6. Типові помилки в інтерв'юванні (під час збирання інформації

та в прямому ефірі):

1. Журналістське незнання предмета інтерв'ю та невстановлення через

це контакту з інтерв'юйованим.

2. Задавання некваліфікованих, примітивних, елементарних запитань,

для відповіді на які не треба було запрошувати до студії висококва­ліфікованого фахівця в певній галузі, оскільки на них міг би відповіс­ти будь-який початківець, студент першого курсу, - наслідок незнан­ня азів галузі, що з нею пов'язаний предмет розмови.

3. Нав'язливе демонстрування слухачам (глядачам) своїх знань, нерідко щойно почерпнутих з популярного посібника й тому спрощених, нехтування при цьому думкою фахівця - гостя студії.

4. Надмірне захоплення власним мовленням, задовгі монологи інтерв'юера, які перетворюють гостя студії на звичайного свідка блиску­чих монологів журналіста.

5. Виконання інтерв'юером ролі статиста при гостеві студії, який виголошує довгі монологи.

6. Переведення (під упливом монологу гостя студії) розмови на іншу тему.

7. Неузгодженість дій кількох ведучих передачі (переважно ток-шоу).

8. Невиправдана структура запитання журналіста: переважно довге запитання, на яке гість студії має відповісти тільки "так" чи "ні".

9. Відсутність попередньої розмови з гостем студії перед прямим ефіром, унаслідок чого розмова в ефірі відбувається мляво, бо журна­ліст ніяк не може виявити питання, яке цікавить гостя, а гість по декілька хвилин думає над кожною відповіддю.

10. Прихід гостя до студії перед самим прямим ефіром, через що він не освоївся з обстановкою і розглядає під час передачі телеапаратуру, інтер'єр студії.

11. Незнання інших колег, які пишуть на ці ж теми, роблять такі самі передачі, необізнаність з їх досвідом, з досвідом попередників, унаслідок чого виникає ситуація, коли гість демонструє більшу обіз­наність у журналістиці, ніж інтерв'юер.

12. "Обігравання" прізвища гостя студії чи людини, відсутньої під час розмови.

13. Проведення опитування на вулиці, після якого під час монтажу вирізано всі "зайві" думки й залишено тільки одну - "потрібну".

14.Тенденційна постановка запитань, на які можлива тільки одна ("по­трібна") відповідь: ЛОР запитувало: "Чи варто встановлювати барикади Хвилі Свободи на святому місці - біля пам'ятника Тара­сові Шевченкові?" Відповіді були переважно "Ні". "Експрес" запиту­вав: "Тарас Шевченко був борцем за Свободу. Чи правильно вчинив "Експрес", улаштувавши барикади Хвилі Свободи саме біля його пам'ятника?" Відповіді були здебільшого "Так" (Квітень 2000 р.).

15.Неготовність репортера задавати додаткові запитання в тому разі, якщо його не задовольнила відповідь на основне.

І6.Демонстрування надмірної уваги до кожного слова гостя студії, внаслідок чого він починає довго обдумувати кожне своє слово.

17.Відволікання уваги інтерв'юйованого, коли, скажімо, кореспондент робить записи, а гість студії має змогу їх читати, коли в студії хтось робить зайві рухи, жестикулює тощо, а інтерв'юйований починає за цим стежити.

18.Непродумування ключових запитань, невизначення напрямів, ос­новної лінії, структури інтерв'ю.

19.Втрата зорового контакту з інтерв'юйованим на тривалий час.

20.Читання запитань з блокнота.

21.Постановка одразу декількох запитань, після чого співрозмовник або розгублюється, не знаючи, на котре з них відповідати, або, відповівши на перше, не може згадати, про що йшлося в другому: Саме той // УТ-1. - 2000. - 2 червня.

Питання для самоперевірки

1. Текст як основний об'єкт редакторського аналізу. Основні риси й ознаки тексту.

