5.Екскурсологія як туризмологічна наука.

Складовою частиною туризмології в умовах формування новітньої концепції туристичної науки виступає екскурсологія. Екскурсологія як наука переживає стадію розробки основних її положень, з'ясування свого наукового змісту. Необхідність її наукового самовизначення незаперечна.

До числа першочергових екскурсологічних завдань відносяться:

- необхідність дослідження історичних етапів розвитку екскурсійної справи;

- потреба наукового осмислення екскурсології як феномена світоглядницької культури людини;

- забезпечення наукового підходу до практичних форм та методів впровадження екскурсійної діяльності суб'єктами туристичного обслуговування;

- потреба вивчення, узагальнення та впровадження досвіду екскурсійної справи зарубіжних країн;

- необхідність науково-практичного прогнозування шляхів розвитку екскурсійної справи, посилення її подальшої ролі в складовій туристичного продукту.

Екскурсологія розглядає історію становлення та розвитку екскурсійної справи, виділяє її окремі етапи, зародження та діяльність різних шкіл та напрямів, сутності екскурсії, опрацювання питань екскурсійної методики, розробки екскурсійної тематики та підготовки кадрів екскурсійної галузі.

Екскурсологія є комплексним поняттям, що інтегрує теорію, методологію і методику екскурсійної діяльності та історію екскурсійної справи.

Екскурсологія вивчає історичні процеси розвитку екскурсійної справи, і і «філософію» теорію і методику екскурсійної роботи, підготовку кваліфікованих фахівців екскурсійної сфери.

Найважливішими функціями екскурсології є науково-методична, місія якої заключається в оптимально-раціональному формуванні екскурсійного продукту; просвітницька - поширення відомостей і знань в галузі науки, культури, освіти; виховна - виховання патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його історії та культури; емоційно-естетична функція.

40. Рекреалогія туризму Про рекреалогію як самостійну галузь знання почали говорити у 90-ті роки. Значною мірою це було пов’язано із тим, що численні проблеми рекреації

вже не можна було вирішити в межах географії, соціології, медицини.

Рекреалогія - галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини і людського суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки. Рекреалогія базується на уявленні про територіальні рекреаційні системи, формування яких визначається антропоекологічними і соціально-культурними потребами людей, соціальними та економічними потребами суспільства.   У формуванні рекреалогії беруть участь рекреаційна географія, рекреаційна архітектура та містобудування, екологія людини, курортологія. Предметом вивчення в рекреалогії є особливості й закономірності розвитку рекреаційних систем та їхніх підсистем, механізми та стратегії вдосконалення суспільної практики щодо відновлення здоров’я людини. рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує:

- теоретичні проблеми, пов'язані з відновленням життєвих сил людини;

- як практика його організації;

- як важлива галузь господарства держави.

10.Зміна предметної сутності географії і рекреації туризму.

Друга половина XX ст. позначена значними темпами розвитку туризму, що обумовило стрімку розбудову туристичної індустрії, тому на перший план вийшли дослідження з питань територіальної організації і оптимізації рекреаційної діяльності. Рекреаційна географія - галузь географічних знань, яка, спираючись на рекреаційну функцію як необхідну складову суспільного відтворення, займається розробкою теоретико-методичних засад територіальної організації відпочинку та оздоровлення. В процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності. Рекреаційна діяльність є наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відбивається на теориторіальній організації рекреаційної діяльності. Формою територіальної організації рекреаційної діяльності визначена територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об'єктом дослідження рекреаційної географії. Завданнями рекреаційної географії є виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів, встановлення рекреаційної ємності та можливих граничних навантажень на базі науково обґрунтованих нормативів з метою оптимізації розвитку і функціонування ТРС. В рекреаційно-географічних дослідженнях переважає ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на методичному рівні. Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу території та ефективна організація споживання цих ресурсів, оптимізована щодо запитів населення, становить предмет рекреаційної географії. Тобто рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні рекреаційних функцій. Урізноманітнення рекреаційної функції та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища спричинило формування географії туризму як окремої географічної науки. Міждисциплінарний підхід покладений в основу туризмознавства - комплексної географічної дисципліни про територіальну організацію туризму. «Географія туризму - це географічна наука, що вивчає територіальну організацію туристичного господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах». Завданнями географії туризму визначались: оцінка рекреаційних ресурсів, економічне обґрунтування та пошук засобів їх ефективного використання; визначення передумов розвитку туризму; вивчення територіальної організації туристичного господарства; дослідження туристичних зв'язків; туристичне районування та моделювання територіальної організації; прогнозування розвитку туризму. географія туризму в складі рекреаційної географії розглядала саме туристичне споживання, а основними формами територіального зосередження туристичного споживання вважались територіальні рекреаційні системи , які формувались на основі певних ресурсів та їх сполучення як цільові керовані об'єкти з виконання відтворювальної функції.

16.Економіко-географічні концепції туризмології:концепція туристичного простору, к. туристичної урбанізації, к.сприйняття простору, к.територіальних рекреаційних систем, к.території туристичної активності,т.периферії.

Теорія периферії говорить, що учасники туристичного руху з метою задоволення туристичних потреб керуються перш за все красою природи і потребою близького контакту з природою, не беручи до уваги міські центри (основні центри). У межах територій, що визначаються як периферія, розвиток туризму базується головним чином на відпочинкуторії туристичної активності,т.периферії.

