43. Розкрийте зміст концепції "неовізантизму" м.Бойчука у контексті художніх пошуків українського живопису хх ст.

Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX століть, внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич та ін. М. Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва XX ст., так званий неовізантизм, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського періоду). Шляхи розвитку західноукраїнської культури ХХ століття суттєво відрізнялися не тільки від російської, а й від Східної України, незважаючи на етнічний зв'язок з нею. На західних землях переважали впливи культури західноєвропейської. Тут були свої плюси й мінуси. Для Східної Галичини із центром у Львові найголовніший мінус - полонізація. Неовізантизм М.Бойчука у своєму зверненні до національних коренів та найновіших досягнень європейського мистецтва саме тим і відзначався, що протистояв полонізації, відроджуючи національну самобутність української художньої культури.

Концепція відродження українського мистецтва М.Бойчука, грунтуючись на передових ідеях доби, глибокому осмисленні тогочасного художнього процесу в країнах Європи, відзначалася цілісним підходом, об'єднуючи усі види художньої творчості, притаманні українській мистецькій традиції. Акцент ставився на декоративних формах, відкинутих реалізмом: їм мала належати особлива роль у відновленні інтеграції мистецтв, їхнього синтезу, що привело би до великого стилю. З самого початку М.Бойчук розумів, що це справа не однієї генерації художників і буде вирішуватись його учнями, учнями учнів протягом тривалого часу, у майбутньому. Художньо-естетична програма і творча практика модерну, досвідом якого скористався М.Бойчук, створюючи власну концепцію розвитку українського мистецтва, із занепадом стилю після закінчення першої світової війни не втрачали своєї актуальності і в нових історичних і соціальних умовах в Україні.

44. Поясніть роль українського модернізму в розвитку світових тенденцій авангардного мистецтва.

На рубежі сторіч активізується наполегливий пошук нової мистецької мови, що формується на засадах естетичного перетворення позаестетичної реальності. Стрімко змінювалася дійсність – динамічне, подекуди жорстоке життя величезних міст, нове уявлення про час і простір спонукали митців до відмови від традиційного відтворення світу на користь граничного індивідуалізму в пластичних засобах виразності. Так виникають різні види модерністського мистецтва охоплюючи максимальну кількість виявлень творчої діяльності. Європейський модернізм дає можливість дослідникові достатньо чітко розмежувати напрямки й навіть визначити час і місце, де з’являється кожен з них. одна з найважливіших рис українського модернізму – синтез. Особистісне переосмислення новаторських течій європейської культури українськими митцями та літераторами дає підстави визначати їхній шлях до специфічних характеристик українського модернізму.

Спалахи або пунктир – так можемо охарактеризувати модерністські поривання в українській культурі. Усвідомленої позиції та плинності годі шукати в новаторських намаганнях літераторів або митців. На відміну від європейського процесу свідомої модернізації у формах та виявленнях мистецького й літературного життя, що було продукованим свободою та динамікою творчої особистості, суспільне життя в Україні диктувало принципово інше ставлення до реалій оточуючого світу.

У межах українського літературного модернізму можемо розглядати творчість багатьох і багатьох авторів – скажімо, Василь Стефаник, експресивна виразність творів якого (задовго до виникнення німецького експресіонізму) має посісти гідне місце у світовій літературі.

Велике значення для формування мистецької еліти тодішньої України мали навчальні заклади – зокрема, Київський художній інститут. Його було створено з реорганізованої Української академії мистецтв, яку започаткували у 1917 році. Ректором та професором став Г. Нарбут, професорами-викладачами – брати Кричевські, М. Бойчук, М. Бурачек та інші. Ось що пише про цей навчальний заклад С.Корбіо, французька дослідниця, котра у 1927 році кілька місяців перебувала в Україні: «Для молодих митців тут є спеціальний Художній інститут у Києві. Це – організм, сповнений енергією, справжній університет, що налічує кілька сотень студентів (більшість одержує державну стипендію). Тут проходить серйозне і фундаментальне навчання.»

Український художник-авангардист М. Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва – неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконописання з конструктивними особливостями візантійського живопису. Його працюпродовжили О.Бірюков, О.Павленко, І.Падалка та інші митці. Українські художники, послідовники народницького реалізму, в своїх картинах акцентували увагу на українських національних традиціях, хоча й використовували новітні здобутки західних мистецьких шкіл (М.Самокиш, Ф.Кричевський, С.Прохоров).