизовано (узгоджено з кредитною політикою банку), а середніх і великих – індивідуально за кожним позичальником на основі експертних оцінок. Важливим аспектом таких оцінок, на нашу думку, є необхідність порівняння даних підприємств тільки однієї і тієї ж галузі, що дозволить оцінити реальну кредитоспроможність позичальника та визначити, які значення фінансових показників можна вважати гарними, середніми чи поганими у межах цієї галузі. [32, c.249].

Отже, для більш якісного здійснення оцінки кредитоспроможності позичальників в Україні необхідно створити міжбанківську інформаційну базу, до якої за результатами аналітичної роботи банківських службовців із підприємствами різних галузей економіки заносилися б дані про оптимальні критеріальні значення показників фінансового стану позичальників, які належать до відповідних галузей, що дасть можливість більш точно прорахувати вагові значення різних коефіцієнтів.