30. Охарактеризуйте сутність епохи Просвітництва та її особливості в Україні.

XVIІІ ст. називають ″епохою Просвітництва″ або ″віком Розуму″. Ця історико-культурна характеристика накладається на іншу періодизацію (за художніми стилями): бароко, рококо, класицизм.

XVIІІ століття – період значних геополітичних змін у світі, які тим, чи іншим чином впливали на українські землі. Зокрема, впродовж XVIІІ ст. три національні держави справляли найсильніший вплив на політичну й економічну ситуацію в Європі: Франція, Голландія та Англія.

Як відзначалося, протягом XVIІ – XVIІІ ст. паралельно з бароко існував художній стиль класицизм (від лат classicus – першокласний, зразковий), а протягом трьох четвертей XVIІІ ст. поряд з бароко існував і поширювався стиль – рококо. Класицизм як художній напрямок і художній стиль був тісно пов’язаний із принципами раціоналізму в мисленні і продовжував традиції культури Відродження з його опорою на розум та інтересом до Античності. У системі класицизму розум стає міркою реальності й критерієм оцінки будь-яких проявів культурного життя. Розум визнавався також основ­ним критерієм прекрасного. Художні принципи класицизму грун­тувалися на ідеї розумності, упорядкованості, ″правильності″ й про­тистояли ″бароковому″ уявленню про нікчемність людини і всесилля випадку неконтрольованої стихії. Виникнення класицизму було пов’язане зі становленням абсо­лютизму. У новій європейській культурі класицизм, раціоналізм, абсо­лютизм – це явища, що мають єдину сутність, яка полягає в упоряд­ку­ван­ні розмаїття, системності, схематизації і стійкості.

Стиль рококо таку назву отримав за манірність, навмисну ″несхожість″ виконаних у цьому стилі творів мистецтва на грубу, ″не полаковану″ натуру. Декоративна театральність, крихкість і умовність образів – це повна протилежність ″легковажного″ рококо складній урочистості бароко. Гасло естетики рококо – ″мистецтво для насолоди″.

В українській культурі XVІІІ ст. відбулося переплетіння зазначених художніх стилів бароко, рококо, класицизму.

В другій половині XVIІ – перший половині XVIІІ ст. Києво-Могилянська академія, де існували хор і оркестр, які відзначалися високою професійністю, здійснювала практичну підготовку композиторів, музикантів-виконавців, педагогів-теоретиків.

Спеціальна музична школа була створена в 1738 р. в Глухові, який став центром культурного життя Лівобережної України. Ця школа діяла до 60-х років XVIІІ ст. і стала відомим осередком музичної освіти. В ній навчали партесному співу, грі з нот на скрипці, гуслях, бандурі. В Глухові існувала і найбільша в Європі нотна бібліотека. При Харківському колегіумі з 1773 р. існували спеціальні музичні класи – вокальний та інструментальний.

У XVIІІ ст. Глухів славився не тільки відомою співацькою школою. Тут у 1751 р. гетьман Кирило Розумовський створив театр. В ньому виконувалися концерти, ставилися опери, балети, комедії.

До XVIІІ ст. відноситься творчість таких українських композиторів, як Максим Созонтович Березовський (1745 – 1777), Дмитро Степанович Бортнянський (1751 – 1825), Артем Лук’янович Ведель (1767 – 1808).

Цікаво, що одночасно з М.Березовським в Болонській філармонічній академії закінчував свою освіту В.А.Моцарт (1756 – 1791). В академії був звичай: ім’я одного найздібнішого майстра музики, що закінчував академію, записувати золотими літерами на мармурову дошку. У цьому конкурсі переміг композитор українець і на мармурову дошку вписали його ім’я.

В 1798 р. у Петербурзі завдяки ініціативі та зусиллям багатого поміщика з Конотопа, що на Чернігівщині, Максима Йосиповича Парпури вийшли друком три частини знаменитої поеми І.Котляревського ″Енеїда″ (повністю видання здійснено 1842 р.). Перелицювавши поему давньоримського поета Вергілія, І.Котляревський широко використав традиції української літератури. Отже, перша українська книжка з’явилася не в Україні, а в Петербурзі. ″Енеїда″ стала першим великим твором нової української літератури, в основу якої лягла жива народна мова.

Запровадження громадянського шрифту в книгодрукуванні різко розмежувало церковну і світську літературу. Кирилиця призначалася для друкування лише церковних книг, а ″гражданка″ – для світських видань. Таке розмежування звільнило світську літературу з під впливу церкви і сприяло розвиткові народної літератури і мови.

Істотні зміни сталися в архітектурі та будівництві. Вони зв’язані з іменем архітектора Йоганна Готфріда Шеделя (1680 – 1752), який 21 рік (з 1731 по 1752 рр.) жив і працював у Києві. За його проектами споруджено Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври (1731 – 1744), яку народ назвав ″Шеделеве диво″. Дзвіниця – восьмигранна чотириярусна вежа. Висота її – 96,52 метра. Це була найвища споруда в межах Російської імперії. Підмурок дзвіниці на сім метрів заглиблено у землю.

У середині XVIІІ ст. в Україні поширюється стиль пізнього бароко – рококо. Він відзначався легкістю та елегантністю. До нього належать перлини мистецтва, шедеври світової архітектури – Андріївська церква в Києві (1744 – 1767) – твір архітектора Б.Растреллі і собор св. Юра у Львові (1745 – 1770) Меретин Бернард (Мердерер). У соборі гармонійно поєднуються риси західноєвропейської та української архітектури.

Над розписами Андріївської церкви працювали художники Г.К.Левицький (Левицький-Ніс), його син Д.Г.Левицький.

У живописі переважає документальність передачі образу, психологічна характеристика людини. З’являються картини світської тематики, портрети із зображенням історичних постатей – гетьманів, козацької старшини.

Український художник Тимофій Калинський у 1778 – 1782 рр. виконав близько 30 малюнків із зображенням представників різних верств українського суспільства – селян, козаків, міщан, козацької старшини.