28. Теорія «психологія мас» м. Михайловський, г. Тард, г.Лебон, з.Фрейд.

Лебон (конспективно «Психология народоа и масс»):

Мнения и верования толпы.

Лебон говорит о том, что факторами, определяющими характер мнений верования толпы являются "отдаленные" и "непосредственные" факторы. 

Отдаленные факторы делают толпу доступной к восприятию известных убеждений и совершенно неспособной проникнутся некоторыми другими взглядами. Они подготавливают почву , на которой впоследствии внезапно развиваются какие-нибудь новые идеи, поражающие своей силой и результатами (раса, традиции, время, образование, политические и социальные учреждения).  [! У Лебона свое мнение по поводу понятия «раса», если будет желание можно почитать здесь: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Chernjav/05.php ]

Непосредственные факторы действуют уже на подготовленную отдаленными факторами почву и без этого не вызывают никаких результатов. Они порождают в толпе активную уверенность; т.е. облекают в известную форму идею и развивают ее со всеми последствиями. Благодаря им, в толпе возникают решения, увлекающие ее (образы, опыт, слова и формулы, рассудок). 

Без традиций не может быть ни национальной души, ни цивилизации. Толпа является стойкой хранительницей идей и упорно противится их изменениям. 

Время способствует возникновению, развитию и уничтожению верований, дает им силу и могущество. Оно подготавливает мнения и верования толпы, или почву для них. Политические и социальные учреждения, говорит Лебон, являются продуктом расы. Не они создают эпоху, а эпоха создает их. Не во власти народа менять учреждения, в его силах лишь менять их названия посредством насильственной революции. Но сущность их не изменится. 

Народы управляются свойствами своего характера, и такие учреждения, которые не соответствуют характеру толпы, представляют собой, своего рода, заимствование одежды, переодевание. Образование в состоянии значительно изменить людей.

Вожаки толпы: 

Обычно, вожаки толпы не принадлежат к числу мыслителей. Это люди действия. Роль всех великих вожаков заключается в том, чтобы создать веру, будь то вера религиозная, политическая или социальная. Сила веры является наиболее могущественной из всех тех сил, которыми располагает человечество. Все исторические события, считает Лебон, были произведены верующими людьми, вся их сила заключена в вере. 

В душе толпы преобладает не стремление к свободе, а потребность подчинения; толпа инстинктивно покоряется тому, кто объявляет себя ее лидером, властелином. Вожаков Лебон делит на две категории: 

• Люди энергичные, с сильной волей, проявляющейся лишь на короткое время. Они особенно пригодны для внезапных дерзких предприятий, для увеличения массы их приверженцев, несмотря на всю опасность этого. 

• Вожаки, встречающиеся гораздо реже, которые обладают сильной и стойкой волей. Они - инстинктивные основатели религии и творцы великих дел. Они часто не отдают себе отчет в том, что можно достигнуть посредством упорной и сильной воли. 

Способами действия вожаков являются утверждения, повторение и "заражение". Обаяние является родом господства какой-либо идеи или дела над умом человека. Это господство парализует все критические способности индивида. Оно может быть приобретенным (дается именем, богатством, репутацией) и личным. Оно составляет основу всякого убеждения. Обаяние не может оспариваться. Мнения и верования толпы, согласно Лебону, образуют два разряда: 

• постоянные верования, удерживающиеся в течение многих столетий, и на которых покоится вся цивилизация (идеи христианства, феодализма, демократии). 

• временные и переменчивые мнения, проистекающие из общих понятий, которые нарождаются и исчезают с каждой эпохой (теории, руководящие искусством, литературой, которые вызвали появления романтизма, мистицизма). Эти теории поверхностны. 

Мнение толпы все более стремится к тому, чтобы стать высшим регулятором политики. При существующем могуществе толпы всякое мнение, обладающее достаточной степенью обаяния, чтобы овладеть ею, должно тотчас же получить такую тираническую власть, что эра свободных суждений прекратилась бы надолго. 

