20. Розкажіть про перекладну, оригінальну, житійну літературу та літописання Київської Русі.

Писемність у східних слов’ян з’явилася приблизно в першій половині IX ст. У «Житії» просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 р. в Херсонесі книги, написані «руськими письменами». Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х ст. Введення християнства прискорило розвиток писемності на Русі. Практично до кінця ХVІ ст. Русь не богословствувала, а перекладала. Перекладалися уривки з грецьких Отців Церкви; грецьких хроністів, у яких запозичувалася загальна схема світової історії ″від Адама″ до Страшного Суду; твори так званої ″отреченної″ літератури, себто, апокрифи. Апокрифи – твори про події білійної та церковної історії, не визнані церквою, але вони (хоча і не всі) допускалися для задоволення потреб мирян у ″казковому″ та ″чудесному″. Деякі апокрифи вважалися навіть корисними для благочестя, наприклад, ″Митарства блаженної Феодори″ стали джерелом формування церковного учення про митарства – випробування людської душі, що розпочиналися одразу після розлучення її з тілом.

В історичні науці окремою проблемою є вивчення не тілька наративних (оповідних), але й актових документів Давньої Русі, які фіксували юридичні відносини різних суб’єктів (жалувані грамоти, міжкнязівські та міждержавні договори, чолобитні, укази, заповіти тощо). Цих документів до нашого часу дійшло дуже мало. За підрахунками дослідників, їхня кількість вимірюється десятками, в той час як у більшості країн Західної Європи за аналогічний період – десятками і сотнями тисяч.

Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х ст. «Повість временних літ» є літописним зведенням, яке було складене на початку XII ст. ченцем Нестором на основі більш давніх літописів. З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі (Київський літопис, Галицько-Волинський). Першим зразком філософсько-богословської публіцистики стало «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

В особливий жанр літератури виділилися повчання. Перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання», адресоване дітям. Головна ідея – турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності. Важливе місце зайняли житія святих – біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою.

Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях.

21. Визначте особливості розвитку писемності та освіти Київської Русі.

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056–1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Утворення шкіл і поширення писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.