6. Розвиток українського національного та революційного руху (початок хх ст.).

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає у широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України.

Перші українські політичні партії з'явилися у Галичині. У жовтні 1890р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами створення цієї партії стали І. Франко і М. Павлик. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899р. партія переживає кризу.

У 1899р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником політичної незалежності України.

У 1899р. утворилась Українська Національно-демократична партія, яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. Левицький, В. Охримович, М.Грушевський і І.Франко. У своїй програмі УНДП проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України. У інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Під її впливом знаходилась "Просвіта" та інші організації, установи.

Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна Українська Парня (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М.Русовим, Г. Андрієвським, Л. Мацієвичем та ін. Політичною програмою РУП у 1900-1903 рр. була брошура М. Міхновського "Самостійна Україна ”.

1902 р. від РУП відділилося найбільш радикальне крило і утворило свою партію – Народну українську партію (НУП) на чолі з М Міхновським. Це була відверто націоналістична партія – виступала за самостійну Україну під гаслом „Україна для українців”.

У 1905 р. Утворилася Українська Соціал-демократична спілка. Спілка влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції.

На початку XX ст. утворились українські партії ліберального спрямування: Українська Демократична Партія (УДП) на чолі з поміркованими громадськими діячами О. Лотоцьким, Є. Чикаленком та ін. Згодом від неї відкололась Українська Радикальна Партія (УРП) на чолі з письменниками Б. Грінченком та С. Єфремовим. Вже наступного року УРП та УДП злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

1905 р. відбулася й реорганізація залишків РУП, яка після цього прийняла назву Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). Її провідники – Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.

Новоорганізований у 1908 р. міжпартійний політичний блок українських ліберальних діячів (здебільшого з колишніх членів УДРП, яка самоліквідувалася) – Товариство українських поступовців (ТУП). Провідники ТУП - М Грушевський, С Єфремов.

Отже, за винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську державу, інші національні партії Наддніпрянської України (РУП, УСП, Спілка, УСДРП, УДП, УРП та ін.) взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії.

Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети у Наддніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), що після 1903 р. розкололась на більшовиків на чолі з В. Ульяновим (Леніним) та меншовиків, провідником яких був Ю.Цедербаум (Мартов), партію соціалістів-революціонерів (есери), конституційних демократів (кадети), "Союз 17 жовтня" ( октябристи ). Діяли також Польська партія соціалістична та єврейський "Бунд" (”Союз").