Лебон классифицирует толпу по ее состоянию следующим образом: 

• низшая форма, когда толпа состоит из индивидов различных рас и не имеет другой общей связи, кроме более или менее почитаемой воли одного вождя. Примером такой формы толпы могут послужить варвары. 

• толпа, которая под влиянием известных факторов приобрела общие черты и образовала расу. 

• обе эти категории, под влиянием факторов, могут превращаться в организованную или одухотворенную толпу. 

В ней можно установить следующие различия: 

• Толпа разнородная: анонимная (уличная толпа) и неанонимная (парламентские собрания); 

• Толпа однородная: секты ; касты; классы.

Преступные толпы всегда вызваны каким-нибудь могущественным внушением. Индивиды, принявшие участие в совершении преступления, убеждены, что они исполнили свой долг. Общими чертами преступной толпы можно назвать восприимчивость к внушениям, легковерие, непостоянство, приоритет чувств, как хороших, так и дурных. 

Избирательской толпой Лебон называет те собрания, которые созываются для избрания лиц на известные должности. Она представляет собой толпу разнородную. Общими чертами такой толпы являются слабая способность к рассуждениям, отсутствие критического духа, раздражительность, легковерие и односторонность. 

Люди в толпе стремятся к сглаживанию умственных различий. Раса имеет большое значение и учреждения, и правительства играют лишь незначительную роль в жизни народов. Раса и цель насущных потребностей повседневной жизни - вот таинственные властелины, которые управляют судьбами нации.

Г. Тард.

Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. У той же час суспільство — це продукт взаємодії індивідуальної свідомості людей, що відбувається, за Тардом, через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, намірів і т. п. Виходячи з цього, він поставив собі за мету створити науку — соціальну (колективну) психологію, що повинна вивчати взаємодію індивідуальної свідомості і тим самим виступати в ролі фундаменту соціології. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, — ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.    Спроба звести всі соціальні процеси до наслідування викликала критику з боку багатьох сучасників Г. Тарда (наприклад, В. Вундта, Е. Дюркгейма та ін.).    Для нас важливо, що акцентування уваги на феномені наслідування було теоретичною основою, виходячи з якої він намагався аналізувати і пояснювати одну з головних соціологічних проблем — як індивіди поєднуються в соціальні групи і суспільства. Інтерпретуючи соціальне життя, виходячи з феномена наслідування, Тард тим самим намагався уникнути сугубо індивідуалістичних і біологізаторських підходів до суспільства.      Велику увагу приділяв Тард вивченню "психології натовпу".   Згідно з Тардом, натовп — це "велика кількість осіб, що зібралися в один і той же час та в певному місці і поєднуються почуттям, вірою та дією".   Г. Тард.   Усякий натовп, за Тардом, ірраціональний і легко піддається впливу. Він повторює ті ж рухи, ті ж вигуки, він дріб'язково самолюбний. Критикувати його не можна, звертатися до його розуму даремно. Причому чим багаточисельніший натовп, тим нижчий його рівень раціональності. Зібравшись у великій кількості, натовп, з кого б він не складався — із професорів чи кочегарів, насамперед утрачає здатність володіти собою, тому що він не мислить, а відчуває. А в цьому розумінні, за Тардом, кочегар і професор нічим не відрізняються, обидва відчувають себе однаково. Тобто натовп робить з людини автомат, послаблюючи або знищуючи його індивідуальність.

Концепція психології мас 3. Фрейда

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли розуміння у З. Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища в групах у роботі «Масова психологія і аналіз людського «Я». З. Фрейд активно використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відіг­равало навіювання, наслідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені колективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психології сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернення до проблематики групо­вої психології не було випадковим, а базувалося на нагрома­дженому ним досвіді.

З.Фрейд розмірковує над великими проблемами суспільст­ва, виникненням світових релігій і суспільних рухів. Він намага­ється розв'язати проблему: чому індивід в умовах включення його у натовп думає і поводиться зовсім інакше, ніж можна було б від нього очікувати. Сучасне суспільство придушує і витісняє природні інстинкти людини. У натовпу ж придушення несвідомих тенденцій зменшується. Моральні заборони зникають, панують інстинкти і емоційність. Все це засвідчує регресію пси­хіки у натовпі. Головне явище масової психології - несвобода в масі окремої людини. Кожен емоційно пов'язаний у двох на­прямках, з одного боку, він пов'язаний з вождем, з другого, - з іншими масовими індивідами.

