Форми організації навчання. Класно-урочна система навчання.Типи уроків.
План:
1. Поняття ФОН
2. Сутність уроку та інших ФОН
3. Класно-урочна система .Її риси
4. Типи уроків
5. Вимоги до проведення уроку.
6. Підготовка вчителя до уроку.
1. Сутність форми організації навчання.
Форма (від лат. forma — зовнішність, устрій) — з філософського погляду зовнішнє вираження певного змісту
МН – це упорядковані прийоми сумісної взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів по розв’язанню навчально-пізнавальних цілей (по передачі і засвоєнню ЗУН учнями).
Форма організації навчання — це обмежена в часі і просторі взаємозумовлена діяльність учителя та учнів.
Взагалі існує безліч різних ФОН.
В сучасній дидактиці існує положення, що урок – це основна, провідна, домінуюча, витримана часом форма організації навчально-виховного процесу в школі, бо при високому рівні його організації учні не тільки оволодівають ЗУН, а й виховуються та розвиваються.
2. Урок — це форма організації навчання, коли учитель проводить заняття в класній кімнаті з постійним складом учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного і психічного розвитку, за розкладом і встановленим регламентом .
Урок як ФОН має безліч педагогічних переваг. Однак поряд з уроком необхідно використовувати й інші форми організації навчання, а саме:
факультативи,
предметні гуртки,
екскурсії,
консультації,
додаткові заняття,
співбесіди,
самопідготовку,
домашню роботу тощо.
Охарактеризуємо коротко основні з них:
1. З метою розвитку здібностей, творчого, наукового мислення у школярів, для врахування їх інтересів до окремих предметів педагогічно виправданими формами є факультативні заняття і предметні гуртки.
2. Семінари забезпечують пізнавальну активність, підвищують ефективність колективної роботи по осмисленню знань, виступають важливим засобом вироблення в учнів умінь самостійно набувати знання, орієнтуватись в науковій інформації.
3. Формуванню умінь самостійної роботи з самоосвіти сприяє домашня робота або самопідготовка.
4. З метою поглиблення, узагальнення і систематизації ЗУН учнів, в школах впроваджуються навчальні конференції, диспути, круглі столи тощо.
5. Для попередження і ліквідації відставання школярів у навчанні або з метою поглибленого вивчення окремих частин матеріалу проводяться додаткові заняття, консультації, співбесіди.
6. Для розширення світогляду учнів, з метою безпосереднього спостереження і вивчення об’єктів в реальних умовах, здійснюється екскурсія в природу, на виробництво, в музеї тощо.
7. Формувати в учнів навички і уміння використовувати різні практичні та трудові операції, готувати учнів до продуктивної праці покликані практикуми, практичні заняття, лабораторні роботи, суспільно-корисна праця тощо.
В історії розвитку школи складались різноманітні форми навчання. Вони зумовлені, з одного боку, потребами суспільно-економічного розвитку, а з другого — рівнем розвитку педагогічної науки. Впродовж останніх століть на освітній ниві найбільш помітний слід залишили такі форми організації навчання: індивідуальна, групова, класно-урочна, белл-ланкастерська, дальтон-план, бригадно-лабораторна.
Індивідуально-групова форма передбачає роботу вчителя з учнями різного віку, рівня підготовки в умовах аудиторного і позааудиторного навчання, коли він працює окремо з учнем і водночас може навчати групу учнів через постановку пізнавальних завдань. Цю форму часто застосовують у сільських малокомплектних школах, а також під час роботи зі студентами старших курсів у процесі підготовки і написання курсових і дипломних робіт.
Модифікацією класно-урочної системи наприкінці ХУШ - на початку XIX ст. була белл-ланкастерська система, запропонована англійським священиком А. Беллом (1753 - 1832) і педагогом Дж. Ланкастером (1776/1778 - 1838). Суть її полягає у взаємному навчанні, коли вчитель на початковому етапі навчає обмежену кількість (групу) старших учнів, які, отримавши відповідні інструкції, проводять заняття з молодшими школярами. За такого підходу педагог може навчати велику кількість учнів, але, виграючи в масовості, навчання за такої організації багато втрачає в якості.