2. Особливості процесу виникнення тексту. Створення журналістського тексту в ЗМІ

3. Зафіксованість тексту як його основна ознака.

4. Когерентність тексту.

5. Місце редактора в комунікативному акті.

6. Психологічні передумови редагування.

7. Праця редактора як співтворчість з автором.

8. Мета втручання редактора в текст.

9. Основна суперечність у тексті між індивідуальним і соціальним. Роль редактора в подоланні цієї суперечності.

10.Ситуаційний контекст.

11.Досягнення інформативної, емоційної та спонукальної адекватності розуміння тексту.

12.Психологічні причини авторських помилок.

13.Труднощі, які виникають під час "перекладу" з внутрішнього мов­лення.

14.Процес редакторської інтерпретації тексту.

15.Психологічні закономірності, що є визначальними для глибокого авторського аналізу тексту.

16.Мотивація в редакторській діяльності.

1/.Використання специфічних дій-навиків у редакторському аналізі.

18.Чотири аспекти втручання редактора в авторський текст.

19.Редакторське втручання в текст і порушення авторської манери викладу.

20.Особливості визначення меж редакторського втручання в текст.

21.Специфіка редакторського читання тексту.

22.Багатоплановість редакторського читання тексту.

23.Три основні "ланки" в системі редакторського читання тексту.

24.Три види ставлення редактора до читання тексту.

25.Три функції скеровування читання.

26.Типові психологічні помилки.

27.Типові помилки в інтерв'юванні.

Практичні завдання

Завдання 3. З'ясувати психологічні причини помилок. Визначити межі редакторського втручання в авторський текст.

Видатний італійський режисер

Видатний італійський режисер Федеріко Фелліні народився 22 трав­ня 1921 в Риміні. В Римі ж Федеріко провів дитячі та юнацькі роки. Цьому містечку Фелліні присвятить пронизливі кадри й рядки, буде там похований. Після закінчення школи в 1937-1939 роках юнак працював у Флоренції художником коміксів, викладаючи сюжети й пригоди Флеша Гордона. Переїхавши весною 1989 року в Рим (місце дії доброї половини його фільмів) він стає співробітником журнала «Марк Аврелій», де веде постійні рубрики, публікує іллюстрованні гумористичні оповідання. В редакції знайомиться зі Стефано Ванциною (Стено), завдяки якому при посередництві Альдо Фабриці в 1939 році пробує свої сили в кіно. Як гегмен Фелліні бере участь у написанні сценаріїв ряду комедійних фільмів.

Осінню 1943 року він жениться на Джульєтті Мазині, виконавиці ролі Палліни на радіо в написаних ним скетчах, шлюб з якою знамену­вав їх піввікове творче співробітництво. Знайомство в 1945 році з Роберто Росселіні, «батьком неореалізма» значно повпливав на світогляд і майбутню творчість Фелліні, який на протязі перших післявійськових літ виступає співавтором сценаріїв фільмів Росселіні, а також співпра­цює як драматург з іншими режисерами-неореалістами. Сумісно з Аль-берто Латтуадою ставить свій перший фільм (ту саму половину, що пізніше буде обіграна в назві прославленного його фільма «Восемь с половиной») - «Огни варьете» (І_исі ОеІ \/агіе4а, 1950), а слідом по сценарію Мікеланджело Антоніоні комедію «Бельїй шейх» (Ьо Зсеіссо Віапсо, 1952). Одночасно з новеллою «Брачное агентство» (1)п Адепгіа Маігітопіаіе) для альманаха «Любовь в городе» (Атоге Іп Сійа, 1953) Фелліні знімає оригінальний, навіянний автобіографічними мотивами фільм «Маменькиньїсьінки» (І \/іієііопі, 1953), груповий портрет нового покоління молодих провінціалів, для яких війна й антифашистский Опір (як і героїчний пафос неореалізма) не мали світоглядного значен­ня.

