5. Економічний розвиток незалежної України. Становище в соціальній сфері.

Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу.

Через різні обставина Україна самостійно не обирала своєї моделі переходу до ринку, а була просто втягнута у ринкові перетворення за російським зразком ( спільний економічний простір, грошова система...)

Уже навесні 1992р. скорочення обсягу виробництва продукції промисловості на 14,1%, - майже кризова ситуація в економіці: стара система господарювання була підірвана, а нова – ще фактично не створена. На практиці влада вдавалася до адміністративних методів управління. Таким чином. Протягом 1991-1994р.р. віднайти оптимальну формулу реформування національної економіки не вдалося. Країна опинилася у кризовій ситуації. Купівельна спроможність населення фактично знизилася у 5 разів. Зросло розшарування населення. Складним був стан справ в сільському господарстві – колгоспи не вписувалися в нові економічні умови, а інші форми господарювання не могли стати основним виробником с/г. продукції.

З 1994р. взято курс на „прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації”. З'явилися, а потім і закріпилися позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки – фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Розширюється корпоративний та приватний сектор економіки.

Реалізація нового курсу дала змогу утвердити ринковий механізм ціноутворення, здійснити складний і болісний перехід до світових цін, запровадити ліберальний режим зовнішньої

Позитивні зрушення в економіці 2000-2001 рр.

Ситуація у економіці характеризується певними негативними процесами:

Збереження та поглиблення структурних деформацій( значна частка базових галузей – металургії, енергетики, паливної промисловості, скорочення машинобудування)

Катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів.

Неактивне використання реального економічного потенціалу.

Низький рівень економічної свободи та високий – економічного ризику.

Загроза безпеці держави у сфері енергопостачання ( за рахунок власних джерел Україна задовольняє 47% потреб, значна залежність від Росії)

„Тонізація” та криміналізація економіки ( За даними експертів у 2001 р. тіньовий сектор становив 60% економіки).

Загострення проблем у соціальній сфері. Низький рівень життя ( 17% - індекс купівельної спроможності відповідно до європейських норм, 95 місце серед 175 країн за індексом людського розвитку)

6. Зовнішня політика незалежності України.

Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності у міжнародних відносинах стало визнання України міжнародним співтовариством.

Самостійну зовнішню політику Україна стала проводити після проголошення незалежності. Принципи зовнішньої політики країни були викладені в Декларації про державний суверенітет (1990 р.) та документі Верховної Ради «Основні напрямки зовнішньої політики України» (1993 р.). Воєнна доктрина України - нейтралітет.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.

Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництва, а також в межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.

Основні напрями зовнішньої політики незалежної України - багатовекторність.

В основу офіційної концепції зовнішньої політики української держави в перші роки незалежності було покладено чітку європейську орієнтацію, розраховуючи на порівняно швидку інтеграцію в європейські структури (НАТО, ЄС, НБСЄ-ОБСЄ). Однак швидка інтеграція не відповідала об'єктивним умовам розвитку країни та відповідних структур.

У 1996р. Україна знищила третій за розміром ядерний арсенал світу.

Міжнародні торговельні та економічні зв'язки. Культурне співробітництво.

Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, Всесвітній організації охорони здоров'я. Союзі електрозв'язку. З 1972 р. Україна бере участь у програмі ООН з охорони навколишнього середовища - ЮНЄП.

Україна має 5 постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з участю в роботі цієї організації подальшу інтеграцію до Європи. Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демократії та правопорядку в Україні.

Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Великобританії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО- держави НАТО визнали Україну невід'ємною частиною демократичної Європи).

Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активний учасник програми «Партнерство заради миру» Україна поглиблює міжнародне співробітництво з НАТО (проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН і за відповідальності ОБСЄ). Україна і держави НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки та запобігання конфліктам, здобуття військової освіти.

У 2000-2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради Безпеки ООН. Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асамблеї ООН.

У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООН, що свідчить про високий рівень міжнародного авторитету нашої держави.

Україна брала активну участь у врегулюванні кризи на Балканах. Українські військові входять до складу міжнародних миротворчих збройних сил. Український інженерний батальон бере участь у розмінуванні території Лівану; українські миротворці у Сьєрра-Леоне сприяють врегулюванню місцевого міжетнічного конфлікту.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 р. У США Україна взяла активну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом. Ірак.

Україна цілком підтримує концепцію «нової Європи», основою якої є Європейський Союз, Рада Європи та НАТО. Співпраця з цими організаціями є підґрунтям європейського курсу України у новому сторіччі. Нині ЄС є найбільшим торговим партнером України.

