5. Ранні слов'яни та їх сусіди.

1. Слов'яни своїм корінням належать до індоєвропейських народів; їх виділення в окрему групу відбувається в кінці бронзового - на початку залізного віку.

2. Здавна вони займали лісостепові простори Східної Польщі та України, де займалися землеробством, скотарством, різними промислами. Слов'яни - автохтонне населення України.

3. Багаточисельні племена слов'ян в своєму розвитку пройшли кілька етапів; в І тис. до н. е. частина слов′янських племен входила до Скіфії, пізніше - до Сарматії та готської держави (держави Германаріха); мали і свої союзи племен.

4. Перші згадки про слов'ян (під назвою венедів) - «велике племя» (народ), що жили між Віслою та Карпатами, в межах Сарматії дають античні автори І-II ст. В їхніх працях венеди (Птолемей подає й спотворену самоназву — ставани) локалізуються в лісостеповій смузі від Дніпра до Вісли, між балтськими племенами і аланами. В середині І тис. візантійські автори згадують слов'ян під назвами венетів, антів і склавінів. На території, що за античними джерелами окреслюється як слов'янська, археологи виділяють декілька культур, серед яких найголовніші зарубинецька і черняхівська.

5. В II ст. н. е. з заходу через землі венедів та сарматів у Північне Причорномор'я просуваються готи (германське плем'я); вони підкорили собі місцеві племена, брали з них данину, утворили політичне об'єднання - так звану „державу Германаріха” (IV ст. н. е.).

6. Відомо, що готи воювали з венедами та іншими племенами, що жили в Подніпров'ї; в цій боротьбі їх іноді перемагали слов'янські племена, серед них були анти. Але в ІV ст. готський цар Вінітарій переміг антського царя Божа і стратив його з синами та старійшинами.

7. З письмових джерел знаємо, що у слов'ян в цей час було політичне об'єднання, яке називалося Антською державою.

8. Від цього часу залишились археологічні культури, які характеризують побут, спосіб життя, вірування слов′ян: зарубінецька (ІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е), київська (ІІІ-V ст. н. е.), черняхівська (ІІІ -V ст. н. е.) культури.

9. Пам'ятки черняхівської культури свідчать про великій вплив античних міст і римських провінцій на життя місцевого населення, для неї характерним є високий розвиток техніки землеробства, ремесла, вона с свідченням соціально-економічного розвитку населення, серед якого поряд зі скіфами, сарматами, готами були і слов′яни.

10. Вірогідно, що „черняхівці”-слов'яни мали свої центри в Середньому Подніпров′ї. Звідси походять великі могильники і поселення, а також унікальні пам′ятки, що символізують наявність земельної власності та її символіки у вигляді різних знаків (тризуба і таке інше), викарбуваних на священних каменях. Ці знахідки походять з Київщини.

11. В V ст. черняхівська культура занепадає, а слов′яни беруть участь у Великому переселенні народів, яке розпочинається з вторгненням гуннів і їх перемогою в 375 р. над готами.

На заключному етапі Великого переселення народів (VI-VII ст.) головну роль у міграційних потоках відіграли слов'яни. Вони завоювали і з часом майже повністю заселили Балканський півострів, території до Ельби (Лаби), озера Ільмень, Волго-Окського межиріччя та Північного Причорномор'я. Блискавичне (протягом кількох поколінь) розселення слов'ян з їхньої прабатьківщини між Дніпром і Віслою — це історичний феномен, механізм якого ще не досить вивчений. Унаслідок розселення утворилися територіальні угруповання слов'ян, які прийнято ділити на південних, західних і східних. Однак етнічна диференціація не встигала за розселенням. Єдина слов'янська мова тривалий час була зрозумілою для всіх слов'ян.

Територію Східної Європи населяли поляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, дреговичі, радимичі, в'ятичі, кривичі, ільменські словени. Під час міграції відбулося різке зменшення густоти розселення. Займаючи, як правило, вже заселену територію, слов'яни не могли не зазнавати впливу місцевого населення. Разом із відокремленням від головного слов'янського ядра це спричинювало наростання відмінностей між віддаленими племінними союзами.