5. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Дмитро Вишневецький.

У ХV-ХVІ ст. виникає нова верства українського суспільства – козацтво. Українське козацтво – визначне явище в європейській історії. Слово "козак" – тюркського походження і означає «вільна людина, воїн-вершник, страж, розбійник».

Причини виникнення українського козацтва:

- економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами);

- соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала);

- політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);

- стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

- національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 рр. XV ст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ.

Козацтво поряд із ратними справами активно займалось господарським освоєнням Дикого поля. Спочатку козаки займалися господарською діяльністю, що мала сезонний характер і не потребувала господарських будівель, осілості. Згодом починають виникати зимівники (запорізькі хутори), які складалися з двох-трьох хат, господарських будівель. Козаки займалися також землеробством, скотарством, садівництвом, ремеслом. Господарство козаків було поз­бавлене феодальних пут, що приваблювало феодально-залежних селян.

Також козаки займалися і торгівлею, але вона не мала чіткого відлагодженого характеру. Продавали вони продукти своєї діяльності та здобич, добуту в походах. Купували переважно хліб, одяг, зброю.

Утворення Запорізької Січі. Адміністративно-політичний устрій Січі

Особливо вславилися організацією козацтва професійні воїни-лицарі – черкасько-канівські старости Остап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме вони зібрали в першій половині XVI ст. стільки козаків, що Канів і Черкаси стали центрами українського козацтва (українських козаків до XVII ст. називали черкасами). Кажуть, що О. Дашкевичу належала ідея Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків. Цей задум здійснив Дмитро Вишневецький, заснувавши в сер. ХVІ ст. в 50-х рр. першу Січ на острові Хортиця.

З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм – козацьку республіку. Панував дух свободи і дух релігії. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (ХVІ-ХVІІІ ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, проте, її соціально-політичний устрій залишався незмінний.

Ознаки державності ЗС:

система органів влади;

система норм – право;

певна територія.

Було сильне військо, але слабка економіка. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені ( 38) і паланки (5-8), а також оригінальну систему органів управління. Всі козаки вважалися рівними й мали однакові права. Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини (начальників) входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали писар, осавул, підписар, під осавул, а також обозний.

Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями, і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів.

Від самого початку козацька організація створювалася, насамперед, для протидії татарсько-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти "бусурманів" (мусульман) козаки здобули величезну славу в Європі ХVІ-ХVІІ ст.; окрім них ніхто не наважувався кинути виклик могутній Османській імперії.

Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які ком­пенсувалися новими притоками людей до Запорожжя.

Козацтво також – важливий чинник міжнародного життя – не лише захищало українські землі, але й ослаблювало військову міць татар і турків.