4. Типові фактичні помилки:

1. Перенасичення тексту фактичним матеріалом.

2. Брак фактичного матеріалу в аналітичних творах, унаслідок чого журналіст робить висновки, не підкріплені фактами: Колонка редак­тора, політичного оглядача в різних газетах (наприклад, в УШ).

3. Добір фактичного матеріалу, який відповідає наперед заданій схемі, відкидання фактів, які не можна з тих чи інших міркувань включити до цієї схеми.

4. Незнання всієї повноти фактів, через що автор доходить хибних висновків.

5. Навмисне спотворення фактів.

6. Тенденційний підхід до оцінки фактів.

7. Замовчування відомих журналістові фактів.

8. Неправильне технічне оформлення фактичного матеріалу: Як ми не старалися, в перші дні 2000 року, але не зуміли, хоч і працювали на грані інфаркту, попередити автоматичне вимикання на вули­цях В.Великого, Наукової, В.Чорновола та деяких інших (УШ. -2000. - №2).

9. Занадто емоційне подання факту, що перебільшує його суспільне значення, важливість.

10.Тенденційний добір певних фактів і їх часте повторювання, що створює враження типовості насправді нетипового явища (подання виняткового факту як типового).

11. Неуніфікованість фактичного матеріалу в межах одного тексту чи навіть у межах одного фрагмента тексту (переважно неуніфікова­ність імен та ініціалів, подання одного показника як абсолютної, а іншого як відносної величини тощо): Продовжуючи тему, пропонує­мо міркування з приводу цьогорічних святкувань Нового року учас­ника "Новорічноїфеєрії2000", співака ЗАЛІСКА, якими він поділився з кореспондентом "Українського шляху" Мирославою КУЮЧКОЮ (УШ. - 2000. - №2).

12.Підміна факту (включання до ряду добре відомих фактів, які під­тверджують тезу автора, одного невідомого факту, який має на­справді зовсім інший характер, і зосередження на ньому уваги чита­ча, слухача, глядача, внаслідок чого виникає враження одноплано-вості цього факту з іншими фактами згаданого ряду, тобто автор розповідає про цей факт як про інший, відомий читачеві).

13.Надмірна увага до фактів інтимного життя відомої людини й цілко­вите нехтування фактами, що характеризують її професійну, гро мадську діяльність: Скажімо, американська преса нав'язала нам певний стереотип життя й діяльності президента США Джона Кеннеді, розповідаючи про його інтимні стосунки з Мерилін Монро, про його зв'язки з мафією тощо; зовсім невідомими залишаються сторінки життя Дж. Кеннеді як знаного журналіста, володаря Пулітцерівськоїпремії, автора бестселера "Чому спала Англія?" таін. (Див.: 100 великих правителейXXвека. -М.: Мартин, 2000. - С170-175).

14.Ненавмисне спотворення фактів через неналежну їх перевірку або через брак сумлінності автора чи редактора: На краще водопоста­чання найближчим часом можуть розраховувати і мешканці ву­лиць Масарика, Золотої, Мінської, а також жителі висотних бу­динків на Любінській і на Левандівці. Богдан КУФРИК (Е. - 2000. -№3) [Стара назва вулиці- Мінська; нова назва тієї самої вулиці -Золота - А.К./

15.Відтворення факту "по пам'яті", відсутність його перевірки через те, що журналіст упевнений у точності фіксації факту в його пам'яті: З дитинства запам'яталося нам Шевченкове "Рученьки терп­нуть, злипаються віченьки..." (Бути жінкою // УТ-1. - 2000. -21 травня) [Автор вірша "Швачка"- Павло Грабовський - А.К.].

16.Спотворення окремих видів фактичного матеріалу (переважно влас­них імен, власних назв) через незнання особливостей відтворення іншомовних назв українською мовою і через незабезпеченість жур­налістів і редакційних колективів довідковими джерелами: Річ у тім, що в той період Депардье підтримував колишнього прем'єра Словенії Володимира Месіара [прізвище прем'єр-міністра Сло­вацької Республіки до 1998 р. Мечіяр або Меч'яр; у Словенії прем'єр-міністра на таке чи приблизно таке прізвище не було взагалі -А.К.7 і вимагав для нього повернення колишніх повноважень. Акто­ра підтримували дві Клаудії: Кардинале і Шиффер (СП. - 1999. -№50).

17.Неоприлюднення поправки, спростування в разі фактичної неточ­ності.

18.Невдале наведення в радіо- чи телепередачі цитати, за якого слу­хач, глядач не може зрозуміти, де вона починається й де закінчу­ється.

19.Штучне створення сенсації, роздмухування якогось факту чи яко­гось аспекту події.

