
- •1. Предмет, метод та методологія науки "Історія держави та права зарубіжних країн".
- •2. Східна деспотія ( головні риси та особливості). Три головних відомства управління.
- •3. Суспільний лад Стародавнього Вавилону за часів Хамураппі.
- •4. Загальна характериистика Законів царя Хамураппі, їх структура.
- •5. Правове становище вільних людей за Законами царя Хамураппі.
- •6. Злочин та покарання за Законами царя Хамураппі.
- •7. Державний устрій Давнього Эгипту.
- •8. Характеристика Давньоєгипетського права.
- •9. Характеристика Давньоєврейського права
- •10. Розподіл Давньоіндійського суспільства на варни. Характеристика дхарм для кожної варни.
- •11. Суспільний, державний лад Спарти.
- •12. Період військової демократії в Афінах.
- •13. Державний устрій Афін.
- •14. Реформи Солона в Афінах та їх наслідки.
- •15. Реформи Клісфена в Афінах та їх наслідки.
- •16. Публічні органи влади в Афінах.
- •17. Характеристика Афінського права
- •18. Елліністичні монархії.
- •19. Періодизація історії держави та права Давньоримської держави.
- •20. Патриції і Плебеї в Римі. Реформи Сервія Тулія.
- •21. Римські магістратури.
- •22. Народні збори в Давньому Римі республіканського періоду.
- •23. Принципат і Домінат у Давноьму Римі.
- •24. Періодизація історії Римського права.
- •25. Джерела Римського права древнього періоду.
- •26. Джерела Римського права у класичний період ( преторське право і право народів).
- •27. Джерела Римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
- •28. Законодавство римських імператорів класичного періоду (едикти, рескрипти, декрети, мандати)
- •29. Діяльність юристів Риму у класичний період – найважливіші джерела розвитку Римського права.
- •30. Перша сецесія в Римі та її наслідки.
- •31. Право приватної власності за законами 12 таблиць.
- •32. Кодифікація Юстиніана у Візантії.
- •33. Особливості феодального права. (Рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство).
- •34. Ордалії та принцип Таліону у феодальному праві.
- •35. Особливості права земельної власності в феодальному праві.
- •36. Міське право в системі Середньовічного права.
- •37. Канонічне право в системі Середньовічного права.
- •38. Роль Римського права в формуванні феодального і буржуазного права Єкропейських стран.
- •39. Реформи Карла Мартелла у Франксьеій державі.
- •40. Державний устрій Франкської держави.
- •41. Походження Салічної Правди і її характеристика.
- •42. Злочин проти особистості (за Салічною Правдою).
- •43. Судовий процес у Франкській державі.
- •44. Імперія Карла Великого. Причини її розпаду.
- •45. Особливості джерел права в Англії.
- •46. Судова реформа Генріха іі в Англії після нормандського завоювання.
- •47. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. Та її основні положення.
- •48. Особливості судової системи феодальної Англії.
- •49. Утворення станово - представницької монархії в Англії.
- •50. Шлюбно-сімейне і спадкове право в Англії 16-17 ст. Майорат.
- •51. Утворення Давньоруської держави.
- •52. Державний устрій Київської Русі. Десятична та Двірцево-вотчинна система управління.
- •53. Соціальна структура населення у Київській Русі. Основні категорії феодально-залежного населення.
- •54. Державна діяльність Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
- •55. Правова система Київської Русі.
- •56. Злочини та покарання за «Руською Правдою».
- •57.Суд та процес за “Руською Правдою”.
- •58. Особливості суспільно-політичного та державного розвитку давньоруських земель в період феодальної роздробленості.
- •59.Соціальна структура та система державного управління Новгородської феодальної республіки.
- •60. Новгородська та Псковська судні грамоти (злочин та покарання)
- •62.Передумови та причини формування єдиної централізованої російської держави.
- •63. Особливості соціального та політичного розвитку давньоруських земель в часи монголо-татарської навали.
- •64. Державний устрій єдиної централізованої російської держави (Велике князівство Московське).
- •65. Розвиток правової системи в період формування єдиної централізованої держави в Росії. Судебники 1497 р. Та 1550 р.
- •66.Суд та процес за Судебниками 1497 р. Та 1550 р.
- •67.Державна діяльність Івана IV. Формування станово-представницької монархії в Росії.
- •68. Державне управління та місцеве врядування в період станово-представницької монархії в Росії. Земський Собор.