На короткий період у масі зникає нетерпимість людей один до одного. В масі з'являється обмеженість самозакоханості. Сут­ність маси полягає у новоутворених прив'язаностях учасників маси один до одного. Механізм емоційної прив'язаності Фрейд означив терміном «ідентифікація».

Термін «ідентифікація» перший раз Фрейд ввів у 1921 ро­ці, роздумуючи про взаємовідносини індивіда і маси. Ідентифі­кація означає почуття прив'язаності (прихильності, симпатії), спільності з іншими людьми.

«Кожен індивід - це складова частина багаточисельних мас, він з різних сторін пов'язаний ідентифікацією і створив свій «Ідеал «Я».

Головним чином індивід пов'язаний з масою через ідентифікацію. Він побудував свій ідеал «Я» за різними зразка­ми. Окрема людина - учасниця багатьох масових душ: своєї ра­си, церковної громади, стану, державності і т.ін. Але володіючи часткою багаточисельних душ мас, переборюючи їх, індивід може піднятися до рівня незалежності і оригінальності.

З.Фрейд виділяв два типи ідентифікації: еротичну і міметичну.

Еротична означає ідентифікацію з людьми, якими ми ба­жаємо володіти. Міметична - це ідентифікація з людьми, які втілюють те, якими ми хотіли б бути. Ерос не залежить від Мімесиса, а Мімесис - від Ероса. В психіці індивіда еротична іден­тифікація переважає над міметичною. В психіці маси - навпаки. Отже, сутність маси і її здатність впливати на психіку людини Фрейд пояснює через процес ідентифікації.

Фрейд підкреслює, що попадаючи у натовп, окрема люди­на відмовляється від свого «Ідеалу «Я» і замінює його масовим ідеалом, який втілено у вожді. В масі виникає подвійний вид зв'язку - ідентифікація і заміщення «Ідеалу «Я» особистістю вождя.

Отже, основна ідея психоаналітичної концепції в тім, що маса людей виникає і функціонує через механізм міметичної ідентифікації людей між собою і вождем. Психічне перетворен­ня людини в масі полягає в тім, що вона відмовляється від прав на власну особистість, передає її функції вождеві. В результаті цього контроль свідомості над несвідомим слабшає, витіснені раніше елементи психіки і інстинкти вириваються на свободу і регулюють поведінку людини.

Розглядаючи питання групової психології, З. Фрейд та його послідовники виходили з розробленої ними методології психоана­лізу, екстраполюючи поняття та принципи, розроблені в практиці лікування неврозів, на сферу соціально-психологічних явищ. За основу інтерпретації міжособистісних і міжгрупових відносин бра­лися психологічні механізми такої групи, як сім'я. Особливо це стосується аналізу взаємин лідера та маси. Якщо вождь у психології натовпу є суб'єктом своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав'язуванні іншим свого образу, то стає можливим, за особливого стану людей у натовпі нав'язати свій образ через ідентифікацію себе з лідером як своїм ідеалом. Відбувається ідентифікація одного індивіда з іншим. Згід­но зі схемою З. Фрейда, відносини з лідером будуються за аналогі­єю дитини з батьками.

У концепції «психології мас» маса протиставляється вож­дю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Михайловський.

У Росії соціальна психологія зароджувалась під впливом марксизму. Соціально-психологічні ідеї пропагували представники психологічної школи в соціології Микола Михайловський (1842—1904) і Микола Кареєв (1850—1931). Так, М. Михайловський, наголошуючи на вирішальній ролі соціально-психологічного чинника в історичному процесі, дієвими силами вважав героїв і натовп. За його міркуваннями, герої повинні керувати натовпом, його почуттями, інстинктами тощо. Стосунки між героєм і натовпом зумовлюються особливостями історичного моменту, особистісними якостями героя, психологічними характеристиками натовпу. Учений першим звернув увагу на психологічні проблеми в соціології, виокремив такі психологічні чинники розвитку суспільства, як наслідування, суспільний настрій та соціальна поведінка. Однак, на відміну від Г. Тарда, він не вважав наслідування головним соціально-психологічним процесом, що детермінує психологію мас.

