2. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 50-х рр.

Наприкінці війни процес об'єднання українських земель та формування території України вступив у завершальну фазу.

Україна з березня 1944р. мала право на „самостійну” участь у міжнародних відносинах – утворено наркомат закордонних справ. Незабаром Україна стала співзасновником ООН.

Відбудова н/г республіки розпочалася відразу після звільнення, ускладнювалася масштабними збитками та руйнуваннями (лише 19% промислових підприємств залишилося неушкодженими), голодом 1946-1947 р.р. економіка УРСР відбудовувалася як частина загальносоюзної економічної системи, ставка робилася на важку промисловість та оборонні об'єкти; зміцнювалася командно-адміністративна система. Найбільша увага приділялася залізницям, вугільним та металургійним підприємствам. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального потенціалу республіки. Наявність єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу — єдине пояснення цього феномена. За заявками наркоматів в Україну ввозилося все те, чого вона гостро потребувала. Централізований розподіл засобів виробництва в їхній натуральній формі допомагав швидко задовольнити потреби місцевостей, які постраждали від воєнних дій та окупації.

За першу післявоєнну п'ятирічку (1946-1950 рр.) промисловість України в цілому вийшла на довоєнний рівень виробництва. Однак ізольованість від зовнішнього світу давалася взнаки: радянська індустрія дедалі більше відставала за технічною оснащеністю від передових країн.

Успіхи індустріального зростання забезпечувалися малою часткою заробітної плати робітників та службовців у національному доході, а також нееквівалентним обміном між містом і селом. Оплата праці у колгоспах була вкрай низькою, а підсобні господарства колгоспників обкладалися високими податками і обов'язковими натуральними поставками. Незважаючи на тяжку посуху 1946 р. у південних областях, накладений державою тягар не зменшився. Голодомор 1946-1947 рр. відібрав життя сотень тисяч селян.

Демографічний розвиток України характеризується скороченням трудових ресурсів – у роки війни загинув кожен шостий житель. У 1946р. почався широкомасштабний наступ на присадибні господарства, які обкладалися високими грошовими та натуральними податками.

Карткову систему було скасовано, але зарплати не встигали за цінами, товари були недоступні для простих трудівників.

Складно була житлова проблема – адже під час війни було зруйновано понад 40 м кв. житла - 50% довоєнного фонду.

Відродження культурного життя в Україні в повоєнні роки було пов'язане з великими труднощами. В умовах відновлення важкої промисловості й нарощування військового потенціалу коштів на соціально-культурну сферу катастрофічно бракувало.

Після війни починається відновлення системи народної освіти. Набувають поширення вечірня й заочна форми навчання. У 1953 р. було введено обов'язкову семирічну освіту дітей. Тривала русифікація шкіл і освіти загалом. Комуністична партія прагнула зберегти й посилити свій контроль над учнівською молоддю.

Відновили роботу вищі заклади освіти: Київський, Харківський, Одеський університети (усього 154 ВЗО). У повоєнні роки було відновлено роботу науково-дослідних інститутів. Академію наук УРСР очолював видатний учений О. Палладій. У 1946 р. в Україні почав діяти перший в СРСР атомний реактор.

Українська культура збагатилася художніми творами вже відомих авто­рів: О. Вишні, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, Ю. Яновського, А. Малишка.

В Україні діяли три кіностудії - Київська, Одеська, Ялтинська. Розвивалася творча самодіяльність: проводилися концерти, виставки, огляди-конкурси тощо.

У повоєнні роки посилився тиск сталінського режиму на інтелігенцію. Й. Сталін доручив керівництво культурою секретареві ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданову. Період із 1946 до 1949 рр. в історії культури й науки називається «ждановщиною» і є часом посиленого втручання сталінського режиму до сфер ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. В Україні велася боротьба з «буржуазним націоналізмом» і «космополітизмом».

Розвиткові біологічної науки заважала «лисенківщина». Т. Лисенко був президентом Всесоюзної академії сільгоспнаук; з його діяльністю була пов'язана ідеологізація науки. Генетика й кібернетика оголошувалися «лженауками». Було ліквідовано механізм використання досягнень фундаментальної біології в сільськогосподарській і медичній практиці. Репресій зазнали відомі біологи Д. Третьяков, І. Поляков, С. Делоне.

Нищівних нападів зазнавали також літератори - М. Рильський. Ю. Яновський, В. Сосюра.

У період 1946-1951 рр. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Першими були постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», спрямовані, зокрема, проти творчості Г. Ахматової й М. Зощенка. Ідеологічних репресій зазнали журнали «Перець», «Вітчизна». Подібно до цього була прийнята й постанова «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР та заходи для його поліпшення» (1946). Почалися цькування працівників мистецтва «на музичному фронті», критика «безпартійних пейзажів», були розгромлені Інститут історії України в системі АН УРСР і українська історична школа, створена М. Грушевським. Були репресовані діячі єврейської культури (справа «Єврейського Антифашистського комітету »).

Висновок. Після закінчення Другої світової війни в Україні йшов процес відновлення культури, розвивалися система народної освіти, наука. «Ждановщина» негативно позначилася на розвитку української культури. Творча діяльність інтелігенції практично завмерла. Відродження української культури стало можливим тільки після смерті Й. Сталіна, коли почався процес десталінізації суспільства.