6. Політична роздробленість Київської Русі.

Після смерті Ярослава, його сини Ізяслав, Святослав, Всеволод уклали політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель протягом майже 20 років.

Протягом 1073-1093р.р. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073-1076р.р.- Святослав, 1076-1078р.р. – Ізяслав, 1078-1093р.р. – Всеволод.

Кінець XI - середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави. Набирають сили відцентрові тенденції. Спроби княжих з′їздів (1097р.,1100р.,1101р.,1107р.) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчувалися невдачею.

Володимир Мономах (онук Ярослава Мудрого) під час київського правління (1113-1125рр.) востаннє об'єднав під своєю владою більшу частину Русі - землі Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську. Було припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі. Після його смерті Київська Русь остаточно розпадається.

Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом споруджено дерев'яний міст через Дніпро. Володимир написав видатний літературний твір "Поучення дітям".

Вже у XII ст. на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцьке-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турове-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку XIII ст. досягла 50, а у XIV ст. - 250.

Причини політичної роздрібненості Київської держави :

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Варто підкреслити, що процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інші процеси формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне "переважання” і органічне включення у структуру Давньоруської держави, що врешті-решт і створювало грунт для зростання відцентрових тенденцій.

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

(Від старшого брата до меншого, від батька – до сина). Київ – у центрі протистояння, символ і засіб влади. Лише за століття (1146р.-1246р.) переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року.

4. Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі. У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, морські шляхи на схід безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами.

5. Постійні напади кочівників (печенігів, половців, татар).