Концепція території туристичної активності. використовується для аналізу просторової організації і функціонування туризму в багатофункційних міських центрах.

Факторами, які сприяють формуванню району (території) туристичної активності є зосереджені в центрі міста різноманітні туристичні об'єкти у вигляді пам'ятників архітектури чи культури, готелів і закладів харчування, різні прояви суспільного і економічного життя міста, які виникають з його центральних функцій, наприклад торговельних чи адміністративних. Концентрація туристичного руху в межах територій тур.активності зумовлена хорошою доступністю і відсутністю автомобільного руху.

Концепція туристичної урбанізації

Урбанізація є процесом, що полягає в просторовому і демографічному розвитку міст, зростанні їх кількості, а також у збільшенні міських територій і участі міських жителів у загальній кількості населення. У суспільному вимірі урбанізація полягає в збільшенні населення, що живе за міськими зразками.

Туризм є явищем, яке сприяє розвитку урбанізаційних процесів як в містах, так і у сільських районах. Поняття туристичної урбанізації з однієї сторони визначає процес розвитку міст з домінуючою туристичною функцією, а з другої - усі зміни, що відбуваються у сільських територіях під впливом туристичного облаштування і туристичного руху.

К.сприйняття простору: Простір є також головним об'єктом наукового аналізу, у дослідницьких концепціях географії туризму, що знайшло своє відображення в розвитку інтегральної концепції туристичного простору. Й під поняттям туристичного простору розуміють частину географічного простору, тобто фізично-географічний, суспільний, культурний, економічний простір, в межах якого відбуваються туристичні явища. Туристичний простір має свою структуру та внутрішню організацію, що складається з "первинних елементів", які визначають зміст туристичних цілей і "туристичних принад" та "вторинних елементів", які зумовлюють чи полегшують здійснення туристичних потреб. "Первинні елементи" діляться на дві генетично окремі групи. До першої належать складові частини навколишнього середовища, охоплені категорією туристичної корисності: рельєф, клімат і внутрішні води, рослинний покрив, тваринний світ; другу групу складають історично сформовані матеріальні і духовні компоненти. "Вторинні елементи" творять усі споруди і устаткування технічної і організаційної інфраструктури, які допомагають туристам задовольнити свої матеріальні і духовні потреби.

24.Модель туриста за Жафаром Жафарі

Концепція Дж.Джафарі характеризується дослідженням психічних змін, які відбуваються з туристом під час підготовки до подорожі, під час подорожування і повернення до свого постійного місця проживання.

Згідно з Ж.Жафарі, ця модель представляє певний образ туриста і його змін, де можна виділити шість етапів, які характеризують особу туриста:

1) фаза мотивації подорожі. На цьому етапі людина починає розумову та фізичну підготовку до подорожі;

2)фаза емансипації( фаза початку подорожі), в рамках якої відбувається виїзд, подорож і приїзд до мети призначення. В процесі переміщення і віддалення від буденності наступає ментальне переродження особи в туриста.

3)етап піднесення(небуденності), коли певна особа "перейшла" з повсякдення до нової відмінної і незвичайної реальності . В реальному житті під час туристичної поїздки правила поведінки, уяви, очікування і ставлення туриста сильно обумовлені потребою переживання таких вражень і відчуттів, які відрізняються від тих, з якими зустрічаєшся у повсякденному житті. Турист входить в нові суспільні відносини з іншими туристами та мешканцями відвідуваної спільноти.

4) фазою репатріації, пов'язаною з поверненням до буденності. Ж.Жафарі ділить її ще на дві частини, які описують психічні зміни, що відбуваються з особою туриста, це - "поновлення", яке починається у момент виїзду з місця відпочинку та "капітуляція", коли внутрішньо він знову "підпорядковується" цінностям культури власного середовища проживання і повсякдення.

5)фаза впровадження, коли турист фізично повернувся вже до повсякдення, до якого психічно мусить себе знову привчити. Відчуття, емоції та досвід, зібраний під час виїзду, залишать істотний слід в його психіці та індивідуальності.

6)фаза пристосування.

23.Модель туризму за Жафаром Жафарі

Однією з найважливіших системних дослідницьких концепцій, яка застосовується для пояснення туристичних явищ в суспільних науках, є соціокультурна модель туризму за Джфаром Джафарі. У цій концепції в рамках світової мегасистеми туристичного руху передбачено існування двох систем - системи висилаючої (повсякдення) та системи приймаючої (неповсякдення). Висилаючою системою може бути вся країна або міська агломерація, приймаючою ж системою є території туристичної рецепції. Роль висилаючої системи полягає у забезпеченні її мешканців можливістю регенерації фізичних і психічних сил через рекреацію. Згідно з автором цієї концепції, в рамках приймаючої системи відбувається, з однієї сторони, зіткнення зовсім або майже зовсім різних туристів, що представляють різні висилаючі системи, які репрезентують різнорідну поведінку і культуру. З іншої ж сторони відбувається зіткнення осіб, що орієнтуються на розваги (туристів) з особами, зайнятими роботою і обов'язками щоденного ритму життя, тобто мешканцями рецепційних районів. Внаслідок цього зіткнення відбуваються численні міжособистісні і міжкультурні взаємовідносини, а суперечливість їх орієнтацій є джерелом і причиною різноманітних змін в приймаючій системі і створює загрозу для її ідентифікації.