3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища,

виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми -

це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають

унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох

висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу

(положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що

обґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення,

тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи

роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від

аргументів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти

істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор

має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх

частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази

часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту

найскладніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметом

турботи якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і

його доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи

справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів-

роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки

відбувається від загального положення до його обґрунтування або до

його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка

1 Див.: Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации. - M.: Изд-

во Моск. ун-та, 1982. - С.63-64.

2 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.:

Книга, 1972.-С.71-73; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.-М.: Высш.

шк., 1980. - С.216-217; Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой

информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 63-67; Абрамович A.B., Лазаревич Э.А.

Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С.137.

87

.А.О.Капелюшний.

рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку,

загального положенняI.

4. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як

відомо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних ознак предметів

або явищ. Основна мета визначення - з'ясувати зміст відповідного

поняття, виявити суть певного об'єкта. Принцип перелічування ознак,

здавалося б, споріднює визначення й опис як види текстів, але мета

їх і характер перелічуваних ознак у них різні. У визначення ми

включаємо не звичайні ознаки, хай навіть яскраві й такі, що запам'ятовуються,

як це робили під час побудови описів. У визначення ми включаємо

ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду.

Такі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок

дослідження й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні

враження й відчуття спостерігача, то завдання визначень - з'ясувати

зміст поняття в узагальненій формі, і праця редактора над ними

спирається насамперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на

зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на відмінності

від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття.

Визначення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні

риси предмета й відмінності від подібних до нього. Воно не може

містити замкнутого кола, тобто повторення в тому понятті, яке визначаємо,

і в тому, за допомогою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке

визначається, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не

повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної

властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за

допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме

через невідоме. Переважна більшість визначень, з якими має справу

редактор у ЗМІ, - це визначення т. зв. аналітичні, або реєстраційні.

Вони спрямовані на якомога повніше й точніше виявлення змісту,

значення того чи іншого терміна. Від аналітичних визначень істотно

відрізняються синтетичні. їх завданням є не стільки виявлення змісту

відповідних понять за допомогою аналізу останніх, скільки внесення

додаткових елементів у значення вживаних термінів, а іноді й уведення

принципово нових одиниць наукової чи технічної лексики. Визначення