12. Визначте логіку міфологічного мислення.

Міфологічний знання - це особливий вид синкретичного зна ния, в рамках якої людина прагне створити цілісну картину світу, спираючись на сукупність емпіричних відомостей, вірувань, різних форм образного освоєння світу.

Міф для стародавніх - це не просто знання чи віра, а чуттєво переживаємо дійсність, він виникає через безпосереднє уживання людини в світ, що доповнюється субєктивним уявою.

У рамках міфології вироблялися певні знання про природу, космос, про самих людей, умови їх буття, форми спілкування і т.д. Міф прагне до цілісного бачення світу. Він дозволяє подолати незнання за допомогою накладення на хаотичну дійсність образно-категоріальної антропоморфної сітки. У міфі людина переносить на зовнішній світ свої мотиви, приписуючи йому людські властивості.

Міфологія оперує олюднених уявленнями про навколишній світ - природі і суспільстві, підживлюючи через цю олюднений конкретно-почуттєві орієнтації, впорядковуючи соціальну практику. Тому міфологія означає не лише міфопоетичної погляд на навколишній світ. Вона включає в себе і магію як спосіб практичного впливу людини на навколишнє природне або соціальне середовище. Віра в можливість безпосереднього впливу на природу виходила з почуття причетності (парти-ціпаціі) з нею людини, яка властива первісній свідомості. Повязані з магією уявлення про світ, зокрема про взаємодію всіх речей, лягли в основу найдавніших натурфілософські вчень і різноманітних «таємних наук», що одержали поширення в пізньоантичної і середньовічну епоху (наприклад, алхімія). Зародки досвідченого природознавства в цей час розвивалися ще значною мірою в тісному звязку з магією, що знаходить відображення в багатьох роботах вчених Відродження (Парацельс, Дж. Делла Порта, Дж. Кардано та ін.)

Міфологічному мислення властиво злитість з емоційною сферою, невиразне поділ субєкта та обєкта, предмета і знака, речі і слова, істоти і її імені, просторово-часових відносин, походження і сутності і т.п.

Леви-Строс вказував на конкретність, метафоричність і образність міфологічного мислення, його здатність до узагальнення, ускладнену символіку, тяжіння до притчі, смислове багатошаровість. Але міфологічне мислення - це не просто нестримна гра фантазії, а своєрідне моделювання світу, що дозволяє фіксувати і передавати досвід поколінь.

Основні принципи пояснення в міфі - генетізм і етіологізм, тобто пояснення природних та соціальних явищ, а також світу в цілому зводився до розповідей про їх походження та творенні (генетізм). Мотивування та докази міфу не потрібні, сприйняття засновано на довірі до мовця. На відміну від казки - зміст міфу видається реальним, тобто втілює колективний, «надійний» досвід осмислення дійсності множиною поколінь. Міфи затверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і санкціонували певні норми поведінки. І в цьому виявляється світоглядна сутність міфу.

Міфологічний знання не зникає з духовної культури людства до цих пір. Деякі особливості міфологічного мислення - зокрема, прагнення перебороти незнання за допомогою накладання на хаотичну дійсність образно-категоріальної антропоморфної сітки - зберігаються у масовому свідомості поряд з елементами філософського та наукового знання, строгої наукової логіки. Коли нема іншого способу розібратися в тому, що являє собою дійсність і як можна оволодіти нею, міфологічне уявлення необхідно, неминуче і позитивно