36. Голодомор 1932-1933 рр.

Масовий голод у 1932—1933 роках, призвів до значних людських втрат в сільській місцевості на території Української РСР (землі сучасної України за виключенням семи західних областей, Криму та Південної Бессарабії) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним для придушення етнічних українців,зокрема,селянства^. У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Згідно соціологічного опитування, проведеного у 2010 році, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. У 2003 році Український парламент назвав, а у 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. В 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду; безпосередньо винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, і констатував, що загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 10 мільйонів 63 тисячі осіб. Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Голод припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року.

37. Версальсько-Вашингтонська система. Її криза.

Нові геополітичні реалії у світі формувалися за сценарієм творців Версальсько-Вашингтонської системи.

Версальсько-Вашингтонська система - серія договорів (1919-1922 рр.), підписаних державами-переможницями з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією й Туреччиною, якими закріплювався новий територіальний поділ світу, створювалася система колективного підтримання миру - Ліга Націй.

У січні 1919 р. в Парижі почала працювати мирна конференція за участю глав держав та урядів і міністерств закордонних справ Великобританії, Франції, США, Італії та Японії. Оскільки дві останні держави в ході війни помітної ролі не відігравали, то головну роль перебрала на себе "велика трійка" - прем'єр-міністр Великобританії Д. Ллойд Джордж, президент США В. Вільсон, прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо. В конференції також брали участь делегації 27 інших країн, що входили до антинімецької коаліції чи примкнули до неї на заключному етапі війни.

Результатом Паризької конференції стало підписання ряду договорів, серед яких визначальними були: Версальський мирний договір із Німеччиною (червень 1919 р,); Сен-Жерменський - з Австрією (вересень 1919 р.); Нейський - із Болгарією (листопад

1919 р.); Тріанонський - з Угорщиною (червень 1920 р.); Севрський - із Туреччиною (серпень 1920р.).

Конференція проголосила створення якісно нового (на постійній основі) інструменту підтримання миру і відповідного порядку у світі - Ліги Націй. Ця міжнародна організація (її статут було затверджено у квітні 1919 р.) з центром у Женеві метою своєї діяльності проголошувала розвиток співробітництва між державами, головне ж - гарантії безпеки післявоєнного світу. Останньому мали слугувати відмова від війн, міжнародно-правове визначення агресора і його жертви, санкції щодо агресора тощо.

38. Підготовка до Другої світової війни. Початок війни.

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини.

У згаданому таємному протоколі йшла мова також про інтереси СРСР стосовно Південного Сходу Європи, зокрема Бессарабії. В кінці червня 1940 р. СРСР, скориставшись невтручанням Німеччини та її тиском на румунський уряд, зайняв Бессарабію, заселені українцями території Буковини та румунський округ Герца.

Отож відтоді майже всі українські землі, котрі перед тим перебували у складі інших держав, були зібрані докупи в межах СРСР. З одного боку, цей факт мав безумовне позитивне значення: возз'єднання західноукраїнських земель об'єктивно відповідало одвічному прагненню нашого народу до єдності, соборності. Але не можна не враховувати того, хто, навіщо та якими методами робив це. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті.

Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національне налаштованої Галичини на радянську Україну. Ось чому влада з такою наполегливістю насаджувала в Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України. Довгождане возз'єднання українських земель виявилося кривавим.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини.

Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.