29. Розкажіть про розвиток української літератури протягом XVI – XVIII ст.

Піднесенню української культури сприяли технічний та технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Взаємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне обличчя українських земель. У ХVІ– ХVІІ ст.ст. завдяки діяльності таких видатних церковних й культурних діячів як Йов Борецький, Петро Могила відроджуються монастирі як осередки освіти, літописання, книжності, друкарства, образотворчого мистецтва тощо.

Великого значення для розвитку культури в Україні мало поширення друкарства. Першою в Україні друкованою книгою вважається «Апостол», надрукований у Львові Іваном Федоровим у 1574 р.

У ХVІ ст. першість належала літературі релігійній. Поряд з перекладною теологічною літературою, з’являються твори вітчизняних авторів (П.Могили, П.Русина, Г. Тичинського). Наприкінці ХVІ ст. у зв’язку із Берестейською унією особливого розвитку набула полемічна література, ідейний зміст якої був спрямований за чи проти полонізації українського народу, насадження католицтва та унії.

Під впливом ідей західноєвропейського гуманізму працювали Юрій Дрогобич (Котермак), Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. Суть ідей гуманістів полягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади церкви.

У досліджуваний період розвивалося літописання. Багато історичних відомостей містять Супрасльський літопис, частину якого становить «Короткий Київський літопис» (опис подій 1480-1500 рр.), Баркулабівський літопис (події середини XVI-XVIІ ст.), Літопис Биховця (події кінця XV – початку XVI ст.) та Густинський літопис, переписаний у 1670 р. у Густинському монастирі біля Прилук (викладання матеріалу доведено до 1597 р.). Поряд з літописним стилем зароджується науковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотрицький, Д. Наливайко та ін.).

У літературі разом із церковнослов’янською мовою все частіше використовувалася мова, насичена українськими розмовними словами і зворотами, що робило книги доступнішими. Її називали "проста руська мова", яка прийшла в літературу з актової документації ХІV-ХV ст.

На другу половину XVІІ – першу половину XVIІІ ст. припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів XVIІІ ст. особливо виділяються три фундаментальні козацькі літописи: ″Літопис Самовидця″, як назвав це цінне історичне джерело й визначний пам’ятник української літератури П.Куліш, літописи гадяцького полковника Григорія Грабянки (? – близько 1737 р.) та канцеляриста Війська Запорізького Самійла Величка (1670 – 1728). Всі три літописи охоплюють історичні події в Україні з 1648 р. до початку XVIІІ ст. В усіх козацьких літописах є одна особливість. Літописці відтворюють дійсність не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявою.

У другій половині XVIІ ст. дальшого розвитку в Україні набуло книгодрукування. У цій справі провідну роль продовжувала відігравати друкарня Києво-Печерської лаври. За цей період тут було надруковано понад 120 книг.