1. Праксеологія і туризм.

Теорія туризму – складне синтетичне наукове утворення, в якому свою нішу займають різноманітні науки – історія та археологія, географія і країнознавство, соціологія та етнографія, економіка і теорія управління (менеджмент), культурологія та музеєзнавство тощо. Враховуючи соціальну природу туризму всі ці науки так чи інакше відбивають практичні потреби туристської галузі, осмислюють її суспільне значення. Французькі теоретики туризму Серж Перро та Жан Мішель Оернер підкреслюють, що теоретичні дослідження туризму, розробка «теоретичних моделей туризмології» не є самоціллю науковців: теорія туризму має виконувати праксеологічну функцію – сприяти розвиткові туристичної індустрії.

Праксеологія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з’ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складне завдання, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. «Ми можемо представити його як ланцюг, який пов’язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукта, яке може вимагати все – від якості кухні, до якості оточуючого середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, безпеки туристів». Туризм водночас виступає як галузь суспільного господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічної діяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі. Туризм – це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і напрочуд розвинута система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, відновлення фізичних і духовних потенцій індивіда заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм, далі, впливовий інструмент «народної дипломатії» важливий чинник формування і розвитку комунікативної культури.

Праксеологічна функція теорії туризму полягає в тому, щоб сприяти об’єднанню людей і культур, створення людських стосунків. Праксеологія має ініціювати виникнення освітньої гуманістичної версії практицизму, сприяти активізації проблем етики, бізнесу, соціальної відповідальності підприємництва в світовій практиці. Як філософська концепція діяльності вона є теоретичним підґрунтям моделювання стратегічного розвитку туризму, розробки програм його ефективного стабільного функціонування. Праксеологія – це технологія ефективної діяльності фахівців туризму. Вона пропонує методи аналізу різноманітних дій або їх сукупності з метою отримання вищої цінової ефективності за результатами роботи турфірми, готелю. Особливо важливим в цьому процесі є актуалізація творчого (інноваційного потенціалу фахівців галузі туризму). Праксеологічно визначеним є підготовка кадрів для сфери туризму Тоффлер Елвін в роботі «Метаморфозы власти. Знание, богатство и сила на пороге ХХI века» (М; 2002) прогнозуючи радикальні зміни у сфері зайнятості зазначає: «Оскільки нові робочі місця невдовзі з’являються не в промисловості як багато хто думає, то і кваліфікація потребує широкого спектру професій, пов’язаних з культурою і роботою з людьми … ми маємо підготувати людей до роботи в сфері послуг таких, як служба здоров’я, сфера розваг, туризм, тощо».