3. Межі втручання редактора в текст (проблема "автор -

редактор"). Це питання в теорії та практиці редагування ґрунтується

на розглянутих вище двох попередніх проблемах. К.М.Накорякова

наголошує на тому, що саме розуміння складності процесу творчості,

психології автора має застерегти редактора від правки, яка не є

необхідною, адже кількість виправлень і змін у рукописі зовсім не свідчить

про якість роботи цього працівника ЗМІ2."Проблема взаємодії автора

і редактора завжди залишається проблемою гострою. Межі

редакторського втручання в авторський текст визначити раз і назавжди для

всіх випадків неможливо, але редакторові треба знати принципи, якими

він має керуватися", - пише дослідниця3.

К.М.Накорякова наголошує на чотирьох аспектах втручання

редактора в авторський текст: політичному, суспільному, етичному,

естетичному4. Під час роботи над рукописом треба обмежитися, на думку

М.М.Сікорського, тільки неминучими скороченнями, замінами,

вставками5. Редактор має право їх робити, якщо це не збіднює змісту, не

послаблює доказовості. Коли ж правка зачіпає важливі питання змісту,

то редакція має її здійснювати тільки за згоди автора. Найменше

втручання редактора в авторський текст має бути обґрунтованим. Похвала

чи критика виступу в ЗМІ завжди стосується того, чий підпис стоїть

1 Див.: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - M.: Книга, 1972. -

С.25,53-59.

2 Див.: Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации.-М.: Изд-

во Моск. ун-та, 1982. -С. 16.

3 Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во

Моск. ун-та, 1982.-С.7.

4Там само.-С.8.

5 Див.: Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. -

С.234.

Редагування в засобах масової інформації.

під твором, а не того, хто готував його до оприлюднення1.

Будь-які форми втручання редактора в авторський текст мають

передбачати й забезпечувати збереження авторської манери. "Межі

втручання в рукопис визначаються також позицією, яку займає редакція

щодо вірогідності авторських думок. Матеріали, подані до редакції,

газетяр може схвалювати чи навіть захоплюватися ними, може і не

поділяти поглядів автора, не сприймаючи його концепцію, категорично

відкидати її. Проте редактор не має ніякого права нав'язувати авторові

свої думки, примушувати його говорити так, як це сказав би він,

редактор", - зауважує Д.С.Григораш2. Обсяг і характер виправлень, межі

втручання в рукопис залежать від того, наскільки редактор сприятиме

виявлянню авторського "я", а не намагатиметься опікати свого

дописувача. Не можна підміняти мову й стиль автора мовою й стилем

редактора. "І коли газетярі не дбають про те, щоб дописувач висловлювався

по-своєму, то він у них говорить фальшиво", - пише Д.С.Григораш3.

Виправляючи текст, некваліфікований редактор нехтує особливостями

авторського стилю, нав'язує чужий спосіб мислення, невластиву

авторові форму викладу, а це знижує вимогливість, спричиняє зневіру у

власних силах у того, кого так правлять. Уміння редактора викликати

в автора бажання самому попрацювати й удосконалити твір - одна з

важливих рис журнал іста-професіонала4. Треба тактовно підвести

автора до того, що він сам внесе всі потрібні виправлення в текст. У

ЗМІ тексти найчастіше готують дуже оперативно, тому спілкування з

автором не завжди можливе й редактор роботу над рукописом

завершує здебільшого сам. Проте завжди треба прагнути до спільної роботи

з автором. Межі втручання в рукопис є, але щоразу їх треба правильно

визначити5. Працюючи над текстом, варто обмежуватися тільки

вмотивованими, обґрунтованими скороченнями, виправленнями та ін.

4. Особливості редакторського читання тексту.

Редагування розпочинається з читання тексту. Хоча фахове редакторське

читання має свої відмінності и особливості, проте воно базується на звичай-

1 Див.: Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети. - Львів: Вид-во Львів,

унту, 1966.- С.39.

2 Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети. - Львів: Вид-во Львів, ун-ту,

1966.-С.40-41.

3 Там само.-С.41.

4 Див.: Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети.-Львів: Вид-во Львів,

унту, 1966.- С.41-42.

5 Див.: Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - M.: Высш. шк., 1980. -

С.236.

33

А О.Капелюшний

ному засвоєнні тексту. Як і звичайний читач, редактор насамперед

зупиняє свою увагу на матеріалі розповіді, але водночас мусить зважати

й на характер подачі цього матеріалу; на його повноту й популярність.

Коли йдеться про сприймання тексту, варто насамперед мати на увазі

автоматизм під час його засвоєння. Це не якась звичайна бездумність,

не полегкість, що її дозволяє собі читач на шкоду розумінню; це

особливе пришвидшене виконання роботи, не раз виконуваної раніше1.

Під час сприймання тексту доводиться долати інтерференцію

(накладання) навичок. Людина, яка набула певної техніки читання, сприймає

текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. До того ж тут відіграє

негативну роль здогад, який іноді спрямовує наше розуміння хибним

шляхом2. Основна мета редактора.- "сприяти тому, щоб текст був

сприйнятий майбутнім читачем, і сприйнятий у повній відповідності

до авторського задуму. Н.В.Зелінська зауважує, що вже в момент

свого створення текст зорієнтований на читача, а за включання його

(тексту) в процес комунікації тим більше розрахований на сприймання

його іншими людьми. Можливість/неможливість сприймання тексту

спричинена також метою повідомляння, яка завжди пов'язана зі

специфікою передавання якоїсь інформації від свідомості того, хто пише

або говорить, до свідомості того, хто читає або слухає4. Загалом

передумовами сприйняття, точніше того, що текст у принципі можна

сприйняти, на думку Н.В.Зелінської, є свідома зорієнтованість його на

читача, виразно визначена мета інформування, наявність матеріального

носія - мовлення, а також "відправного пункту", спільного для автора

й читача вже в момент виникнення повідомлення. Проте "це лише

передумови, що ідеально "спрацьовують" за їх повної реалізації, на

практиці ж це відбувається тільки більшою чи меншою мірою. І

пов'язане це з самою сутністю читацького сприйняття, його механізмом і

труднощами, що звідси випливають.

Н.В.Зелінська пояснює виникання таких труднощів сприйняття

насамперед помилками авторів під час створення текстів і неоднаковими

читацькими можливостями, яких попередньо не враховано. "Проте

1 Див.: Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - K.: Вища шк„ 1983. - С.40^2.

2 Див.: Там само. - С.44-45.

33елінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту

(літературне опра^юс-ання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.56.

4 Див.:3елінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою

тексту (літературне опрацювання тексту). - K.: УМК ВО, 1989. - С.57.

5 Там само. -С.58.

Редагування в засобах масової інформації.

досвідчений редактор, що орієнтується у перебігу творчого процесу,

а також добре знає коло майбутніх читачів, зможе з'ясувати, де і з

яких причин авторський задум опинився поза межами читацького

сприйняття, і відповідно поліпшити виклад. Дослідниця пише про два

етапи праці над текстом, на яких виникають згадані труднощі його

сприйняття. До труднощів сприйняття, які закладають поза

безпосередньою працею над текстом, належать насамперед такі: 1)

неправильна настанова; 2) невиразне уявлення в автора про читача.

Безпосередньо під час написання твору даються взнаки вже інші чинники: