79.Розширення території Російської імперії у xviiі – поч. Хіх ст.

80.Епоха “двірцевих заколотів” в Російській імперії.

81. Політика “освіченого абсолютизму” Катерини іі.

У Росії, як і в інших європейських країнах, перехідна епоха від феодалізму до капіталізму породила ідеологію Просвітництва. На період освіченого абсолютизму відносяться 60-і рр.. - Час правління імператриці Катерини II.

Освічений абсолютизм в Україні характеризується такими заходами, в яких були зацікавлені дворяни і сама держава, але які в той же час сприяли розвитку нового капіталістичного укладу. Важливою рисою політики освіченого абсолютизму на яку вказують дослідники, було прагнення монархів послабити гостроту соціальних суперечностей у своїх країнах шляхом вдосконалення політичної надбудови.

Вступивши на престол, Катерина зробила у перші роки царювання ряд поїздок по країні: у 1763 р, їздила в Ростов і Ярославль, в 1764 р. відвідала прибалтійські губернії, в 1765 р. проїхала по Ладозькому каналу, у 1767 р. по Волзі на барці від Твері до Симбірська, а потім по суші повернулася в Москву. Імператрицю всюди зустрічали з невимовним захопленням. У Казані готові були, як пише В.О. Ключевський, себе послати замість килима під ноги імператриці. Селяни-подорожні спостереження могли вселити Катерині чимало урядових міркувань. Вона зустрічала по дорозі міста, «ситуацією прекрасні, а будовою мерзенні». Народ у своїй культурі був нижче навколишньої його природи. «От я і в Азії», - писала Катерина Вольтеру з Казані. Це місто особливо вразив її строкатістю населення. "Це - особливе царство, - писала вона, - стільки різних обєктів, гідних уваги, та ідей на 10 років тут набрати можна». Поки нагромаджуються спостереження ще не встигли скластися в суцільний перетворювальні план, Катерина, за висловом Ключевського, «поспішала заштопати найбільш різкі діри управління».

На основі ідей європейських просвітителів у Катерини склалося певне подання про те, що необхідно робити для процвітання держави. «Я бажаю, я хочу лише добра країні, куди бог мене привів, - писала вона ще до зацарювання, - слава країни моя власна слава».

Наказ Комісії щодо складання проекту нового Уложення. Катерина II вирішила дати Росії законодавчий кодекс, заснований на принципах нової філософії і науки, відкритих епохою Просвітництва. Із цією метою в 1767 р. Катерина II почала за складання своєї знаменитої інструкції - «Наказу Комісії щодо складання проекту нового Уложення». При його складанні вона, по власним визнанням, «обібрав» Монтескє, який розробив ідею поділу влади в державі, і інших його послідовників. Її політика освіченого абсолютизму припускала правління «мудреця на трон». Вона була добре освічена, знала твори просвітителів - Вольтера, Дідро та ін, складалася з ними в листуванні.

Їй вдалося ввести їх в оману, вони вважали її благодійником всієї нації, покровителем мистецтв. Вольтер називав її «північна зірка», а в листі до одного російській кореспонденту писав: «Я обожнюю тільки три предмети: свободу, терпимість і вашу імператрицю». Про ставлення Катерини II до поглядів просвітителів свідчить її спогад про зустрічах з Дідро: «Я довго з ним розмовляла, але більше з цікавості, ніж з користю. Якщо б я йому повірила, то довелося б перетворити всю мою імперію, знищити законодавство, уряд, політику, фінанси та замінити їх нездійсненними мріями. «Наказ» - компіляція, складена з кількох творів просвітницького спрямування того періоду. Головні з них - книжки Монтескє «Про дух законів» і робота італійського криміналіста Беккаріа (1738-1794) «Про злочини і покарання».

Книгу Монтескє Катерина називала молитовником государів, що мають здоровий глузд. «Наказ» складався з 20 розділів, до яких потім були додані ще два. Глави розділені на 655 статей, з яких 294 були запозичені у Монтескє. Широко скористалася Катерина та трактатом Беккаріа, спрямованим проти залишків середньовічного кримінального процесу з його тортурами, що проводив новий погляд на осудність злочинів і доцільність покарань. «Наказ» був пройнятий гуманним і ліберальним духом. Він стверджував необхідність самодержавства у Росії зважаючи на обширність простору Імперії та різноманітності її чистий. Мета самодержавного правління не то, «щоб у людей відняти природну їх вільність, але щоб дії їх направити до отримання найбільшого від усіх добра».

У «наказі» імператриці цитати з творів просвітителів використовувалися для обгрунтування кріпосного права і сильної самодержавної влади, хоча й були зроблені певні поступки, що розвиваються буржуазних відносин. Риси освіченого абсолютизму проглядаються у створення судів, відокремлених від адміністративних установ, реалізації виборного початку при заміщення деяких посад, в безстановий навчанні, проголошений в 1786 р. при організації губернських і повітових училищ. Даючи оцінку «Наказу» Катерини II, В.О. Ключевський писав: «Вільна від політичних переконань, вона заміняла їх тактичними прийомами політики. Не випускаючи з рук жодної нитки самодержавства, вона допускала непряме й навіть пряма участь суспільства в управлінні ... Самодержавна влада, на її думки, отримувала новий вигляд, ставала чимось на зразок особисто-конституційного абсолютизму. У суспільстві, втратили почуття права, і така випадковість, як вдала особистість монарха, могла зійти за правову гарантію ». (Курс російської історії. Ч. V, с. 7).

«Покладена комісія». Найбільшим заходом освіченого абсолютизму зявився скликання в 1767 р. Комісії про твір проекту нового уложення (Покладена комісія). Соціальний склад Комісії, за підрахунками Ключевського, виглядав таким чином: з 564 депутатів 5 відсотків припадало на урядові установи, від міст - 39, дворянства - 30, сільських обивателів - 14 відсотків. На козаків, іногородцев і інші класи припадало лише 12 відсотків.

Покладена комісія почала засідання в Грановитій палаті Московського Кремля влітку 1767 На подальшу російську дійсність робота цієї Комісії не вплинула, але зате шуму і гучного фразеології навколо цієї акції імператриці було більш ніж достатньо. На одному із засідань Катерині було надано титул «великої, премудрої матері Вітчизни». Катерина не прийняла і не відхилила титул, хоча в записці маршалу А.І. Бібікову (1729-1774) висловила своє невдоволення: «Я їм звеліла зробити Російської імперії закони, а вони роблять апології моїм якостям». За даними Ключевського, комісія працювала півтора року, провела 203 засідання, обмежилася обговоренням селянського питання та законодавства, але через війни, що почалася з Туреччиною була розпущена і більше в повному складі не збиралася.

Новий кодекс законів при Катерині не був складений. Робота Комісії виявилася марною, велике діловодство зберегло лише значення памятника суспільно-історичної думки Росії епохи Катерини II.