8. Впровадження антинародного колгоспного ладу в Україні. Голодомор 1932-1933 рр., та його трагічні наслідки.

Більшовики пов'язували соціалізм із перевеведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) у 1927 р. було взято курс на кооперування сільського господарства.

Хлібна криза 1927-1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації. Потрібний був механізм безперервного постачання державі хліба. Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи). За умов становлення тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств.

У країні розпочалася суцільна колективізація. Колективізація - процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).

Форсування темпів колективізації вело до насильницького залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу. Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п'ятирічки було „колективізовано” 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933-1937 рр.) колективізація завершилася об'єднанням у колгоспи 90 % селянських господарств.

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селян була найміцніше прив'язана до землі й не бажала нею розлучатися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, інвентар; почалося вибіркове „розкуркулювання”. Унаслідок цього кількість міцних господарств зменшилася. На початку 30-х рр. почався терор проти заможних селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2-1,4 млн людей. Більше половини з них було виселено до Сибіру й названо „спецпереселенцями”, їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932-1933 рр.

У XX ст. Україна пережила три голодомори - всі за радянської влади, й основною їх причиною стала непродумана аграрна політика партійно-радянського керівництва. Перший голодомор був в Україні в 1921 –сер.1923р.

Голодомор 1932-1933 р. був страшним злочином сталінського режиму. Голодомор був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів.

Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно в колгоспів. Погіршили становище селян запровадження паспортного режиму в містах, закон про охорону соціалістичної власності, що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності розстріл або 10 років із конфіскацією майна (закон про «п'ять колосків»).

Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932-1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з Вячеславом Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на «чорні дошки»; у них конфісковували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

Голодомор став національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померли від 3,5 до 9 мли чоловік - точні цифри вже навряд чи будуть з'ясовані. Таким був наслідок колективізації в Україні.

Тільки наррикінці 80-х - у 90-х рр. XX ст. про голодомор з'явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, дні їх пам'яті проводяться щороку.

Голодомор 1946-1947рр. стався в період повоєнного відновлення господарства.

Висновок. Голодомори 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 рр. стали насідком наступу тоталітарної системи на селянство. Сталося „розселянювання селянства”. Голодомори відбили стан економічних відносин і соціальних умов на селі. Командно-бюрократична система керівництва призвела і того, що селянин перестав бути хазяїном на землі, було вбите його почуття власника. Продовольчу проблему в СРСР не було вирішено.