Система індивідуалізованого навчання передбачає роботу вчителя з окремим учнем, часто в домашніх умовах. У XVIII - XIX ст. вона була поширена серед багатих верств суспільства у процесі сімейного виховання. У XX ст. і нині індивідуалізоване навчання е формою додаткової роботи з дітьми, які через хворобу не можуть відвідувати аудиторні заняття. Найбільшого поширення індивідуалізоване навчання набуло на початку XX ст. у т. зв. дальтон-плані. Ця система основана на таких ідеях: самостійний розподіл учнями часу і порядку навчальної роботи за консультаційної допомоги вчителя, гнучка система організації і врахування індивідуального просування учня за результатами виконання завдань. У цій формі поєднувались індивідуалізація режиму і змісту навчальної роботи з діяльністю учнів у малих непостійних за складом навчальних групах.
Дальтон-план Дальтон-план, правильніше Долтон-план (Dalton-Plan), система організації навчально-виховної роботи в школі, заснована на принципі індивідуального навчання. Назву отримала від р. Долтон (Dalton, США, штат Массачусетс), де вона вперше була застосована. Засновниця Д.-П. американська діячка народної освіти Є. Паркхерст проводила дослідну роботу по цій системі в 1904-20 в різних школах. При організації роботи по Д.-П. учнів надавалася свобода як у виборі занять, так і у використанні свого навчального часу. Учень отримував від вчителя-порадника вказівку, як йому краще спланувати свою роботу на даний день, а потім працював самостійно. Особлива увага приділялася обліку роботи учнів, здійснюваному за допомогою складної системи облікових карток. Роль вчителя по суті зводилася до ролі консультанта, знищувалася класно-урочна система занять. У 20-і рр.. ця система проникла частково в сов. школу в формі т. н. бригадно-лабораторного методу
Лабораторно-бригадне навчання широко використовували у 20-х роках XX ст. у радянській середній і вищій школі як альтернативу класно-урочній системі. Організація такої роботи ґрунтувалась на створенні бригад, які працювали на чолі з бригадиром над виконанням навчальних завдань від двох тижнів до місяця. Лабораторно-бригадне навчання поєднує в собі колективну роботу бригади з індивідуальною роботою кожного учня. Зміст цієї роботи передбачає її планування, обговорення завдань, підготовку до екскурсій, пояснення і подолання навчальних утруднень. Після виконання всіх завдань проводять підсумкове заняття, на якому бригада звітує про виконану роботу загалом. За такого підходу не беруть до уваги індивідуальні результати діяльності кожного учня.
Суть плану Трампа, що був популярним у 50-60-ті роки XX ст. у СІЛА (розробник - Ллойд Трамп), полягає в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою гнучкості різних форм його організації. У цій формі можуть поєднуватися заняття в аудиторіях з малими групами та індивідуальні заняття.
Метод проектів як система навчання спрямований на формування нового досвіду (знань, умінь, навичок) у процесі планування і виконання завдань практично-життєвої спрямованості, які поступово ускладнюються. Назва "проект" з'явилася через те, що цю систему спочатку використовували в інженерній освіті.
2. Класно-урочна система навчання.
Вищою формою групового і колективного навчання стала класно-урочна система навчання. Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У "Великій дидактиці" і в "Законах упорядженої школи" (1633-1638)
Класно-урочна система навчання – це така організація навчання, при якій учні групуються для проведення занять в класи, що зберігають свій постійний склад протягом певного часу, а провідною формою організації навчання є урок.
