3. Форми організації фондів страхового захисту та їх характеристика.

Страховий фонд суспільства – це конкретні матеріальні та грошові ресурси, зарезервовані на випадок настання незвичайних несприятливих подій.

Резервування коштів здійснюється трьома методами:

1. самострахування – це створення резервних фондів суб’єктами господарювання, а також заощадження громадян;

2. державне резервування – це створення централізованих натуральних та грошових резервів на державному рівні;

3. страхування – це створення резервних фондів самими страховими компаніями.

Самострахування:

▪ фонди створюються та використовуються децентралізовано;

▪ створюються як у натуральній так і у грошовій формах;

▪ фондом розпоряджається тільки власник підприємства і використовує їх на покриття невеликих локальних збитків;

▪ кошти використовуються не за нормами, а в міру необхідності;

▪ кошти можуть бути використані для покриття як страхових так і не страхових подій;

▪ відшкодування збитків не відбувається, а здійснюється лише перерозподіл власних ресурсів у часі.

▪ кошти отримує власник.

Держ. резервування:

▪ фонд створюються і використовуться централізовано;

▪ створення відбувається у натуральних та грошових формах;

▪ фондом розпоряджається тільки держава (уряд) при вирішенні загально-національних проблем та настанні великих катастроф;

▪ кошти витрачаються за необхідністю;

▪ відшкодування збитків відбувається, як правило, в обсягах, значано менших, ніж реальні збитки, виходячи з наявних коштів;

▪ кошти отримує будь-яка особа, яка є постраждалою і на неї розповсюджується рішення про допомогу;

Страхування:

▪ фонд створюється децентралізовано, а використовується централізовано;

створюється виключно у грошовій формі;

▪ фондом розпоряджається страхова компанія;

▪ фонд використовується для покриття наслідків тільки страхових подій (як загальнонаціональних, так і локальних);

▪ кошти використовуються виходячи із заздалегідь обмеженої страхової суми за кожним страховим полісом;

▪ кошти отримує тільки страхувальник або вигодонабувач.

4. Страхування як економічна категорія та його ознаки.

Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових економічних відносин.

Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання з одного боку, а з іншого – їх зацікавленість в переданні відповідальності за наслідки ризику спеціальним формуванням – страховим компаніям. Чим більше зацікавленість, тим більше потреба в страхуванні.

Мета страхування – це захист майнових інтересів юридичних і фізичних осіб.

Характерними ознаками страхування є:

 грошові перерозподільчі відносини, які складають економічну сутність страхування, виникають внаслідок наявності страхового ризику і носить імовірносний характер;

 ці перерозподільчі відносини носять замкнутий характер і повязані із солідарним розкладом шкоди, заподіяної одному або декільком учасникам створення страхового фонду між усіма страхувальниками; чим більше число учасників бере участь у створенні страхового фонду, тим легше розкласти на всіх чийсь окремий збиток, тим меншою повинна бути доля кожного у його формуванні; збільшення чисельності страхувальників сприяє зменшенню вартості страховки;

 с страхові відносини повязані із створенням грошових фондів суворо цільового призначення, яке полягає у використанні їх виключно на покриття шкоди у заздалегідь обумовлених випадках;

 с страхові відносини забезпечують перерозподіл збитків у просторі і часі. Для забезпечення міжтеріторіального розподілу необхідно, щоб у страхуванні брала участь велика кількість страхувальників на значних територіях; в цьому випадку навіть при страшних лихах можна забезпечити розкладку шкоди, оскільки не всі страхувальники увійдуть у число потерпілих. Перерозподіл збитків у часі повязаний із нерівномірністю розподілу ризику у часі; кошти, що надійшли до страхового фонду страховика, будуть залучені ним для відшкодування збитків у несприятливих можливостях;

 страховим відносинам притаманний еквівалентний (зворотній) характер. Це випливає із сутність страхування, яка передбачає створення за рахунок страхових внесків багатьох страхувальників страхового фонду, який забезпечить потреби у компенсації збитків для небагатьох.