1. Людина як об'єкт пізнання (Ананьев)

Усі попередні спроби замкнути вчення про людину в якійсь одній площині (фізіологія, анатомія тощо) зазнавали невдачі. Ананьев зазначав, що створення окремої та специфічної науки про людину було необхідністю.

Також він додавав, що ще коли психологія не визнавалась усіма як наука, вона вже проходила процес становлення як науково - методичного центру людинознавства. Психологія - це наука про психіку, як особливу форму діяльності мозку (а взагалі сюди можна вписати будь-яке зі 100500 визначень).

В системі сучасного наукового знання проблема людини стає центральною, а отже виникає тенденція до зростання популярності та ролі психології. Сучасна наука все повніше охоплює різноманіття зв'язків людини зі світом (наукова картина світу) - фактори природи людина; суспільство людина; людина техніка тощо.

Людина вивчається то як продукт біологічної еволюції, то як суб'єкт і об'єкт історичного процесу, то як просто природній індивід з притаманними лише йому особливостями. Також важливе значення має вивчення людини, як основного виробника сили суспільства ("человек как субъект труда" дуже багато увани приділялося цій темі саме у радянській психологіх, а тому я думаю, що варто цебуде згадати та написати). В наш час утворюється система теоретичного і практичного людинознавства, результатами якої можна буде користуватися в усіх сферах життя.

(!) Але для прогнозування необхідні наукові знання про резерви і ресурси самого людського розвитку, про його потенціали.

В найближчий час проблема людинознавства стане однією з центральних. Це можна судити по таким особливостям розвитку сучасної науки:

1. Дана проблема перетворилась на універсальну для всієї науки в цілому (враховуючи точні та технічні науки).

2. Зростання диференціації (урізноманітнення) наукового вивчення людини, поглиблення спеціалізації окремих дисциплін.

3. Тенденція до об'єеднання різних наук, аспектів та методів дослідження людини в різнонаправлені системи - утворення синтетичних характеристик людсбкого розаитку.

З останнім пов'язане те, що різні науки безпосередньо стикаються (можливо у вивченні саме людини). А отже зіткнення різних наук утворення нових (психофізика, біохімія тощо). Саме з виникнення таких наук і відкрились принципово нові можливості наукового вивчення людини.

Отже, можна сказати, що тотальне запровадження елементів хімії та фізики в природознавчих науках та математизації людинознавчих привело до антропологізації точних та технічних гаук по двом основним напрямкам:

1. Пов'язаний з технікою зв'язку. Саме переача та прийом по каналам зв'язку людської мови поставили фундаментальні проблеми теорії комунікації. А це, в свою чергу, викликало научний прогрес.

2. Пов'язаний з автоматичним регулюванням машин та механізмів - автоматизація та комп'ютеризація виробництва зокрема та суспільства (певною мірою) в цілому.

На основі такого розвитку науки можна зазначити, що техніка впритул підійшла до пізнання.

Висновок: отже, в плані розв'язку (або находження відповідей на питання, які пов'язані з проблемою вивчення людини) розмежовування різних наук зникають. Тобто вони об'єднуються, утворюючи нові напрямки, течій, концепції або й узагалі нові науки, намагаючись дати відповіді. Антропологізація і ще раз антропологізація.

2. Специфіка предмету психології

Початковою точкою наукового аналізу в психології є розуміння того, що відноситься (тобто емпірично доведено) до характеристик психічного процесу. До того ж, як зазначає Веккер, загальні признаки будь-якого психічного процесу пізнавались раніше, ніж були виділені специфічні характеристики, які відрізняють окремі та конкретні психічні процеси один від одного.

Виявлення понять про окремі психічні процеси було результатом подальшої конретизуючої роботи пізнання. А таке виділення окремих понять дозволило відшукати характерні риси, притаманні психічним актам як окремій групі.

Психічні процеси протиставляються фізіологічним. А останні зумовлюються наявністю функціонування органу, який виконує акт.

Отже, для виділення основних особливостей, по яким відрізняють процеси різних типів, треба знати відношення між актом та органом, який його виконує. А признак акту як психічного виражається двома групами різних фактів:

1. Так як будь який акт життєдіяльності організму це дія, а отже виконання її якимось органом. А значить механізм дії психічного процесу може бути описаним в тій же системі фізіологічних понять, що й інші (будь-які не психічні) процеси (адже псих процес - це акт життєдіяльності людини).

2. Але, в той же час, на відміну від усіх інших процесів людини, кінцеві характеристики психічного процесу можуть бути описані лише термінами особливостей, відношень і властивостей зовнішніх об'єктів. Наприклад, думка може бути описана лише в термінах відношень до тих об'єктів, які і викликали саму емоцію (думка про страх виникає завдяки певному зовнішньому стимулові).