Обгрунтовуючи класно-урочну систему Я. А. Коменський запропонував:
єдиний початок навчального року (день, час);
розподіл учнів в класи;
заняття здійснювати за розкладом;
обов’язкові домашні завдання;
щоденна перевірка ЗУН учнів;
екзамени в кінці року;
розподіл навчального часу за чвертями протягом року;
єдиний вік вступу дітей до школи (6 років);
обов’язкові канікули між чвертями;
керівна роль у навчанні повинна належати вчителю;
урок (45 хвилин) – провідна ФОН.
В схемі класно-урочної системи навчання чітко проглядається вертикальне і горизонтальне розташування класів.
|
А |
Б |
В |
. . . |
||||
12 |
12-А |
12-Б |
12-В |
. . . |
||||
11 |
11-А |
11-Б |
11-В |
. . . |
||||
. . .
|
. . . |
. . . |
. . . |
. . . |
||||
2 |
2-А |
2-Б |
2-В |
. . . |
||||
1 |
1-А |
1-Б |
1-В |
. . . |
||||
|
A |
Б |
В |
|
||||
Горизонтально розташовуються класи, які працюють за одним навчальним планом, єдиними програмами та підручниками. Такі класи називаються паралельними і позначаються літерами українського алфавіту при числівниках, що займають місце по вертикалі.
Вертикальні класи надбудовуються один над одним і відображають змістово-тимчасові етапи в навчанні, на яких знаходяться учні. Позначаються вони числівниками 1, 2, 3, ..., 11.
4. Урок – це складне дидактичне явище. Відомо, що на кожному уроці вирішується декілька дидактичних цілей та задач. Це може бути:
мотивація учбової діяльності;
актуалізація опорних знань;
повідомлення нової інформації;
її закріплення;
каліграфічна хвилинка;
повторення та узагальнення навчального матеріалу;
перевірка засвоєного;
коментування домашнього завдання тощо.
Проте завжди можливо виділити основну, провідну, домінуючу освітню мету, за назвою якої і визначається тип уроку. Цю залежність типу уроку від його основної освітньої мети обґрунтував відомий український дидакт Василь Онисимович Онищук.
Український дидакт В.О. Онищук виділяє такі типи уроків за дидактичною метою:
• урок засвоєння нових знань;
• урок формування умінь і навичок;
• урок застосування умінь і навичок;
• урок узагальнення і систематизації;
• урок контролю та корекції знань, умінь і навичок;
• комбінований урок.
Залежно від типу уроку логічно вибудовується його структура.
Отже, якщо урок засвоєння нових знань, то його провідною дидактичною метою і буде - засвоєння нових теоретичних знань.
Взагалі, щоб зіструктурувати урок будь-якого типу треба:
створити його ядро(основу), яке складається з тих етапів, що вирішують саме основну освітню мету.
Потім це ядро добудувати такими постійними елементами
Зверху:
Перевірка домашнього завдання.
Актуалізація опорних знань.
Мотивація учбової діяльності учнів.
Повідомлення теми, мети та задач уроку.
Знизу:
Підведення підсумків уроку.
Повідомлення домашнього завдання.
Звернемось до логіки і структури навчального процесу і візьмемо звідти такі етапи:
Сприймання навчального матеріалу,
його осмислення,
та закріплення знань на рівні узагальнення та систематизації, бо саме вони сприяють вирішенню мети – засвоєнню нових теоретичних знань, а отже, будуть складати ядро даного типу урока. Це ядро зверху і знизу добудуємо вказаними вище компонентами.
Тоді структура уроку „Засвоєння нових знань” повинна бути такою:
1.Перевірка домашнього завдання.
2.Актуалізація (відтворення, корекція) опорних знань.
3.Мотивація учбової діяльності.
4.Повідомлення теми, мети і задач уроку.
5. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу.
6. Осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення.
7. Узагальнення і систематизація знань.
8. Підведення підсумків уроку.
9. Повідомлення домашнього завдання.
Інші типи уроків:
Урок формування навичок і вмінь
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.
3.Вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи);
а). Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).
4. Підсумки уроку.
5. Повідомлення домашнього завдання.
