1. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці хvііі – у першій половині хіх ст.

Українські землі перебувають у складі іноземних держав:

Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, південь України і Крим у складі Росії

Закарпаття, Галичина, Буковина – у складі Австрії ( з 1967року – Австро-Угорщини) – 70 тис. кв. км, 3,5 млн. осіб, з них 2,4 млн. – українці.

Ці території розглядалися як власні землі відповідних імперій – фактично не існувало особливостей в управлінні.

Основа економіки укр. земель – с/г, у якому переважали феодальні відносини, поміщицьке землеволодіння і посилення експлуатації селян. Рутинний стан техніки, традиційна система землеробства, низька організація праці та малоземелля були головними чинниками падіння врожайності.

У першій половині XIX ст. відбувається занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні починається промисловий переворот.

Внаслідок товаризації с/г йшов процес розшарування поміщицьких господарств. Великі поміщицькі господарства Правобережжя і Півдня, як правило, найкраще пристосовувалися до ринку, в той час як дрібні та середні значною мірою зберігали натуральний характер.

Криза кріпосницької системи господарювання виявлялася також в інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Поміщики скорочували надільну землю й намагатися примусити селян більше працювати на панщині. Панщина охопила до 90% селянських дворів. Крім того, досить часто селян взагалі позбавляти надільної землі й переводили на так звану місячину. Вони повинні були працювати виключно на панській землі й постійно жити на поміщицькому дворі. (На Лівобережжі кількість селян на місячині досягла 1/3 від загальної кількості). В умовах масового обезземелювання починає формуватися заможна селянська верхівка.

Еволюційні, але глибокі зміни сталися у промисловості, де розпочинається у 30-40рр. промисловий переворот, суть якого у поступовому переході від феодальної мануфактури (ручна, підневільна праця) до капіталістичної фабрики (вдосконалена техніка й технологія виробництва, наймана праця). На середину XIX ст. фабрично-заводське виробництво утверджується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях, з'являються нові галузі: кам'яновугільна, машинобудівна, цукроварна...

У першій половині XIX ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова. Найбільші ярмарки були на ті часи в києві (Контрактовий), в Ромнах (Іллінський), у Сумах. (Введенський) та ін. В умовах відсутності транспортних магістралей важливе значення мав чумацький промисел. Він забезпечував надходження до чорноморських портів 40 млн. пудів зерна щорічно.

Отже, на середину XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала у глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, які охоплюють усі сфери життя, капіталістичне підприємство, що набуває сили, одночасно з промисловим переворотом руйнували старі соціально-економічні відносини.

2. Суспільно політичні рухи, національне відродження у першій половині 19ст. Кирило-Мефодіївське братство.

Суспільний рух у першій половині 19 ст. був пов'язаний з назріванням глибокої суспільно-політичної кризи Російської імперії і розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Можна виділити такі види суспільних рухів:

І селянський рух був масовим, проте його активність не набула організованих форм і тому він був, скоріше, проявом кризи у суспільстві, ніж реальною силою.

ІІ дворянська опозиція. В Україні з'являється масонство, розвивається ліберальна дворянська опозиція, найрадикальніша частина якої створила таємні товариства, виробляла програми майбутнього устрою, в основі якого була ліквідація кріпацтва, та здійснила спробу перевороту у грудні 1824р.

Було розроблено теоретичні моделі майбутнього суспільного устрою. Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію) "Руська правда": всі народи Росії об'єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпацтво скасовується. Усі громадяни республіки рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку. Повна свобода торгівлі і промисловості. Один з лідерів Північного товариства М.Муравйов розробив „ Конституцію ”, яка передбачала майбутню державу федеративною конституційною монархією із тринадцяти штатів, в т.ч. Чорноморський (Київ) та Український (Харків).

Однак вузька соціальна база, недостатня рішучість у вирішальні моменти, ідейні суперечки і неорганізованість дій не дали змоги реалізувати свої задуми.

Декабристський рух в Україні.

Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили за мету, насамперед, боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства. "Малоросійське товариство", засноване 1819 р., у 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", у 1818 р. - "Союз благоденства" в Москві. У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки - Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у м. Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім Тульчинської управи, було засновано ще дві управи: Кам'янську - на чолі з В. Давидовим та С. Волконським - і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим-Апостолом. У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію - Товариство Об'єднаних Слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм демократизмом воно відрізнялося від Південно­го товариства. У 1825 р. ці товариства об'єдналися.

Вони ставили завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно настроєні офіцери.

14 грудня 1825 р. - повстання в Петербурзі. Але воно не було як слід підготовлене. Солдати полків, виведених на Сенатську площу, навіть не знали мети повстання. Населення не підтримало акцію, і царські війська легко розсіяли повстанців. Почалися арешти.

Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товариства прискорити виступ, до якого воно також не було готове.

28 грудня повстав Чернігівський полк. Але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. П'ятьох з них повішено: К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та П. Пестеля. На Кавказ і в Сибір заслано багатьох офіцерів. Солдатів покарано шпіцрутенами і переведено до інших полків.

ІІІ національні рух.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати:

1. фольклорно-етнографічним: невелика група вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирає та вивчає історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки.

2. культурницьким: відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо у літературі та освіті.

3. політичним: більше організаційне згуртування національних сил, поява та зміцнення їх політичних організацій, усвідомлення національних інтересів, активна боротьба за національне визволення.

Наприкінці 18 - початку 19 ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя – від культури до політики. Зростає інтерес до національної історії.

Ліквідація автономного устрою Слобідської України, Запорожжя, Гетьманщини у 60-80-х роках XVIII ст. викликало спротив серед значної частини козацької старшини, права якої на дворянський титул з неохотою визнавалось Санкт-Петербургом. Захищаючи свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права України. Визначними провідниками шляхти стали Григорій Полетика і Василь Капніст. Останній за дорученням групи козацької старшини у 1791 р. виїхав з таємною місією до Берліна, щоб викласти свій план відриву України від Росії і включення її до складу Прусської держави. Більшість української верхівки, однак, не зайшла у своїх поглядах так далеко. У середині 80-х років опозиційні настрої козацької старшини згасають. З іншого боку, російська влада поступово задовольнила їхні станові інтереси. У 1785 р. Катерина II підписала "Жалувану грамоту дворянству".

Проте, нові міжнародні реалії, світоглядні і політичні теорії дали новий імпульс українському рухові. Французька революція покликала до життя нову модель нації (незалежно від суспільної верстви, всі громадяни держави вважались представниками єдиної нації), яка стала прикладом для інших народів Європи. Іншим сильним збудником для українців було поширення романтизму. Романтики прославляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв своєрідного національного духу. Хресний батько романтизму і новітнього націоналізму був німецький філософ Йоган Готфрід Гердер.

„Історія Русів” анонімного автора (рубіж 18-19ст.) – перша своєрідна політична історія України, яка допомогла пробудженню національної думки. Поряд з активними спробами етнографів і літераторів розширити інтелектуальні обрії українського світу, з'являються перші фахові історичні праці. У 1822 р. у Москві побачила світ 4-х томна "История Малой России" Дмитра Бантиш-Камінського, а в 1842-1845 рр. - 5-томна "История Малоросии" Миколи Маркевича.

Історичні і фольклористичні дослідження давали чіткі відповіді на питання про історичні коріння і культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науковий рух не мав організованої форми, збирання культурної спадщини створило винятково сприятливе середовище для формування новітньої української свідомості, становлення української інтелігенції. Визначну роль у першому етапі відіграла українська інтелігенція.

Тим часом як у Європі поширювались ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалась політизація національно-визвольної боротьби слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.

Вплив польського повстання 1830-1831 років на національне життя в Україні.

На початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін.

Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга. Усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо при арешті знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Його заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною царя хоч що-небудь писати й малювати. Шевченка могли читати всі прошарки суспільства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України. Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.