- •69. Розвиток російського феодального права у XVI-XVII ст
- •70.Соборне Уложення 1649 р. Загальна характеристика.
- •71. Злочин та покарання в Соборному Уложенні 1649 р.
- •72. Суд та процес в Московському царстві XVI-XVII ст.
- •73. Соціальне та правове становище селянства в Росії XIV-XVII ст.
- •74.Реформи державного управління Петра і.
- •75.Соціально-політичне та правове становище дворянства в Російській імперії в і половині xviiі ст.
- •76. Сенат та Синод в системі державного управління Російської імперії у xviiі ст.
- •77. Особливості розвитку російського права у xviiі ст..
- •78. Розвиток кримінального права в Росії у xviiі ст.
- •79.Розширення території Російської імперії у xviiі – поч. Хіх ст.
- •80.Епоха “двірцевих заколотів” в Російській імперії.
- •81. Політика “освіченого абсолютизму” Катерини іі.
- •82. Реформи державного управління Катерини іі.
- •83.“Жалувана грамота дворянству” 1785 р., “Жалувана грамота містам” 1785 р.
- •84.Державний устрій Російської імперії у іі пол. Xviiі ст.
6. Злочин та покарання за Законами царя Хамураппі.
Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які завжди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.
Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких злочинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за суспільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочинця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).
До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття рабського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий злочин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У випадку несплати штрафу наставала смерть.
Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .
Покарання – смертна кара застосовується в різних варіантах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.
Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.
Кримінальне право за законами Хамурапі засновувало свої вимоги на 2 принципах: карається те, що порушує встановлений традицією порядок і те що завдало шкоди людині. Кримінальному стягненню міг піддатися будь-хто. З особливою жорстокістю каралася крадіжка під час пожежі. Існував самосуд.
В законах Хамурапі близько 30 злочинів каралися смертною карою. Смертна кара передбачалася у формі спалення втоплення, садінням на кіл. Ці покарання мали місце поряд з іншими:оберненням у рабство, вигнанням з общини, штрафом, примусовою працею.
Були встановлені злочини проти особи. серед яких це: Умисне вбивство, Невдала операція лікаря, Тілесні ушкодження, образа словом, дією, лжесвідченням, наклеп. Іншу групу становили злочини проти власності.
До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знака рабства. Третя група-це злочини проти сімейних устроїв: кровозмішування, невірність дружини.
7. Державний устрій Давнього Эгипту.
В усі періоди історії Стародавнього Єгипту вся влада зосереджувалась у руках фараона (30 династій – близько 200 фараонів).
Релігія, яка була в Стародавньому Єгипті державною, тобто загальнообов’язковою, відносила його до богів. Як ке-рівник культу, “син бога” фараон вважався посередником між землею і небесами: жерці виконували свої обов’язки за його дорученням.
Успадкування престолу відбувалось у межах однієї і тієї ж правлячої династії (від батька до старшого сина).
Законним вважався тільки той фараон, який народився від шлюбу між принцом і принцесою правлячої династії. Тому цариці майже завжди були рідними сестрами своїх чоловіків.
Влада фараона була необмеженою і здійснювалась через чиновників.
Центральне управління країною здійснював візир (араб-ська назва, стародавньоєгипетська – джаті). Один із візирів Стародавнього царства визначав свої обов’язки: “видавати закони, розмежовувати земельні наділи, вершити суд і здійс-нювати вищі поліцейські функції”. Особливо наголошується на тому, що візир був головою шести судових палат.
Отже, в руках візира зосереджувалась уся повнота влади.
Крім візира, джерела називають головним скарбником (“завідуючий всім, що дає небо, земля і повітря”); начальника робіт, обов’язком якого був нагляд за зрошувальними систе-мами, завідуючого “будинком зброї”.
Головному скарбникові підкорялись два скарбники царя, які завідували каменоломнями та мідними рудниками. Вони виконували також функції військового і морського міністрів.
Існував розгалужений бюрократичний чиновницький апарат, що вів облік усього державного господарства, стягу-вав податі, управляв царськими угіддями і складами, завіду-вав поліцією та судом.
В Єгипті була встановлена чітка ієрархія чиновників та порядок проходження служби, позачергове проходження сту-пенів, присвоєння звань і титулів, пов’язане з нагородженням землею та селянами, прийоми і доповіді, спеціальний одяг (форма). Особливі інструкції встановлювали правила корис-тування секретними документами, правила прикладання пе-чатки, встановлювали відповідальність за розголошення дер-жавної таємниці, визначали строки розгляду скарг.