Отже, західний напрям зовнішньополітичної діяльності став одним із пріоритетних для незалежної України. Українська дипломатія намагалася розширенням політичного діалогу і співробітництва на дво- і багатосторонній основі створити ґрунт для швидкої інтеграції нашої держави до європейських структур. Однак на заваді реалізації цих планів стали різний рівень розвитку України і західноєвропейських держав, нестабільність української економіки, намагання Росії зберегти Україну в орбіті свого впливу, існування потужного українського ядерного потенціалу, що дістався у спадок від СРСР, тощо. Зміна акцентів у зовнішній політиці та вирішення проблеми ядерного роззброєння дали змогу Україні інтенсифікувати процес інтеграції у світові, насамперед європейські, структури, налагодити регулярний політичний діалог із США, активізувати двостороннє співробітництво із західними державами, зміцнити зв'язки з НАТО. Ці процеси створили підґрунтя для поступового перетворення України з пасивного об'єкта на активний суб'єкт міжнародних відносин.

Україна та СНД

8 грудня 1991 р. у Мінську лідери Росії, України та Білорусії (країн-засновників СРСР) заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). Після алма-атинської зустрічі (21 грудня) до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії та держав Прибалтики). 25 грудня Президент СРСР М. Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив своє існування. З цього моменту відкривається новий етап у відносинах між тепер вже незалежними державами, що утворилися на уламках Радянського Союзу. Його суть - у спробі переходу від відносин залежності та підкорення в межах єдиної наддержави - СРСР - до відносин рівноправних партнерів. Утворенню СНД сприяли спеціалізація економічних районів, тісні економічні контакти, спільне правове поле, входження до єдиного воєнно-оборонного простору, функціонування загальної валюти, усталені міжетнічні зв'язки. Крім того, певною мірою процес інтеграції стимулювався спільністю стратегічних інтересів тих держав, що увійшли до складу СНД, пріоритетними серед яких були:

— вихід із соціально-економічної кризи;

— проведення ефективних ринкових реформ;

— реструктуризація та модернізація економіки;

— збереження територіальної цілісності та юридичне визнання відмови від взаємних претензій;

— досягнення внутрішньої соціально-економічної та політичної стабільності, запобігання виникненню руйнівних внутрішніх конфліктів, блокування спроб повернути розвиток історії у зворотному напрямі.

Проблема Україна-СНД має три основні аспекти: політичний, економічний і воєнний.

Росія намагалася перетворити СНД у наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями у воєнній та політичній сфері.

Відносини України з сусідніми державами. Українсько-російські відносини.

Отже, ставлення України до СНД у своєму розвитку еволюціонувало. Якщо на початковому етапі незалежності українська сторона вбачала в співдружності лише форму «цивілізованого розлучення», то з плином часу цей підхід зазнав суттєвих змін. Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності. Інтеграційний процес у межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва; забезпечує політичну стабільність у міждержавних відносинах; надає переваги у вирішенні таких глобальних проблем як екологія та енергетика. З іншого - все виразніше в інтеграційному потоці простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД на наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями; посилюється вплив на процеси консолідації військово-політичних та ідеологічних чинників; реальною лишається загроза того, що економічна інтеграція в СНД не зможе забезпечити технологічного прориву і в перспективі призведе до консервації господарської, технічної та технологічної відсталості країн співдружності. З огляду на це Україна за основу своєї діяльності в межах СНД взяла концепцію інтеграції на «різних швидкостях», яка дає змогу зберігати незалежну позицію та реалізовувати національні інтереси.

Налагодження відносин із Російською Федерацією. Не завжди на міжнародній арені інтереси України і Росії збігаються. Але протистояння країн небезпечне для них самих. Підписання «Великого договору» між Росією й Україною (1997 р.) зміцнило взаємовигідну співпрацю держав.

Росія - найбільший постачальник електроенергії, газу, нафти, товарів народного споживання в Україну. Сьогодні масштаби російсько-української економічної співпраці відповідають потребам і потенційним можливостям обох країн. Перспективи розвитку відносин України й Росії вимагають створення нормативно-правової бази у фінансовій, податковій, банківській і митній сферах.

Наприкінці 1999 - на початку 2000 р. загострилася енергетична криза в Україні, пов'язана з роз'єднанням єдиної енергосистеми. Україна, маючи велику заборгованість перед Росією за отримані енергоносії, не могла повністю розрахуватися за них. У 2000-2001 рр. відбулися двосторонні переговори про вирішення енергетичної кризи в Україні.

Росія залишається стратегічним партнером на півночі. Саме тому 2002 рік проголошений «Роком України в Росії», а 2003 рік - «Роком Росії в Україні».

У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ в Австрії Україна стала членом, Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). До ЦЄІ входять і сусіди України -Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія. Участь

Завершилася робота щодо делімітації державного кордону з сусідніми державами, поглиблюється і розширюється двостороннє співробітництво з ними.

У українсько-румунських відносинах існували певні територіальні протиріччя (претензія Румунії на острови в Чорному морі), хоча в 1997 р. Президенти обох країн підписали Договір про дружбу, співробітництво й добросусідство.

Пріоритетами зовнішньої політики України на межі XX— ст. стали відносини з країнами - членами європейського Союзу, співпраця з НАТО в межах програми «Партнерство заради миру» й Подальше взаємовигідне російсько-українське співробітництво. Важливим зовнішньополітичним фактором для України є співпраця зі США.

161