97. Суб’єкти перестрахування та їх характеристика.

Одним із ефективних механізмів забезпечення платоспроможності страховиків та виплат страхових сум і страхового відшкодування, як свідчить світова практика страхування, є правовий інститут перестрахування. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України “Про страхування” перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Виходячи зі змісту законодавчого визначення поняття перестрахування, суб’єктами перестрахувальних договірних правовідносин з обох сторін виступають страховики (страхові компанії, страхові організації), які називаються перестраховиком і перестрахувальником. В основі перестрахування - договір, за яким одна сторона --цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні - перестраховикові, який в свою чергу приймає на себе зобов'язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого страхового відшкодування. З наведеного визначення випливає, що в договорі перестрахування виступають дві сторони: страхове товариство,СК, що передає ризик і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність. Сам процес, пов'язаний з передачею ризику, слід називати цедірованієм ризику, або перестрахування цесії. У зв'язку з цим перестрахувальника, що віддає ризик, називають цедентом, а перестрахувальника що приймає ризик, - цесіонарієм.

98. Поняття власного утримання у перестрахуванні та чинники, що обумовлюють його обсяг.

Важливим показником при перестрахуванні є розмір власного утримання страховика (тієї частини застрахованого ризику (частини страхової суми), зобов’язання за якою страховик залишає за собою, а іншу частину (понад власне утримання) передає в перестрахування або ретроцесію). Зазначену частину суми визначають: окремо за страховим полісом; за одним ризиком; за рядом ризиків. Чинниками, що впливають на розмір власного утримання, крім особистих засобів страховика, є також тип ризиків, прийнятих на страхування, їхня схильність до кумуляції, ймовірність настання страхового випадку, максимально можлива й найбільш імовірна величина передбачуваного збитку, регіональна специфіка, прийняті на даному ринку середні тарифи й ліміти відповідальності за кожним видом об’єктів; обсяг премій – чим більший обсяг зібраної премії, тим вищий ліміт власного утримання; розміру витрат на ведення справи – якщо витрати з ведення справи досить великі, страховик при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків; територіальний розподіл застрахованих об’єктів – чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим ВУ; кваліфікації і практичний досвід спеціалістів цедента. Визначення правильної оцінки ризику, максимально можливого збитку, установлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання. Іноді страховики перестраховують ризик, встановлюючи ВУ=0(фрондування). Визначення розміру власного утримання має важливе значення. Якщо він буде занадто великим, то при настанні вже одного – двох страхових випадків під сумнівом опиниться можливість функціонування всієї страхової компанії, їй доведеться відшукувати ресурси для покриття збитків. Якщо він буде встановлений на занадто низькому рівні, страховик необґрунтовано обмежить свої можливості щодо прийняття ризиків на страхування і, відповідно, збору страхових премій. Однак слід пам’ятати, що страховик, який перестраховує майже 100% прийнятого ризику, залишаючи мінімальне власне утримання або не залишаючи його взагалі, навряд чи заслуговує на довіру.