97

Жадько В.А. Спиця Н.В. Філософія: Методичний посібник для студентів заочної форми навчання. - Запоріжжя: ЗДМУ, 2011. — 134 с.

Рекомендовано до видання на засіданні кафедри суспільних дисциплін. Протокол №1 від 30 серпня 2011 р.

Затверджено рішенням центральної науково-методичної ради ЗДМУ від 29 вересня 2011 р., протокол №1.

Рецензенти: доктор філософських наук, професор Кривега Л.Д.

кандидат філософських наук, доцент Калюжний B.C.

Навчальний посібник подає перелік тем, які винесені па семінарські заняття з філософії. Крім цього, наводяться методичні рекомендації, використання яких допоможе студентам свідомо засвоїти матеріал. Посібник основну увагу приділяє короткому розгляду вчень найвидатніших мислителів, оскільки знайомство з їх змістом дозволить студентам бути певною мірою їх співавторами.

ЗМІСТ

ТЕМА 1. Філософія, її людські виміри та смисл ТЕМА 2. Історичний розвиток світової філософії ТЕМА 3. Некласичні форми філософських вчень ТЕМА 4. Філософська думка в Україні ГЕМА 5. Матерія і свідомість у філософії і науці ТЕМА 6. Діалектика як теорія розвитку знання та її

альтернативи ТЕМА 7. Проблеми теорії пізнання ТЕМА 8. Суспільство як соціальна система ТЕМА 9. Суб'єкти суспільного розвитку: індивіди

та соціальні спільності ТЕМА 10. Особистість у вимірах філософського

аналізу

Тема 11. Духовне життя і культура Методичні поради Література

ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ СКЛАДАННЯ ЗАЛІКУ

Жадько В.А., Спиця ІІ.В. 2011

Тема 1. Філософія. Її людські виміри та смисл план

1. Основні концепції походження філософії. Предмет і завдання філософії.

2. Поняття світогляду та його типи: міфологія, релігія, філософія.

3. Головні функції філософії як способи вирішення її завдань.

Коротка анотація змісту

1. Філософія - це любов до мудрості, до знань, до пізнавальної діяльності загалом. Остання передбачає уміння формулювати визначення понять. Мудрість - це стислі, лаконічні судження, що мають загально-родовий статус для світобуття і буття людини в світі, а тому сприймаються без особливих зусиль як аксіоматичні положення. Звідси любов до мудрості тотожна любові до її носіїв. Це один із чинників зародження філософії.

Психологічні умови: а) вроджена людині в дитячому віці допитливість, супроводжувана намаганнями знайти певну (-і) відповідь (-і); б) сильні душевні враження від якоїсь події (подій), які виводять зі стану рівноваги і спонукають до її відновлення пошуком відповідей; в) почуття задоволення від можливості знайти варіант відповіді, яка відновлює стан душевної рівноваги. Всі фактори, взяті разом, формують у людини любов до пізнавальної діяльності як певний усталений інтерес.

Суспільні умови: а) наявність вільного часу для пізнавально- пошукової діяльності; б) наявний у соціумі розподіл праці, що не викликає громадських збурень. Тому філософія як система знання виникла у рабовласницькому ладі.

Об'єкт філософії - Всесвіт в його гармонійній цілісності. Л.Фейєрбах відзначав, що перші філософи були астрономами, а фактично перша форма суспільно-гуманітарного знання - ­астрологія. Предмет філософії - пошук загально-родових начал світобудови, з яких засобами мислення можна вивести (народити) всю її предметно-речову і духовну діяльність. Адже засобами органів відчуття охопити Всесвіт в єдиному началі неможливо. Звідси й завдання філософії - розвивати мислення про мислення з метою відкрити шлях світотворчості, світо- і людинопізнання. Шлях - це і є метод, маючи який, людина отримує можливість стати суб'єктом (господарем) своєї волі і долі. Тому її визначають як спосіб духовно-практичного становлення людини в єдності з природопізнанням.

2. Світогляд - огляд людиною світу в трьох його олюднених проекціях. А саме: міфологія - проекція душевних схильностей, бажань, інтересів у предмети і явища природи, яка є своєрідним дзеркалом людини; релігія - внутрішнє самоспоглядання душевних властивостей у духовному діалозі з Верховною силою - Богом; філософія - пізнавальний погляд на духовну спадщину людства. Отже, у першому випадку людина мірою своїх душевних складових обирає могутність і потужність природи як свого власного органічного тіла, бачить себе як природорівну істоту.

В другому - міра людських бажань визначена розумно-вольовою сутністю Бога, до якої вона причетна як богоподібна істота. Нарешті, філософія піднімає духовну силу людини до пізнавально-перетворчої сили людства, яку вона засвоює як свою власну, як силу власного розуму.

Звідси визначення світогляду - форма індивідуальної само- свідомості, яка мотивує людську життєдіяльність. Тип світогляду найсуттєвішим чином характеризує людину як соціальну істоту. Міф - єдність людини з природним довкіллям; релігія - духовна єдність із Богом як носієм розумної волі; філософія - єдність людини з пізнавальним досвідом людства. Кожна людина суміщає в собі, хоча й різною мірою, всі визначальні мотиваційні спонуки всіх форм світогляду. Це породжує духовне розмаїття суспільства, але й проблеми роз'єднаності.

Пізнавальна діяльність людини започатковується згідно принципу подібне творить подібне. На цій підставі людина пізнає світ, уподібнюючи себе Всесвіту. Тому говорять також, що філософія - це вчення про безкінечність. Слід також зважати на те, що філософія, шукаючи першооснови буття, формує аксіоматичний метод пізнання, за якого за первинне начало береться якесь допущення, з якого засобами дедуктивного способу мислення виводиться увесь світ як Всесвіт в його умоглядному вигляді. Ось чому філософію цілком справедливо вважають матір'ю всіх наук - вона відкриває закони світобудови задовго до того, як вони емпірично відкриті (перевідкриті) природознавством.