1981; Dijk van ta. Text and Context. - l, 1977та ін. Розглядаючи фукціональний напрям

сучасної лінгвістики, О.О.Селіванова приділяє особливу увагу проблемам її методології та

питанням історії становлення цієї галузі мовознавства, особливо докладно аналізуючи

досягнення "наукових шкіл американської лінгвістики". Основними джерелами аналітичного

огляду в цьому розділі є такі праці: Лингвистика: взаимодействие концепций и парадигм.

-Харьков, 1991.- Ч. 1; Функциональное направление в современном французском

языкознании. - М., 1980; Chomsky N. Knowledge оf Language. Its Nature, Origin and Use. - N. Y,

" 1986 та ін. У розділі, присвяченому когнітологічному напрямові сучасної лінгвістики, автор

розповідає про становлення когнітолопї та про її завдання, про фреймову та процедурну

семантику, про галузі когнітивного синтаксису та теорії дискурсу, докладно пише про когнітив-

ну семасіологію, про фрейм і типи фреймових структур, схему, схемату, скрипт, сценарій,

про когнітивне пояснення метафори. Автор робить огляд низки праць, серед них, зокрема,

такі: Иванова О.В. Исследования семантической области с помощью фреймов. -Л.,

1986; Теория метафоры. - М., 1990; Минский М. Фреймы для представления знаний. -

М., 1979; Язык и структуры представления знаний. - М., 1992; Chomsky N. Language

and Problems ofKnoledge. - Cambridge, 1994; Fauconnier G. Mental Space. - Cambridge,

1994 та ін. О.О.Селіванова також подає огляд сучасних досягнень семасіолопТ, ономастики,

психолінгвістики та етнопсихолінгвістики, аналізуючи, зокрема, такі праці: Вежбицкая А.

Язык. Культура. Познание. - М., 1996;Жоль К.К Мысль, слово, метафора. - К, 1984;

Кочерган М.П. Слово і контекст. - Львів, 1980; Метафора в языке и тексте. - М.,

1988; Петренко В.Ф. Основы психосемантики. - Смоленск, 1997; Плотников В.А.

Основы семасиологии. - Мн., 1984; Почепцов Г.Г. Коммуникативные аспекты семантики. -

К, 1987; Бацевич Ф.С., Космеда ТА. Очерки по функциональной лексикологии. - Львов,

1997; Кия к ТР. Мотивированность лексических единиц. - Львов, 1988; Русанівський

В.М. Структура лексичної семантики.- К, 1988;Дридзе Т.М. Текстовая деятельность

в структуре социальной коммуникации. - М., 1984; Клименко А.П. Психолингвистика.

- Мн., 1982; Потебня A.A. Эстетика и поэтика. - М., 1976; Психолингвистика. - М.,

1984; Хомский Н. Язык и мышление. - М.,1972; Этнопсихолингвистика. - М., 1988

(Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. - К.: Вид-во Українського фітосо-

Ціологічного центру, 1999. -148 а).

175

А.О.Капелюшний.

¦ імперативні форми дієслів, що передають заклики до спільної

дії;

¦ конструкції з різними видами інверсії;

¦ конструкції з повторами слів і синтагм, предикативних ланок

складного синтаксичного цілого;

¦ риторичні запитання та звертання.

Публіцистичний стиль має декілька різновидів; їх виокремлюють

залежно від того, які засоби масової інформації ними послуговуються.

Найбільш дослідженим і найменш суперечливим з теоретичного

погляду є газетний різновид публіцистичного стилю\

Варто з'ясувати для себе специфічність понять, які позначають

термінами "текст" і "дискурс" Дискурс - зв'язний текст у сукупності з

екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними,

психологічними та ін.) чинниками; текст, узятий у подієвому аспекті; мовлення,

яке розглядають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що

бере участь у взаємодії людей і в механізмах їх свідомості (у когнітив-

них процесах). Дискурс - це мовлення, "занурене в життя". Тому термін

"дискурс" на відміну від терміна "текст" не застосовують до давніх

текстів, зв'язки яких із життям не можна відтворити безпосередньо.

Дискурс охоплює паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести).

Життєвий контекст дискурсу моделюють у формі "фреймів" (типових

ситуацій) або "сценаріїв" (у яких зроблено акцент на розвитку ситуацій).

Дискурс звернено до ментальних процесів учасників комунікації:

етнографічних, психологічних і соціокультурних правил і стратегій

виникнення й розуміння мовлення в тих чи інших умовах (англ. discourse

processing), що визначають належний темп мовлення, міру його

зв'язності, частку загального й конкретного, нового й відомого, суб'єктивного

(нетривіального) й загальноприйнятого, експліцитного й імпліцитного

в змісті дискурсу, міру спонтанності, обрання засобів для досягнення