Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4 Опорний конспект лекцій.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1.3 Mб
Скачать

Тема 3. Українські землі у складі Литви та Польщі. Виникнення українського козацтва (кін. XIV – сер.XVII ст.)

Мета заняття. Ознайомити студентів із розвитком українських земель в сер. XIV – сер. XVII ст. Показати особливості адміністративно-політичного становища українських земель у складі Литви, Польщі та інших держав, соціально-економічним розвитком, релігійним та церковним життям. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, роботи з картою, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

  1. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського.

  2. Українські землі під владою Речі Посполитої.

  3. Українські землі в складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства.

  4. Соціально-економічні процеси в 14-16ст.

  5. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Дмитро Вишневецький.

  6. Козацько-селянські повстання кінця XVI - початку XVII століття. П. Сагайдачний.

  7. Культура України в 14 - першій половини 16 ст. Братські школи. Петро Могила. Створення Києво-Могилянської колегії.

Реферати:

  1. Культурне і церковне життя у другій половині ХІV-ХVст .

  2. Берестейська церковна унія.

Питання для самостійного опрацювання:

  1. Українські землі в складі Угорщини, Османської імперії та Московської держави.

  2. Церковне життя наприкінці ХVІ - у першій половині ХVІІ ст.

Рекомендована література:

    1. Асташевич В. Про козацькі часи на України. – К.: Дніпро, 1991. – с. 18-87.

    2. Бойко О. Історія України: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. - с. 97-128.

    3. Борисенко В. Курс української історії. К.: Либідь, 1998. – с. 87-145.

    4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк: БАО, 2003. – с. 139-301.

    5. Довідник з історії України: в 3 томах. – К.: Генеза, 1995.

    6. Історія України. Курс лекцій: в ІІ книгах. – К.: Либідь, 1993. – с. 86-191.

    7. Козацькі ватажки та гетьмани України. – Львів: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1991. – с. 5-54.

    8. Овсі І. Зовнішня політика України. – К.: Либідь, 2002. – с. 57-69.

    9. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь., 1993. – с. 95-136.

1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського. (сер. Хіv - і569 р).

З кінця XIII ст. у литовських племен посилюється процес розпаду родоплемінних відносин і появи держави, яка з часом приєднала землі колишньої Київської держави.

Час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського можна поділити на декілька періодів:

І етап (1340р.-1362р.) „оксамитове” литовське проникнення.

За князя Міндовга (1230-1263) було приєднано частину білоруських земель. За князя Гедиміна (1316-1341) починається процес приєднання українських земель до Литви, у ході звільнення від влади монголів.

Ольгерд (1345 -1377) переміг татар у 1362 році у битві біля р. Сині Води і закріпив під своєю владою більшу частину укр. земель.

ІІ етап (1362-1385) – „ослов′янення” литовських правителів.

Держава – своєрідна федерація земель-князівств –„Велике князівство Литовське, Руське і Жимантійське". Українські і Білоруські землі складали 90% відсотків земель Великого князівства Литовського. „Старини не порушували і нового не вводили”.

Литовський період в історії України був новою фазою розвитку того самого суспільно-політичного організму, успадкованого від Київської Русі.Чимало норм руського права, назв посад, станів, системи адміністрації та ін. було сприйнято Литвою. До кінця XIV ст. литовські князі не порушували суспільно-політичного ладу. Місцеві князі ставали васалами або нових удільних князів, або великого литовського князя на основі договорів (рядів), присяжних грамот, за якими вони мали вірно служити сюзерену, сплачувати щорічну данину, брати участь у воєнних походах. Сюзерен визначав зовнішню політику держави, не втручаючись у внутрішнє життя удільних князівств.

Таким чином українські князівства були майже самостійними напівдержавами, які були пов'язані з великим князем васальними відносинами. На території українських земель існували Київське, Волинське, Подільське та інші князівства.

ІІІ етап (1385-1480) – втрата українськими землями залишків автономії.

Згідно Кревської унії (1385 р.) Велике князівство Литовське повинно було об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло (1377-1392) мав одночасно стати польським королем, одружившись з польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення.

Хоча ця унія об'єднувала сили двох держав у боротьбі з агресією Тевтонського ордену, вона, разом з тим, відкривала шлях польської та католицької експансії на Схід.

Противниками унії були українські магнати і частина литовської знаті. Об'єднавшись навколо двоюрідного брата Ягайла Вітовта, вони розпочали боротьбу, яка закінчилася компромісом: Ягайло визнав за Вітовтом статус великого князя литовського, в Вітовт визнав себе васалом польської корони. Князівство зберігало автономію. Українські землі в його складі не переходили, як це передбачалося умовами унії, до Польщі. Так, згідно угоди 1392р., Вітовта було визнано довічним правителем Литовського князівства, а згодом він прийняв титул великого князя литовського. Вітовт (1392-1430) щоб зміцнити внутрішню єдність, максимально централізувати управління, починає втручатися у внутрішнє життя князівств, змінювати їх кордони, призначати своїх намісників, або взагалі ліквідовувати князівства. У наступні роки Вітовт зміцнив свої позиції, відмовився підпорядковуватися королю і продовжив політику Ольгерда, маючи метою поглинення усіх земель Русі. Усобиці в Золотій Орді полегшували це завдання. Але в битві на Ворсклі в 1399 р. золотоординський хан Темір-Кутлуй вщент розгромив величезну армію великого князя. Ця поразка визначила дальший хід подій у Східній Європі. Саме в цей час зростала могутність Москви, яка, скориставшись успіхом у Куликовській битві 1380 р., починає вивільнятися з-під влади Золотої Орди і сама намагається завоювати українську територію під приводом "збирання руських земель". Вітовт, влада якого похитнулася, був змушений шукати підтримки у польських магнатів ціною визнання васальної залежності від Польщі. Великий князь відступився також на користь Орди від завойованого наприкінці XIV ст. Північного Причорномор'я, де вже почали будуватися захисні лінії проти кочовиків і гавані для вивозу хліба до Візантії.

Після смерті Вітовта литовським князем став Свидригайло, якому не вдалося зберегти залишки української державності.

ІV етап (1480-1569) – посилення литовсько-московської боротьби за право бути центром „збирання земель Русі”.

Втрата українськими землями у складі Литви автономії збіглася у часі з піднесенням Московського князівства, яке трансформується у централізовану Російську державу і претендує бути єдиним центром „збирання земель Русі”. Під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях поширюються проросійські настрої. Це виявляється у переході частини князів під владу Москви, втечах та переселенні селян до Російської держави, антилитовському повстанні1507р. під керівництвом М.Глинського.

У XVI ст. Московська держава відвоювала у Великого князівства Литовського Чернігівську землю і почала будувати на Дону і Сіверському Донці захисні лінії проти кочовиків. Щоб освоїти цю пустельну, але багату на природні ресурси землю, уряд обіцяв новосельцям послаблення у повинностях (слободи). З часом у прилеглих до Лівобережжя районах постала Слобожанщина.