29. Особливості протікання пізнавальних та афективних процесів в умовах масової поведінки. Цицерон і Тацит вважали масу покидьками суспільства, черню, неосвіченими й дурними. Макіавеллі відрізняє народ, який в його понятті це маси, впорядковані законом, від натовпу (натовп в розумінні Макіавеллі - розгнуздана чернь)

Ольшанскій виділяє такі варіанти агресивної поведінки натовпу, як експресивна, імпульсивна, афективна, ворожа та інструментальна агресія

Експресивна агресія, на думку академіка Д.В.Ольшанского, це «страхітливо-агресивна поведінка, головною метою якого є висловити і позначити свої потенційно агресивні наміри, залякати опонентів». Приклади подібних дій - ритуальні танці, військові паради, або факельні ходи (згадаймо фашистську Німеччину).

Імпульсивна агресія - агресивна поведінка, спровоковане яким-небудь фактором, «миттєво виникає і досить швидко проходить агресивна поведінка. Така агресія може носити переривчастий («імпульсний») характер, виникаючи як би «хвилями», у вигляді своєрідних «припливів» та «відпливів» агресивної поведінки ».

Афективна агресія - агресія натовпу в даному випадку носить тимчасовий характер. «Це те, - пише Д.В.Ольшанскій,« що іноді називається «агресивним ажіотажем» - особливий стан, що вимагає негайних, за всяку ціну, жертв і руйнувань. Як правило, жертви в таких випадках якраз і перевершують досягаються результати ».

Ворожа агресія - «... характеризується цілеспрямовано-свідомим наміром нанесення шкоди іншому».

Інструментальна агресія - одна з форм організованої агресії, «де ціль дії суб'єкта нейтральна, а агресія використовується як один із засобів її досягнення».

Говорячи про перетвореннях, які психіка індивіда набуває в натовпі, академік Д.В.Ольшанскій виділяв такі характеристики ] :

1) підвищення емоційності сприйняття всього, що він бачить і чує;

2) зниження здатності раціональної переробки сприйманої інформації;

3) посилення навіюваності і зменшення критичності по відношенню до себе;

4) придушення масою почуття відповідальності за поведінку індивіда;

5) поява почуття своєї сили;

6) виникнення відчуття анонімності і безкарності своїх дій.

особливість поведінки в масах, як несвідому підпорядкованість загальним ідеям, і, що найголовніше, бажання втілювати в життя такі ідеї, якщо вони крім іншого виходять від лідера, вождя. При цьому слід говорити також про прагнення маси домогтися розташування вождя, керівника маси, його подяки і схвалення вчинків. Навіть можна сказати, що будь-які вчинки маси якраз відбуваються і заради такого схвалення, і, в першу чергу, в результаті відповідного наказу вождя.

30. Особливості регуляції поведінки натовпу.

натовп в першу чергу являє собою «тимчасове скупчення великої кількості людей на території, що допускає безпосередній контакт, спонтанно реагують на одні і ті ж стимули подібним чи ідентичним чином» (Щепаньский, 1969) . Вплив натовпу на своїх членів випливає з природи виникла між ними емоційно-імпульсивною зв'язку. У натовпі проявляється примітивні, але сильні імпульси і емоції, не стримувані ніякими етичними або організаційними нормами.