20.Наведення цифр, фактів, які нічого не говорять читачам, слухачам, глядачам (скажімо, автор не пояснює цифри, не зіставляє її, а тому читач не спроможний оцінити, багато це чи мало тощо).

21 .Наведення абревіатур, скорочень, незрозумілих читачеві чи таких,

які погано сприймає на слух слухач, глядач.

22.Відсутність перевірки джерела фактів і мотивів інформатора.

23.Немобільність інформаційної служби, невнесення змін до випусків новин: ЛТБ повідомило про прибуття Президента України до одні­єї з європейських столиць, а напередодні візит було відкладено; РЛ повідомляло про те, що у Львові на сьогодні опадів не перед­бачено, в той час, коли за вікнами студії йшов дощ¹.

5. Психологічні причини фактичних помилок. У теорії редагу­вання одним з найважливіших є положення про те, що під час аналізу тексту неодмінно треба зважати на загальні закономірності його тво­рення та на індивідуальні особливості творчого процесу саме в цього (певного, конкретного) автора². Психологія творчості й психологія спри­ймання бере до уваги як суб'єктивні, так і об'єктивні чинники. Редактор­ська праця в умовах ЗМІ - це співтворчість з автором. Тому редактор під час роботи над фактичним матеріалом у журналістському тексті має зважати 1) на загальнопсихологічні чинники, пов'язані з психологі­єю творчості, психологічними особливостями освоєння та відтворення дійсності в мас-медіа; 2) на особливості індивідуального освоєння та відтворення дійсності, на риси характеру конкретного автора, які позна­чаються на процесі творчості й на його результаті - тексті. Часто в тео­рії редагування під час аналізу причин фактичних помилок у ЗМІ ці положення трансформують у такі категорії, як 1) об'єктивні причини фактичних помилок; 2) суб'єктивні причини цих помилок³.

У теорії та психології журналістської творчості розглядають факт у трьох аспектах:

1. Факт як елемент дійсності.

2. Факт як елемент свідомості.

3. Факт як елемент тексту⁴.

Є й ще один аспект, про який ідеться переважно у франкомовній літературі з теорії журналістики: факт як "найменша жанрова форма, яка існує у французькій пресі"¹. Однак серйозно розглядати чи навіть просто брати до уваги цей аспект не вважаємо за потрібне через низьку теоретичну спроможність досліджень про факт як жанр та через їхню термінологічну невизначеність.

Перший аспект передбачає те, що факт є джерелом інформації, об'єктом пізнання; у другому- він є і засобом пізнання ("ми користуємо­ся ним приблизно так само, як і моделями будь-якого з об'єктів реаль­ності, розглядаючи їх з різних поглядів, простежуючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим здобуваємо додаткову інформацію, що трохи наближає за обсягом змісту факт свідомості до факту реальнос­ті"²); у третьому - домінує функція відображення та "консервації" ін­формації - збереження її в матеріальному вигляді ("факт "працює" так само, як колір і лінія в художника, що створює образотворче полот­но. При цьому він зберігає у знятому вигляді й перші два ряди функцій: вони реалізуються, коли виникає контакт тексту з його адресатом"³).

Редактор під час роботи над журналістським текстом усуває основ­ну психологічну суперечність мовлення - суперечність між індивіду­альним (автор) і соціальним (маса читачів, слухачів, глядачів). Будь-яка "творчість... має яскраву печать індивідуальних рис свого творця"⁴. Людина намагається поєднати себе зі спільнотою "не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність"⁵. В.А.Роменець наголошує на евристичному значенні принципу індивідуалізації, який "виявляє свої яскраві форми у психології та дає змогу пояснювати і поєднувати між собою психологічні закономірності. Так, поява предме­та в процесі сприймання стає можливою лише тоді, коли він виділяєть­ся із загального фону. Найкраще запам'ятовується те, що має яскраві індивідуальні риси. Швидко забувається те, що таких рис не має"⁶. Особливо, звісно, наголошено на мові, яка "відображає найтонші нюан­си поривань людини до своєрідності"⁷. Загалом, якщо в психології творчості та в теорії редагування йдеться про суперечність індивідуального й соціального, то чомусь переважає розмова про мову та мовлення. Але ж ніхто й не заперечує того, що все це має свій вияв на всіх структурних рівнях тексту. Нема потреби говорити про тотальну шкідливість згаданої суперечності та про необхідність обов'язкового її усунення в журналістському тексті так само, як і, скажімо, про її конкретний вияв у суперечності (а не, як ми звикли, діалектичній єднос­ті) форми й змісту твору. За певних умов ця суперечність є просто од­нією з форм вияву гармонії форми й змісту. Наприклад, у пародії, де у "високу" форму вкладають "низький" зміст. "Та навіть і в художній творчості суб'єктивність допустима лише в певно обмеженому обсязі, інакше твір буде незрозумілим і естетично не сприйматиметься"¹.