Отже, виходить, що психічний акт одночасно відноситься (і зумовлюється) як до органу, який його виконує (проблема, а що саме виконує психічні акти, то вже інше питання), так і до предмпету, який, власне, і викликає даний психічний акт.

Тобто, як каже Веккер, це і є парадоксальне втілення властивостей зовнішньго (іншого) об'єкту в станах суб'єкту.

Також Веккер додає, що ще одна унікальність психічного процесу полягає в тому, що власне психічні процеси завжди є опосередкованими і не підлягають прямому спостереженню. І ще, із цього виходить, що неможливо встановити конкретні параметри та структури акту за дією фізіологічних зрушень в організмі, а отже, ці акти не витікають прямо ні з фізики, ні з біології чи соціології організму.

3. Основні завдання психологічного дослідження. Від будь-якої іншої сфери людської діяльності наука відрізняється своїми завданнями, засобами, мотивами ти умовами, в яких наукова робота проходить. Мета науки – пізнання істини, а спосіб пізнання істини – наукове дослідження. Дослідження, на відміну від стійких форм пізнання навколишнього світу, засновано на нормі діяльності – науковому Методію Його здійснення передбачає усвідомлення та фіксацію цілі дослідження, засобів дослідження, орієнтацію дослідження на відтворюваність результату. Дослідження за їх характером можна поділити на: 1) Фундаментальне дослідження – направлена на пізнання реальності без урахування та практичного ефекту від застосування знань. 2) Прикладне дослідження – проводиться з метою одержання знання, яке повинно бути використане для вирішення конкретного практичного завдання. 3) Монодисциплінарні дослідження – проводяться в рамках окремої науки (психології). Ці дослідження потребують участі спеціалістів різних областей та проводяться не стику декількох наукових дисциплін. 4) Комплексні дослідження – проводяться за допомогою системи методів та методик, за допомогою яких вчені прагнуть охопити максимально можливе число значимих параметрів досліджуваної реальності. 5) Аналітичне(однофакторне) дослідження – направлене на виявлення одного, найбільш істотного, на думку дослідника, аспекту реальності. Дослідження починається з постановки завдання: що невідомо? На наступному етап вчений аналізує доступну інформацію по вивчає мій проблемі. Найбільш творчий момент дослідження полягає в винаході оригінальної методики. Частіш за все методична знахідка перетворює наукову область та породжує новий напрямок. Наступним важливим етапом є формулювання припущень – гіпотез. Для їх перевірки будується план наукового дослідження. Він включає в себе вибір об’єкту – групи людей, з якими буде проводитись експеримент. Уточнюється предмет досліджень - частина реальності, яка буде вивчатися. Обирається місце і час досліджень та визначається порядок експериментальних проб. Проведення досліджень за наміченим планом – наступний етап. Під час реального експерименту завжди виникають відхилення від замислу, які необхідно урахувати при інтерпретації результатів та повторному проведенні досліду. Дослідження за їх метою проведення можна поділити на: 1) Пошукові дослідження – це спроба вирушення проблеми, яку ніхто не ставив чи не вирішував подібним методом. Інколи аналогічні дослідження називають дослідженням «методом тику». 2) Критичні дослідження – проводяться з метою спростування вже існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону чи іншого. 3) Уточнюючі дослідження – їх мета – встановлення кордонів, в рамках яких теорія передвіщає факти та емпіричні закономірності. На відміну від початкового експериментального зразка, змінюються умови проведення експерименту, об’єкт, методика. Тим самим реєструється, на яку область реальності розповсюджується отримане раніше теоретичне знання. 4) Відтворююче дослідження – точне повторення експерименту попередників для визначення вирогідності, надійності та об’єктивності отриманих результатів. Відтворююче дослідження – основ всієї науки. Отриманий дослідником результат в ідеалі повинен залежати від часу. Нарешті, наукове знання інтерсуб’єктивне, тобто результат не повинен залежати від особистості дослідника, його мотивів, намірів, інтуїції тощо. Тож, результат повинен бути інваріантним відносно часу, типу об’єктів та типу суб’єктів дослідження, тобто об’єктивним. Вимоги приведені вище, відносяться до ідеального дослідження і його ідеального результату. Реальне дослідження не може(і не повинне) повністю відповідати ідеальному. Відхилення від ідеального дослідження, які в процесі діяльності психолога виникають неминуче, породжені особливостями світу, в якому ми живемо. Науковий метод повинен давати результат, максимально наближений до ідеального.