Особливе місце в системі державного механізму займали жерці. Їх функції не обмежувались релігійними справами. Вони проповідували святість, вічність влади фараона. Будь-який протест проти деспотизму влади розцінювався як тяж-кий проступок проти релігії.
Крім того, значення жерців збільшувалось у зв’язку з тим, що вони вміли лікувати, будувати складні архітектурні споруди, розраховувати площі земельних наділів.
Жерці були опорою царської влади, але це не заважало їм при нагоді фактично відтісняти фараона від влади.
Підготовка чиновників здійснювалась у навчальних за-кладах. Приймалися туди діти аристократів, вищої знаті, чи-новництва.
Учні проходили випробувальний термін, прийняті на навчання знаходились на утриманні держави. Такі навчальні центри були в Геліополі, Мемфісі.
За Рамзеса ІІ найпрестижніший навчальний заклад – Бу-динок Сеті – знаходився у Фівах. Тут навчали майбутніх жерців, суддів, писарів. Обліковців і бухгалтерів готували в шко-лі при царській скарбниці. В інших навчальних закладах ви-кладали астрологію, математику, філологію, хірургію, зці-лення. Стародавньоєгипетські студенти залучались до науко-вих досліджень. Доступ до наукових знань носив кастовий характер. Вони були надбанням жерців.
Чиновники і жерці належали до касти знаті. Вони звіль-нялися від державних повинностей.
Як бачимо, діяльність жерців була тісно пов’язана з ін-шими частинами державного механізму. Тісний союз релігії і держави в Стародавньому Єгипті був обумовлений самою природою рабовласницької тиранії.
Місцеве управління зосереджувалося в руках номарха і його чиновників. Становище номів у різний час було різним. У деякі періоди, як, наприклад, у період Середнього царства, кожен із номів був державою в мініатюрі на чолі з номархом, який зосереджував у своїх руках адміністративну і судову владу, а також верховне керівництво справами місцевого культу. Кожен ном мав свого особливого бога – покровителя, власне провінційне чиновництво, громадські роботи, податки, військо.
Головою судової влади (як і всього державного апарату) був фараон. Вищою судовою установою держави з часів Ста-родавнього царства були шість палат, головою яких був візир. У надзвичайних ситуаціях фараони призначали особливі су-дові колегії.
У період Нового царства судова влада здійснюється особливими колегіями - кенбетами: центральною, що складалась з 30 членів, окружними, міськими. Крім державних, були храмові суди.
Судочинство у цивільних і кримінальних справах було однаковим. Кримінальні, як і цивільні справи, порушувались за скаргою потерпілого, якому дозволялось підтримувати звинувачення. Він же мав вказувати і міру покарання.
Судочинство велось у письмовій формі. Своє рішення суддя не вмотивовував. Він просто мовчки прикладав до лоба особи, що виграла процес, зображення істини, яке він носив на шиї. Суддя вважався жерцем богині Істини, але це не за-важало суддям брати взятки, що було звичайним явищем не тільки в суді, а й в інших державних установах.
Доказами у судовому процесі були: свідчення і клятва свідків, скаржника, огляд місця подій, тортури.
Військове відомство в Єгипті очолював начальник “бу-динку зброї”. Він підкорявся лише фараону. Армія складалась з ополченців, з часом її замінило постійне військо професіо-налів. Воїни проживали в окремих поселеннях, мали земельні наділи, які під час військових походів обробляли раби. Гвар-дія фараона перебувала в привілейованому становищі, особ-ливо в епоху Нового царства. Крім професіоналів, для війсь-кових експедицій за межами країни набирали ополченців. У період військових походів та експедицій армію очолював сам фараон. Допоміжну роль відігравала поліція, яка комплекту-валася з полонених нубійців та лівійців. Місцеві правителі в особі номархів і головні збирачі податків мали свої поліцей-ські підрозділи. Поліцейські службовці були наглядачами під час громадських робіт, переслідували кримінальних злочин-ців, виконували обов’язки катів. Окрім охорони громадського порядку, військово-поліцейські частини допомагали владі стягувати податки, проводити мобілізацію населення на будівництво іригаційних споруд, пірамід, храмів. Армія була головним каральним органом під час придушення повстань.
Існував спеціальний підрозділ з охорони пірамід.