Якщо суперечність між індивідуальним і соціальним стосується мовних засобів журналістського твору, то тут реципієнтові все-таки надається певний шанс на основі його мовної компетенції встановити загальновживане значення слова чи ін., тобто самому усунути згадану суперечність. У тому ж разі, коли йдеться про індивідуальне поводжен­ня з фактичним матеріалом, такого шансу практично немає. Серед трьох рядів знаків, які формують мову журналістики ("факти", "образи", "нормативи"²), факти найменше надаються до індивідуальної транс­формації у свідомості автора, якщо цей автор хоче залишитися зрозу­мілим для широкої аудиторії.

Причини фактичних помилок, отже, треба шукати в самому процесі пізнання й сприйняття дійсності, її журналістського освоєння з метою підготовки до написання того чи іншого твору. Скажімо, специфіка освоєння дійсності в журналістиці полягає в тому, що "процес пізнання часто починається за недостатнього рівня компетентності, нетривалий у часі, а головне... невіддільний від спілкування, поєднаний з активним емоційним переживанням ситуації"³. Невичерпне джерело журналіст­ських помилок - саме брак компетентності в певній галузі знань, кожну з яких щоразу треба журналістові заново освоювати, і стислі терміни підготовчого періоду, під час якого й відбувається збирання фактів до майбутнього твору. Такими причинами, наприклад, зумовлені фактичні помилки, яких припустилися журналісти газети "Суботня пошта": "/ вже за межами "трійки" перебуває стрічка, яку національна свідо­мість не дозволила зігнорувати, - "Білий птах із чорною ознакою" Сергія Параджанова"'[СП. -1997. - №51]; "Паралелі часу. Від Альбер­та Дюрера до "Таврійських ігор". Я взяла творчість німецького ху-¹ дожника епохи відродження Альберта Дюрера" [СП. - 1999. - №30]. Тільки браком належної обізнаності в історії українського кіно та в іс­торії світового образотворчого мистецтва можна пояснити дитячі по­милки журналістів, які приписують фільм Юрія Іллєнка Сергієві Пара­джанову й називають Дюрера не Альбрехтом, а Альбертом.

Водночас, як уже було згадано, журналістське спілкування, під час якого й відбувається найчастіше збирання фактичного матеріалу, поєд­нується нерідко з емоційним сприйняттям ситуації. "Йдеться про емо­ційну напругу особливого плану: журналіст опиняється в полі пульсую­чих взаємин людей, в полі їх різноспрямованих почуттів, він мимоволі включається в ці стосунки сам, і тут емоції починають відігравати двоїс­ту роль. З одного боку, вони дуже активізують мозок і тим самим нібито допомагають пізнавальному процесові. Але водночас вони й усклад­нюють його: через свою здатність ліквідувати дефіцит інформації шля­хом екстреного поповнення її вони можуть дезорієнтувати, підштовх­нути на помилковий шлях"¹. Прикладами фактичних помилок, які ви­никли внаслідок такого емоційного поповнення дефіциту інформації, можна вважати хиби в численних виступах на українських і особливо на російських телеканалах у зв'язку з подіями навколо НТВ і ТВ-6², а також помилки у випусках новин під час президентських виборів в Ук­раїні 2004 року й "помаранчево'Г революції³. Проте й у пресі трапляють­ся такі хиби. Скажімо, внаслідок надмірної емоційності в сприйнятті тролейбусної аварії кореспондент газети "Поступ" припустився прикрої помилки за умов, у яких від нього вимагали точності й оперативності. Порівняймо публікації про згадану подію в різних газетах:

Внаслідок аварії загинула 60-річна жінка (кондуктор тролейбуса), ще 27 пасажирів зазнали травм різних ступенів. А.Скоп [П. - 1997. - 23 грудня].

Лише наступного дня вдалося встановити особу загиблої. Це -маляр автобусного заводу Марія Данилівна Біловус. В.Сагайдак [ВЗ. -1997.-23 грудня].

Найгірше було водієві і жінці-кондуктору (всупереч категоричній забороні, вона сиділа поруч з водієм). ЇЇ затиснуло між кріслом, стін­кою і дверима.

Загинула на місці події Біловус Марія, працівник ЛАЗу яка сиділа одразу ж за водієм. /.Конторських, В.Мельник, Є.Романів П~. -1997.

- №52].

Останньою, приблизно через 40 хвилин після аварії, салон тролей­буса покинула кондуктор, яку рятувальники довго не могли визволи­ти з полону понівеченого металу. Б.Куфрик, Ю.Грицик [Л Е. -1997.- 23-24 грудня].