Фільм «Дорога» (І_а Зігасіа, 1954) універсальна філософська притча з поглибленними психологічними характеристиками героїв, принеслий міжнародну славу автору й зіграній в ньому головну ролю Джульєтті Мазині, впряму визначив ідейно-художній відхід від неореалізма Фел­ліні й народження нового етапа в розвитку італьянського кіно. Наступні фільми «Мошенничество» (ІІВІсІопе, 1955)й«Ночи Кабирии» (І_е ІМоіїі Оі СаЬігіа, 1957) вже своїм вибором героїв-маргіналів цей відхід упро-чили. Невластивий Фелліні соціологізм, з котрим він відреагував на «епоху економічного чуда», урівноважувався в «Сладкой жизни» (І_а Ооісе УНа, 1960) введенням в фільм ліричного альтер-его автора в лиці героя Марчелло Мастроянні, завдяки чого картина стала в рівній мірі кінематографічним твором, віхою в розвитку національного кіно і явищем суспільного порядку.

Авторський шедевр - «Восемь с половиной» (Оїїо Е Мегго, 1963) з явними автобіографічними аллюзіями в образі режисера в виконанні того ж Мастроянні - перевів зовнішню сюжетику попереднього фільма в глибинну, інтровертовану, яку так любить автор, рішуче обновивши кіномову й уплинувши на декілька поколінь кінематографістів світу. Після тривалої кризи 1960-х років - «Джульетта и духи» (Сіиііейа йедіі Зрігіїі, 1964) - у кінці десятиріччя Фелліні знімає для американського телебачення фільм «Феллини-блокнот режиссера» (1969, США), а слі­дом-автобіографічну трилогію «Клоуньї» (І СІо\лтз, 1970, телефільм), «Рим» (Рота, 1972) і «Амаркорд» (Атагсогсі, 1973). Особистісну міфо-логізовану трактовку античності й історії 18 віку представляли його стрічки «Сатирикон-Феллини» (Заіугісоп, 1969) й «Казанова Федерико Феллини» (II Сазагкл/а Оі Ресіегісо РеІІІпі, 1976).

Ємка філософська притча «Репетиция оркестра» (Ргоуа О'огсгіезі-га, 1978) відродила універсальну, в основі своїй новаторську потенцію маестро. Останнє десятиріччя творчості при всій різноманітності зня­тих фільмів - саркастичний антифеміністський памфлет «Город жен-щин» (І_а Сійа ОеІІе Ооппе, 1980), ностальгічні варіації на теми модерна як «великого стилю» в стрічці «И корабль пльївет» (Е І_а №ує Уа, 1983), антителевізійний шарж «Джинджер и Фред» (Оіпдег Е РгесІ, 1985), попуррі на власні кінематографічні теми в «Интервью» (Іпїеїл/із-Іа, 1986) і поетична аллегорія «Голос луньї» (І_е \/осе йеііа І_ипа, 1990) - розвивалось під знаком академізма, загальновизнанного в усьому світі. Помер Фелліні 31 жовтня 1993 року.

(За статтею Валерія Босенка)

література

Библер В.С. Мьішление как творчество. - М.: Политиздат, 1975. -С.82-83.

Горальський А. Теорія творчості. - Львів: Каменяр; \Л/агзга\л/а: ІІпК/егзіІаз Ресііуіуа, 2002. - С.9-11.

Григораш Д.С.Теорія і практика редагування газети.-Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. - С.36-42.

Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літератур­ною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989.-С.41-68.

Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч­ник. - Львів: ПАЮ, 2004. - С.12-25.

Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. -С. 16-54.

Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - С. 16-17, 39, 49, 65, 66, 88-92, 148-149.

Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: "Практична стилісти­ка української мови", "Стилістика тексту", "Редагування в ЗМІ"). -Львів: ПАІС, 2003. - С.362-372.

Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення. - Львів: ЛДУ, 1987. - С.29, 46-62.

Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. - К.: Вища шк., 1982. -С.65-66.

Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, мето­дики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулю­вання моральних порушень. -Львів: Світ, 1998. - С.88-90.

Лазутина Г.В. Основьі творческой деятельности журналиста. - М.: Аспект Пресе, 2000. - С.9-25.

Мильчин А.З. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. -С.24-65.

Мильчин А.З. Методика редактирования текста. -М.: Книга, 1980. -С.42-45, 98-113.

Мильчин А.З. Издательский словарь-справочник. - М.: Юристь, 1998.-017,25,305,334.

Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2002. -С.168-169.

Мучник Б.С. Человек и текст. - М.: Книга, 1985. - С.3-29.

ЛьюисБ. Диктор телевидения: Пер. сангл.-М.: Искусство, 1973. -С.198.

Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информа-ции. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.7-19.

Огар Е.І. Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи. - Львів: Палітра друку, 2002. - С.167-168.

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. - С.31-33, 64-65, 70-76, 143-144, 237-263, 348-350.

Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкер. - К.: ИМСО МО Украиньї, НВФ "Студцентр", 1999. - С.35, 120-128.

Почепцов Г.Г. Как ведутея тайньїе войньї: Психологические опера ции в современном мире. - Харьков: Консум, 2000. - С.200.

Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.101, 106, 108, 120-122, 132-134, 136.

Різун В.В., Мамалиґа А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст: Теоре­тичні питання комунікації і тексту. - К.: Київ, ун-т, 1998. - С.6-48, 223-327.

Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001.-С.129-193.

Свинцов В.И. Логические основьі редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.29-37.

Свинцов В.И. Смьісловой анализ и обработка текста. - М.: Книга, 1979.-С.70-75.

Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Вьісш. шк., 1980. - С.62-67, 89-94, 234-236.

Феллер М.Д. Зффективность сообщения и литературньїй аспект редактирования. - Львів: Вища шк., 1978. - С.62-111, 155-164.

Шаповал Ю.Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, май­стерність. -Львів: Видавн.центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. - С.36-66.

Яцимірська М.Г. Мислення - мова - мовлення: когнітивні та психо­лінгвістичні аспекти // Проблеми української термінології. Вісник Нац. ун-ту "Львівська політехніка".-№453.-Львів: НУ "Львівська політехні­ка", 2002. - С.363-368.

Яцимірська М.Г. Культура фахової мови журналіста: Навч. посіб­ник. - Львів: ПАІС, 2004. - С.5-46.

Великие кинозвездьі XX века. - М.: Мартин, 2001. -495 с. Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. -

М.: Большая Рос. знциклопедия, 1998. - 926 с.

Дунаевский А.Л., Генералов Д.ґ. Премия "Оскар". Претендентьі и победители. - Винница: Континент-ПРИМ, 1997. -416 с.

Дунаевский А.Л., Генералов Д.Г. История Каннского фестиваля: Каталог-справочник. - Винница: АКВИЛОН, 1998. - 560 с.

Кино: Знциклопедический словарь.- М.: Сов. знциклопедия, 1986. - 640 с.

Малая знциклопедия персоналий: 2000 великих людей. -Харь­ков: Торсинг, 2001. - 656 с.

Снегирев А.В. Премия "Оскар": Популярная знциклопедия. - М.: ЗКСМО-Пресс, 2001. - 368 с.

Універсальний словник-енциклопедія. - К.: Ірина, 1999. -1568 с. (вид. 2-ге. - К.: Ірина, 2001; вид. 3-тє. - К.: Всеувито, Новий друк, 2003.-1414 с).

Феллини о Феллини. - М.: Радуга, 1988. - 478 с.

Большая знциклопедия Кирилла и Мефодия -2003. - "Кирилл и Мефодий"; БРЗ, 2003 (2 Сй).

Знциклопедия кино Кирилла и Мефодия - 2002. - "Кирилл и Мефодий", 2002 (2 СО).