Люди в натовпі не знайомі один з одним. У натовпі кожен бореться за себе. Натовп інертна і майже не піддається свідомому управлінню, зате дуже добре "ведеться" на провокації

Матриця "броунівський рух". Являє собою розрізнене і розбалансоване поле, де кожен елемент рухається сам по собі і тільки з одному йому відомими цілями. Відчути і направити вектор руху натовпу тут практично неможливо, тому саме ця матриця найгірше піддається управлінню. На тонкому плані така матриця буде виглядати як розмите в просторі пляма невизначеної форми і концентрації. Вплив можна надати тільки одним способом - ставши центром такого натовпу і направивши її енергію на себе. Цим прийомом користувалися у всі часи революціонери і неформальні лідери, шахраї і бродячі артисти. Замкнути на себе розрізнену натовп дуже просто - потрібно лише привернути її увагу. Причому зовсім неважливо чим. Гучним закликом, помахом куртки, криками про допомогу. Енерговампіра високого порядку (ті, хто підключаються до інших навмисно) користуються цими прийомами, для того, щоб підживитися енергією. Адже навіть короткостроковий погляд кинутий на іншу людину пораждает трансакцію - енергетичну і психологічну в'язку з іншою людиною, а значить і відкриває простір для впливу і маніпулювання. З цією матрицею ми зустрічаємося на ринках і площах, в міських парках або на набережних в теплу літню ніч, на вокзалах, та й просто на вулиці. Хочете відчути "броунівський рух" - відвідайте міську "товкучку". Спробуйте злитися з полем, а в якийсь момент подивитися на нього як би зверху. Бути присутнім в кожній окремій людині і у всій матриці в цілому. Приручити цю непокірну матрицю ви ніколи не заблукаєте ні в одному великому місті і будете спокійні в будь-якій екстремальній обстановці. Матриця "спіраль". В цьому полі люди залучені в єдиний потік руху, зупинити який найчастіше не в силах. Класичний приклад спіралі - рух по ескалатору. Бігли ви коли-небудь вниз по сходах-чудесніца так, щоб на крок попереду вас маячив чийсь потилицю, а позаду наступали на п'яти такі-ж торопигі, як ви? Якщо так, то вам знайома "спіраль". У цьому полі цікаві природні, біологічні реакції людей. Межі індивідуальності миттєво стираються, всю сутність заповнює єдина мета - рухатися вперед. Зупиниться або вискочити практично неможливо - той хто ззаду просто зіб'є тебе з ніг. На тонкому плані "спіраль" виглядає як стрімко мчать в цілісному потоці маленькі крапки з погано сформованими кордонами. Протидіяти "спіралі", тобто йти проти її руху не має ніякого сенсу. Спосіб управляти нею - опинитися зверху. На фізичному плані - в буквальному сенсі слова забратися на узвишшя - дерево, паркан, капот автомашини або хоча б дивитися поверх голів. У просторі тонких вібрацій - закрити спадний потік і відкрити висхідний. Енергія натовпу завжди енергія грубих, так званих низових вібрацій, темних сутностей і низинних інстинктів. Закриваючи їм доступ, виходячи на вищий план ви захищаєте себе в поле "спіралі". Хоча це, зрозуміло не означає, що рухаючись по ескалатору потрібно раптово зупиниться і вознісся руки до неба прочитати молитву. Будьте реалістами. До речі, енергію "спіралі" дуже добре використовують всілякі "контори-зазивали", букмекери, структури фінансових пірамід і навіть вуличні "наперсточники". З цими явищами боротися безглуздо. Головне вчасно відстежити загрозу і просто відійти убік. Матриця "воронка". До неї засмоктує кожного кому не пощастить опинитися в її епіцентрі. На тонкому плані "воронка" дійсно страшна. Чорна діра миттєво руйнує кожне індивідуальне поле. Жах цієї матриці в тому, що зупинити її руйнівну дію практично неможливо. У природі аналогом "воронки" є торнадо. І саме воно підказує нам вірний спосіб вижити в "воронці". Відомі випадки, коли гігантської сили потік вітру підхоплював людини, тварина або ціле будова, тягнув на десяток кілометрів у бік і спокійнісінько ставив на землю, не заподіявши практично ні яких пошкоджень. У США, в штаті Колорадо, де торнадо часті гості проживає кілька таких мандрівників мимоволі, які в момент нальоту стихії просто ... спали. І прокидалися вже далеко від рідного дому. А уві сні люди, як відомо, розслаблені. Саме розслаблення може стати вашим єдиним порятунком, якщо ви опинилися в "воронці". Миттєве і абсолютне розслаблення, вимкнення свідомості і своєрідний "вихід з тіла". Спробуйте очима стороннього спостерігача дивитися, як ваше тіло несе людський потік, ігноруйте і долайте страх. Непогано допомагає команда "це відбувається не зі мною, цього просто не може бути". Як не дивно, управляти "лійкою" на енергетичному рівні простіше, ніж "спіраллю". Сильні езотерики здатні екстрено розширювати межі свого поля. Щоб припинити "воронку" треба створити власне поле за розмірами і потужності перевищує її полі і як би "поглинути" її. Зробити це не дуже складно, так як поле однієї людини добре сцентріровано, а "воронку" утворює зосередження багатьох і багатьох полів, але все-таки різних за своєю структурою. Іноді, щоб розсипати "воронку" треба просто прорвати її стіни. Або нанести удари по тих, хто їх утримує. Хороший приклад "воронки" на побутовому рівні - класична бійка, яку зав'язує компанія розгулялися підлітків. Залученням в поле тут, як правило, виступає банальне питання - прохання закурити або показати дорогу. При цьому компанія буде оточувати свою жертву і, що характерно, рухатися по колу. Спосіб вирватися - проявити ще більшу агресію, завдати відчутного удару лідеру або в буквальному сенсі слова розштовхати зімкнувшись коло

