1. Предмет і завдання курсу «Історія України»

Термін історія (давньогрецького походження) означав дослідження, розповідь, потім перейшов у латинську мову і поширився в усіх країнах Європи.

Є декілька значень терміну. «Історія» в широкому розумінні слова – це загальний процес розвитку, коли ми говоримо про історію всесвіту, природи, розвитку людини. «Історія» у більш вузькому значенні це життя і розвиток людського суспільства.

Предметом вивчення історії України є історія діяльності українського народу в сфері політичній, державотворчій та соц.-економічній від найдавніших часів до сьогодення.

Історіософія – це теорія історії філософські розуміння історичного процесу, його схеми, періодизації, перспективи соціокультурних інституцій.

Історіографія – займається розвитком самої історичної науки. Історіографія відповідає на питання: як історія сприймається її творцями – істориками, і як перетворюються факти історії у свідомості вчених істориків.

Історична методологія – вчення про методи, прийоми і способи істор. Дослідження.

Принципи вивчення історії:

Історизму – найважливіший. Вимагає, щоб кожне істор явище розглядалося з точки зору того як воно виникло, які головні етапи в своєму розвитку проходило. І в світлі цього розвитку з’ясовує чим воно стало на момент вивчення. По-друге, принцип історизму передбачає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з іншими, щоб визначалося його місце в системі суспільних відносин, було видно взаємовплив. Він передбачає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з конкретним розвитком історії. Принцип історизму забезпечує конкретне вивчення.

Принцип об’єктивності або правдивості. Об’єктивне знання – це знання справжнього змісту істор процесу, що відбувається незалежно від волі, мрій і теорій тих чи інших осіб.

В історії використовують методи соц.. досліджень, математичні методи, що відкривають незнані раніше можливості виявлення історичних закономірностей.

Історичні джерела: літописи, сказання, хроніка та

Археологічні пам’ятки, архівні, монографії, періодична преса, мемуарна література, філологія, психологія.

2. Періодизація історії України. Історична схема м. С. Грушевського.

Періодизація історії України.

За формою суспільного ладу: 1) первіснообщинний (1 млн років тому — IV ст. до н. е. (IV ст. н. е.); 2) рабовласницький (IV ст. до н. е. — IV ст. н. е.)1; 3) феодальний (IX — середина XIX ст.); 4) капіталістичний (друга пол. XIX ст. — 1918–1920)2; 5) соціалістичний (1920–1991); 6) постсоціалістичний лад (після 1991 р.).

За археологічною періодизацією: 1) палеоліт, або давній кам’яний вік (1 млн 10 тис. років тому); 2) мезоліт, або середнійкам’яний вік (VIII–VI тис. до н. е.); 3) неоліт, або новий кам’яний вік (VI–IV тис. до н. е.); 4) енеоліт, або мідно кам’яний вік (IV–III тис. до н. е.); 5) доба мідібронзи (друга по ловина III — початок I тис. до н. е.), 6) залізний вік (з XII–VIII ст. до н. е.).

Формаційна періодизація: 1) первісна історія, або епоха варварства (1 млн років тому — IX ст. н. е.); 2) епоха цивілізації, яку поділяють на: а) середньовічну історію (VIII–IX — середина XVII ст.); б) нову історію (середина XVII ст. — 1917–1918 рр.); в) новітню історію (з 1917–1918 рр.).

Першим, хто спробував логічно та обгрунтовано здійснити загальну наукову періодизацію українського історичного процесу був Михайло Грушевський. Його концепція про наукову періодизацію історії України була викладена у статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства" (1904 р). Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва "українсько-руську народність", яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині". Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної "Історії України-Руси". Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим "про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи".

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства.

Другий - перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат - загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.

Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною та національною - своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття "доходить до небувалого напруження", та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація - Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.

3. Стародавня історія Укр.

4. Зародження прас слов’янського етногенезу.

5. Автохтонність українського народу. Теорія автохтонності Грушевського.

Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічниками цієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у СХ слов'ян існували політичні та соц-економічні передумови для створення своєї дер­жави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існува­ла майнова диференціація, відбувалося захоплення старійши­нами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі.

6. Трипільська культура та її місце в історія Укр.

Трипільська культура,— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 р. виявив і дослідив пам'ятки цієї культури. Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття. Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи (Ранній, середній, пізній).

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. За цього періоду вони розташувалися здебільшого по низьких місцях біля річок. Житла будували у вигляді заглиблених землянок. План розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі. Для цієї доби мало велике значення полювання. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Орнаментом вкривали статуеток. Також виявлено різні вироби з міді, переважно прикраси.