Основна дидактична мета: з'ясування можливостей застосування знань у навчальному пізнанні і практичних ситуаціях, формування досвіду такого застосування, предметних і загальних навчальних вмінь.
. Урок узагальнення і систематизації знань і вмінь.
Головна дидактична мета: узагальнення та систематизація вивченого матеріалу, визначення в ньому основних понять, закономірностей, сфер застосування етапів процесу пізнання. Урок може складатися з трьох частин:
1) фронтальне повторення пройденого матеріалу за питаннями;
2) визначення та вирішення проблеми;
3) експериментальна робота.
Основна риса узагальнюючих уроків – набуття школярами нових знань на базі систематизації та узагальнення, переосмислення накопичених знань. Такий урок може бути побудовано на самостійній роботі учнів з індивідуальними дидактичними картками і таблицями, підручником чи додатковою літературою. Узагальнення і систематизація знань не тільки спонукає до кращого запам’ятовування та застосування знань, але й підвищує їх рівень, допомагає засвоїти фундаментальні знання. На таких уроках використовується багато засобів навчання: карти, схеми, таблиці, навчальні картини, екранні засоби, плакати, статистичний матеріал. Сьогодні такі уроки передбачені програмою як тематичні.
Основна дидактична мета: виявлення істотних зв'язків між елементами знань, їх групування і класифікація, введення вивченого в систему раніше засвоєного.
Основні структурні компоненти:
а) повторення основних фактів, понять, правил, законів;
б) узагальнення знань;
в) узагальнення умінь.
. Урок контролю і корекції знань і вмінь.
1.Повідомлення теми, цілей та завдань уроку.
2. Актуалізація мотивації учіння учнів.
3. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення.
4. Застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах.
5. Перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт.
6. Підсумки уроку.
7. Повідомлення домашнього завдання.
Основна дидактична мета: виявлення якостей знань і вмінь, що характеризують стан засвоєння учнями логічно завершеного блоку навчального матеріалу.
Різновиди даного типу:
Урок контролю знань і вмінь.
Основна дидактична мета: виявлення рівня засвоєння навчального матеріалу, в тому числі досягнення передбачених програмою обов'язкових результатів навчання.
Основні структурні компоненти:
а) перевірка знань фактичного матеріалу на рівні репродукції;
б) перевірка осмислення знань (розуміння сутності понять, тверджень, ілюстрування прикладами, встановлення взаємозв'язків у вивченому тощо);
в) перевірка умінь застосувати вивчене у знайомих і змінених (нових) ситуаціях.
. Комбінований урок.
Комбінований урок поєднує дві або більше дидактичні мети уроків попередніх типів.
Структура комбінованого уроку:
1.Перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів.
2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння.
3. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу.
4. Осмислення, узагальнення і систематизація нових знань.
5. Підсумки уроку.
6. Повідомлення домашнього завдання.
З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75-80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.
Уроки практичного застосування знань, навичок і умінь
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій.
3. Самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя.
4. Звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів.
5. Підсумки уроку.
6. Повідомлення домашнього завдання.
Практична робота.
Мета такого уроку – обробка та закріплення теоретичних умінь та навичок на практиці. На цих уроках проводяться великі за обсягом і складні за змістом роботи. Уроки практичних робіт містять такі структурні елементи:
o Постановка навчально-виховних завдань;
o Ознайомлення учнів з навчальними засобами, необхідними для виконання практичної роботи; інструкціями щодо оволодіння прийомами навчальної діяльності і оформлення отриманих результатів;
o Власне проведення роботи;
o Підведення підсумків і домашнє завдання.
Результат цього типу уроків залежить від ступеня оволодіння учнями прийомами навчальної роботи: порівнювати, зіставляти, робити висновки, розраховувати, аналізувати, встановлювати залежність.
Контрольна робота.
Контрольна робота – поточна, періодична, підсумкова, забезпечує зворотний зв'язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, виявляти резерви подальшого вдосконалення навчання.