37. Виникнення та розвиток свідомості. Свідомість — це вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті. Існує певна послідовність явищ, що зумовили виникнення свідомості у людини: праця привела до зміни принципів побудови взаємостосунків між людьми. Ця зміна зумовила перехід від природного відбору до організації соціального життя, сприяла розвитку мови як засобу комунікації. Виникнення людських спільнот з їх моральними нормами, які відображають закон спільного життя, стало умовою вияву критичності мислення людини. Водночас відбувався розвиток мови, що сприяло усвідомленню людиною власного „Я", виокремленню себе з навколишньої дійсності. У результаті цього мова стала засобом регуляції поведінки людини.  Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово і пов'язаний з ним зміст повинні набути загального значення для людей, що користуються ними. Це уперше і відбувається в спільній діяльності. Набувши свого загального значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і сенсів. Отже, спочатку з'являється колективна, а потім індивідуальна свідомість. На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних йому від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від нього і існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється здатність рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія. Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне. В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу.

38. Поняття та структура діяльності. Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими. Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина). Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії». Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем). У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони. Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи: • постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі); • планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю); • виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності; • перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка.

39. Феномен спільної діяльності, її структура. Зміст взаємодії, її смислове навантаження розкриваються як на рівні окремих контактів так і в контексті спільної діяльності, тобто такої, яка реалізується разом з кимось. Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності: спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших); спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним); спиьно-взаемопов 'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими). Для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання. Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного. Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяльності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колективний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких наближує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психологічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, шо спонукує люде^й до досягнення спільної мети.  Тут надзвичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.

40. Роль мовлення в історії розвитку людства. Свідомість людини формується в процесі спілкування людей між собою. Свідома й духовна взаємодія суб'єктів, що відбувається в основному в процесі їх спільної практичної діяльності, здійснюється за допомогою мовлення. Проблему мовлення в психології зазвичай розглядають в контексті мислення і мовлення. Дійсно, з мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому. Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, щ о має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства. Значною мірою завдяки мовленню індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, через мову насичується і збагачується результатами суспільного досвіду. Спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки мовленню стати надбанням кожного. Основна функція свідомості — це відображення буття, його усвідомлення. Дану функцію мова та мовлення виконують специфічним чином: вони відображають буття, позначаючи його. Однак мова та мовлення — поняття як схожі, так і відмінні. Вони відображають два різних аспекти єдиного цілого. Мовлення — це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це – мова в дії. Унікальність свідомості як особливої здатності людини творити образи оточуючого її світу виявляється не тільки у характері її функціонування і розвитку, а й у способі виникнення самої свідомості. Однією із основ виникнення феномена свідомості є спілкування і мова. Говорячи про спілкування, ми насамперед, підкреслюємо, що цей феномен притаманний лише людині, воно виникає як особливий стан відношення, взаємозв'язку людей. У найширшому розумінні слова, спілкування — це процес взаємозв'язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями та навичками, а також результатами діяльності, тобто процес передачі, опрацювання і використання інформації в широкому розумінні. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку особистості і суспільства. Адже основою розвитку свідомості нині, як і раніше, залишається живий контакт, який містить у собі все багатство людських стосунків і дає змогу засвоїти не тільки думки інших людей, а й почуття, і не лише побачити, а й відчути чужу суб'єктивність, ЇЇ наявність, отримати не тільки знання, а й моральні навички. Мовлення є засобом розуміння світу. Тобто спосіб життя людей зумовив формування мовлення, котре, в свою чергу, зумовлює формування певного типу свідомості (те, що ми називаємо ментальністю), яка знову ж таки відображає світ відповідним набором понять.

