79. Український «націонал-комунізм в 1920-х рр.

Націонал-комунізм — національно орієнтований напрям у комуністичному русі, що виник 1917—20 серед частини народів колишньої Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуністичної економіки приведе до знищення як соціального, так і національного гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за російським зразком, а пристосовувати до специфічних національних умов. В Україні Н.-к. був поширеним й наприкінці 1920-х рр.

До укр. націонал-комуністів історики зараховують вихідців з національних комуністичних українських партій (Українська комуністична партія (боротьбистів) таУкраїнська комуністична партія(УКП) і тих представників більшовицької партії, що, зберігаючи вірність ленінізму, відстоювали укр. нац. специфіку.

У роки української революції 1917—1921 укр. націонал-комунізм

• висував вимоги створення незалежної укр. рад. республіки з окремою червоною армією і під кер-вом самостійної комуністичної партії  (підтримували Г.Лапчинський, М.Скрипник, С.Мазлах,В.Шахрай).

• на поч. 1919 в Саратові видана праця Мазлаха та Шахрая «До хвилі: Що діється на Україні та з Україною», що теоретично оформила доктрину укр. Н.-к.

1920 кер-во РКП(б) спонукало саморозпуститися боротьбистів, ввівши до складу ЦК КП(б)У В.Блакитного і О.Шумського. 1925 саморозпустилася УКП, останній голова якої А.Річицький теж увійшов до ЦК КП(б)У.

Ліквідація нац. укр. комуніст. партій не привела до знищення самої ідеї. Н.-к. існував і в лавах КП(б)У. Посиленню ідей Н.-к. і водночас забезпеченню підтримки компартії широкими масами сприяла проголошена 1923 політика «коренізації». Важливе місце в ідеології Н.-к. займало неприйняття російського націонал-більшовизму. Націонал-комуністи чимало уваги приділяли боротьбі за пріоритетність розвитку укр. культури, чому заважало як нехтування частиною керівництва нац. питанням, так і надання переваги рос. культурі як «пролетарській», а відтак передовій («боротьби двох культур» теорія Д.Лебедя).

Незважаючи на ідейний вплив, укр. націонал-комуністи в КП(б)У не мали організаційного оформлення.

Коли М.Скрипник був наркоматом освіти УСРР, під його керівництвом з 1930 було здійснення українізації політики в культурно-освітніх і у державно-громад. установах. Українці мали автономну систему освіти, що не була схожою на російську, вимагали більш чіткого дотримання бюджетних прав, задекларованих у Конституції СРСР 1924, виступали проти масового перекачування коштів з України в ін. регіони СРСР, ставили та намагалися вирішувати питання щодо українізації армії тощо.

До числа найбільш відомих націонал-комуністів можна зарахувати Г.Гринька, М.Полоза, М.Хвильового,  М.Волобуєва, П.Солодуба та ін., серед представників еміграції — В.Винниченка.

80. Сталінська модернізація: індустріалізація, колективізація, культурна революція.

Індустріалізація (1927/1928 — кінець 1930-х рр. (перша, друга і третя п’ятирічки)

Індустріалізація — процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості.

Політика індустріалізації — політика, спрямовани на створення важкої промисловості. Уперше була схвалена більшовиками в 1925 р. на ХІV партійній конференції

Мета:

• Подолання економічної відсталості

• Забезпечення економічної незалежності

• Створення економічної бази для зміцнення обороноздатності країни

• Створення економічної бази побудови комунізму (соціалізму)

Джерела:

• Доходи державного сектору економіки

• Доходи від державної монополії на зовнішню торгівлю. Збільшення експорту сировини і сільгосппродукції за кордон

• «Ножиці цін» між промисловою продукцією і сільгосппродукцією

• Націоналізація промисловості. Ліквідація приватного сектору економіки (згортання непу)

• Скасування конвертації червінців. Інфляція

• Збільшення норм виробітку при збереженні існуючих зарплат

• Подовження робочого дня

• Колективізація. «Розкуркулення»

• Примусові державні позики

• Праця в’язнів

• Трудовий ентузіазм. Стаханівський рух

• Підвищення цін на винно-горілчані напої

• Продаж за кордон національно-культурних цінностей

• Антирелігійна кампанія. Пограбування церков

• Збільшення прямих і непрямих податків

• Запровадження карткової системи розподілу продуктів і предметів першої необхідності. Зниження життєвого рівня населення

Наслідки:

• Позитивні:

  • Досягнення економічної незалежності

  • Перетворення СРСР на могутню індустріально-аграрну державу

  • Укріплення обороноздатності країни, створення могутнього ВПК

  • Підведення технічної бази під сільське господарство

  • Розвиток нових галузей промисловості, будівництво фабрик і заводів

  • Негативні:

    • Створення замкненої економіки, яка сама себе забезпечує (автаркія)

    • Створення можливостей для здійснення сталінського воєнно-політичного керівництва

    • Зменшення розвитку виробництва товарів повсякденного вжитку

    • Формування політики суцільної колективізації

    • Стимулювання екстенсивного розвитку економіки

  • Економічні:

    • Перекачування коштів із села в місто

    • Ліквідація куркульства

    • Одержавлення сільськогоспдарського виробництва

    • Ліквідація «аграрного перенаселення»

  • Соціальні:

    • Відволікання величезних коштів від розвитку сільськогосподарського виробництва

    • Укріплення соціальної бази сталінської диктатури

    • Відчуження селян від власності й результатів праці, ліквідація економічних стимулів розвитку виробництва

    • Масова «втеча» селян із місць постійного проживання, дефіцит робочої сили на селі

Коликтивізація (1929—1937 рр.)

Колективізація — створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці. Рішення про проведення колективізації було прийнято на ХV з’їзді ВКП(б).

Мета:

• Забезпечення міста коштами на потреби індустріалізації

• Ліквідація «аграрного перенаселення»

• Поширення контролю держави за приватним сектором сільського господарства (повне одержавлення економіки)

• Ліквідація куркульства як класу

• Збільшення товарності сільського господарства; спроба налагодити ефективне сільськогосподарське виробництво

Основні заходи:

• Насильницьке створення колгоспів

• Розкуркулення

• Обмеження переселення селян до міст (1932—1933 рр. — запровадження паспортів, які видавалися лише мешканцям міст. 17 березня 1937 р. — селянам не дозволялося залишати колгоспи без підписання адміністрацією угоди з майбутнім роботодавцем)

Результати:

• Держава отримала хліб і вже не залежала від індивідуальних господарств у хлібозаготівлі

• Держава отримала засоби для індустріалізації

• Село втратило третину робочої сили

• Завершення одержавлення економіки

• Ліквідація індивідуального селянського господарства, проте, зберігалося присадибне господарство, яке впродовж існування СРСР давало значну частку молока, м’яса, овочів і фруктів

• Злам устоїв селянського життя

• Формування історично нової системи господарювання, що заснована на жорсткій трудовій дисципліні, примусовій праці, прикріплення до колгоспу (радгоспу), натуральній оплаті праці тощо

• Відчуження засобів праці та її результатів від самого робітника

• Зруйнування сільського господарства, поступовий його занепад

• Голодомор 1932—1933 рр.

Етапи колективізації в УРСР:

• 1929-30 рр. - Час прискореної колективізації, яка перетворилася по суті в комунізацію. Село поринуло у вир самознищення: селянство почало продавати або забивати худобу, ховати або псувати реманент. У 1928—1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів’я худоби

• 1930 – масовий вихід з колгоспів

• 1931-33 рр - Новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (було об’єднано 70 % селянських господарств)

• 1934-37 рр - Новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (було об’єднано 70 % селянських господарств)