Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4 Опорний конспект лекцій.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1.3 Mб
Скачать

5. Політичний курс більшовиків в Україні у 1919 році.

Протягом зими-весни 1919 р. більшовики повторно захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд - Тимчасовий Робітничо-Селянський уряд України (ТРСУУ). УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Ця назва 1937 р. була змінена на Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Для зміцнення влади більшовиків на місцях були створені надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність рад і впливали на неї, бо більшості у радах більшовики поки не мали. ТРСУУ було перейменовано на Раду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

Процес радянізації в Україні мав такі риси:

1) здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;

2) відрізнявся суворою централізацією;

3) провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, внаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Застосування заходів надходило до компетенції Української Ради Народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії.

Україна, ставши радянською, увійшла до сфери грандіозного експерименту — заміни ринкової економіки безтоварним, директивне керованим з одного центру виробництвом. Селяни сподівалися, що радянська влада віддасть їм землю і маєтки поміщиків, як це проголошувалося більшовиками, коли вони робили Жовтневу революцію. Але декретом ВЦВК, прийнятим у лютому 1919 р., поточним завданням на селі проголошувалася колективізація. Відповідно до декрету уряд Х.Раковського став надавати перевагу утворенню на базі експропрійованих поміщицьких маєтків радгоспів і комун. У відповідь на політику, яку В.Ленін пізніше (коли провал її визначився і від неї відмовилися) назвав воєнним комунізмом, піднялася могутня хвиля селянського опору. Першим проти уряду ще в середині березня 1919 р. виступив отаман Зелений (Д.Терпило). На Катериславщині, в районі Гуляйполя діяли загони Н.Махна, якому виборні селянські отамани присвоїли почесне звання "батьки". Махно добре воював з денікінцями, але радянську владу підтримував умовно, гостро виступаючи проти свавілля комісарів і аграрної політики Раковського. Найбільш масштабним було повстання отамана М.Григор'єва у травні 1919 р.

Соціально-політичний курс більшовиків в Україні в 1919 р. називався „воєнний комунізм”. Його риси:

1) скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;

2) націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом;

3) мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудоднями);

4) запровадження продрозкладки на селі - системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка, яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкове здавання селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції; норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (артілі, комуни, ТОЗи);

5) різке обмеження суверенітету України: КП(б)У - складова частина РКП(б); керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;

6) утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

„Червоний террор”, який проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики „воєнного комунізму”.

Здійснення політики більшовиків у 1919 р. було перерване денікінськими окупаційними військами. У 1920 р. більшовики втрете приходять до влади. Вони врахували помилки політичного курсу 1919 р. і переглянули аграрну політику: було прийнято новий земельний закон, що передбачав зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун. Однак в еконо­міці збереглися методи «воєнного комунізму», що здійснював створений Всеукрревком (пізніше - РНК УРСР і ВУЦВК).

Держава часто зверталася до позаекономічних методів керівництва: Українську трудову армію очолив Й. Сталін, а праця набула форми повинності.

Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, хоча визначити, хто належить до куркулів, було складно, тому часто страждали міцні селянські господарства.

„Червоний террор” набрав небаченого розмаху. У 1920 р. на території України було створено 18 концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. «Боротьбисти» оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919-1920рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами поза­економічного примусу й терору.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]