42. Соціально-психологічні перспективи розвитку психології мас. (ПО Д.ОЛЬШАНСКОМУ «Психология мас») Психология масс в социально-психологической перспективе Психология масс не есть пройденный и отброшенный этап в развитии человечества. Собственно говоря, это и есть два возможных варианта перспектив развития психологии масс: - либо она расколется, раздробится на отдельные составляющие (групповое, корпоративное, наконец, чисто индивидуальное сознание); - либо наступит естественный предел в индивидуализации сознания. Первый вариант опасен разрушением целостности самой человеческой деятельности. В конечном счете, всеобщая индивидуализация в социально-психологическом смысле действительно может обернуться дезинтеграцией сознания, а в социальном смысле — торжеством непродуктивной анархии. Второй вариант — периодические всплески неосоциалистических идей, массовых беспорядков и, в конечном счете, возникновение новых вариантов тоталитаризма. Хочется верить, однако, что оба эти полярные варианта — лишь теоретически возможные конструкции. Реальная жизнь дает возможность предполагать развитие более мягких, промежуточных вариантов. Их суть будет состоять в такой постепенной перестройке «фундамента» массовой психологии, которая даст возможность постепенно надстраивать все новые этажи индивидуализации. Базовый вариант — такая взаимная перестройка глубинных основ психики и ее новейших социальных приобретений, которая позволит удерживать их равновесие и соблюдать баланс в их развитии.

Процес информационно-компьютерный успешно идет только в развитых странах. Эти страны обеспечивают соответствующие условия, переводя массовые трудозатратные производства в развивающиеся страны, а также эксплуатируя природные богатства этих стран. Значит, в развивающихся странах массовизация будет нарастать. Если развитые страны слишком далеко уйдут вперед по пути индивидуализации, а развивающиеся слишком долго задержатся на этапе массовизации, это может вызвать реальные конфликты. Основные идеи: - информационно-компьютерную революцию. Появление персонального комп’ютера создает особый тип работника, который может наниматься на работу со своим средством производства — с тем же самым компьютером. Он оказывается одновременно и наемным работником, и собственником средства производства. Наличие же персонального компьютера в совокупности с современными коммуникационными средствами делает широко доступными гигантские информационные массивы. Не случайно все большую долю в экономике развитых стран занимает информационно-технологическая продукция. В США в последние десятилетия традиционно «массовой» деятельностью (обеспечение продовольствием, индустриальное машинное производство) занимается не более 20-25 % трудоспособного населения…численность «среднего класса» превышает 50 % и продолжает расти, то это означает кардинальные социально-психологические перемены. Исчезает реальная основа для усиления психологии масс. - развитие процессов глобализации глобальной становится вся деятельность. Естественно, возникает не нравящееся многим разделение на «страны-мозги» и «страны-руки». Психология жителей этих стран неизбежно будет различной. - появление всемирной компьютерной сети вроде бы усиливает индивидуальный характер деятельности сидящего перед компьютером человека, а современное телевидение предоставляет колоссальные объемы информации для развития индивидуального сознания. С другой стороны, тот же Интернет по своим возможностям превращается в уникальное средство супермассовой информации, а массовый характер большинства телепрограмм способствует выработке единообразных, массовых реакций населения.