
- •Поняття мовної норми та діалекту.
- •Види мовних норм.
- •Соціальні та територіальні діалекти.
- •Принципи правопису української мови.
- •Соціальне значення мови. Функції мови.
- •Українська мова серед інших мов світу. Українська мова та її територіальні діалекти.
- •Фонетика. Графіка укр. Мови. Алфавіт.
- •Морфеміка і словотвір.
- •12. Способи словотворення в українській мові
- •13. Принципи складоподілу. Правила переносу слів в українській мові
- •14. Лексика та лексикологія.
- •15. Групи слів у лексиці.
- •16. Професійна лексика: термінологія, професіоналізми.
- •17. Фразеологія української мови.
- •18. Класифікація фразеологізмів
- •19. Лексикографія. Види словників.
- •20. Синтаксис та пунктуація української мови.
- •21. Просте речення. Односкладне речення.
- •22. Види складних речень.
- •23. Структура процесу спілкування та канали обміну інформацією.
- •24. Види та форми усного ділового спілкування.
- •25. Поняття стилю в мовознавстві. Система функціональних стилів української мови.
- •26. Офіційно – діловий стиль в системі стилів укр. Мови. Його характерні риси.
- •27. Аналіз наукового, публіцистичного, розмовного, художнього стилів укр. Мови
- •28. Аналіз епістолярного та конфесійного стилів укр. Мови.
- •29. Письмове ділове спілкування. Форми та види.
- •32. Візитна картка як атрибут ділового спілкування.Види візитних карток.
- •41. Доповідна та пояснювальна записка.
- •Розпорядчі документи. Наказ.
- •47. Правила вживання апострофа.
- •48. Правила вживання м*якого знака.
- •Правила написання великої літери.
- •51. Іменник. Граматичні категорії іменників.
- •54. Відмінювання числівників.
- •55. Прислівник. Правопис похідних прислівників.
- •56. Форми дієслова. Дієприкметник. Дієприслівник.
- •57. Правопис прийменників.
- •58. Правопис сполучників.
- •59. Правопис часток.
Українська мова серед інших мов світу. Українська мова та її територіальні діалекти.
Серед майже десяти тисяч мов і діалектів , які налічуються в сучасному світі, більшість не мають писемності й державного статусу. Українська мова належить до давньописенних мов із понад тисячорічною традицією. І український народ повинен пишатись своєю багатовіковою історією й плекати традицію українського слова.
Мова-скарбниця духовних надбань нації, невтомної праці попередніх поколінь. Разом з тим мова - це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, поступу народу в загальносвітовому житті.
Але жодна мова не захищена від впливу і проникнення до неї інших (зазвичай сусідських) мов. Українська мова в основі лексичної системи якої лежить давня східнослов’янська лексика, ніколи не була відгороджена від інших мов. Найдавніші запозичення можна знайти ще у праслов’янській мові.
Основою монолітної єдності народу лежить загальнонаціональна мова, стрижнем якої є літературна мова, що вироблялась впродовж віків і увібрала в себе всі місцеві говірки та діалекти.
Впродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих своїми наслідками акцій геноциду, голодомору, лінгвоцида, денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавались закони, розпорядження про заборону, викорінення української мови. Та вона не зламалась, і ми горді за те, що ми українці й розмовляєм своєю рідною мовою.
Інтелектуальний та духовний досвід народу формує мова цього народу, отже її втрата призводить до загибелі нації як цілісного організму.
Нація жива, доки жива її мова. Усіма зусиллями потрібно плекати й розвивати нашу рідну мову. Запорукою її стрімкого й квітучого розвитку є свідома шана й любов до мови. Ми повинні пишатись своєю ненькою і бути її свідомими громадянами.
Територіальна українська мова складається з трьох наріч. До північного
наріччя належать діалекти Чернігівщини, Сумщини, Київщини, Волині.
Південна межа цього наріччя проходить приблизно в Луцьку, Рівному,
Прилуках, Конотопі. Південно-західне наріччя складають діалекти
Вінниччини, Хмельниччини, Тернопільщини, а до південно-східного –
діалекти Харківщини, Луганщини, Донеччини.
Територіальні діалекти – це різновиди мови, де вона живе, функціонує і
розвивається природним шляхом. Це ті потічки, які впадають у могутнє
річище загальнонародної мови та її вищого, окультуреного різновиду –
літературної мови. Пересохнуть струмки – обміліє ріка. «Мова народу
розчленована в діалектах, а зібрана воєдино в літературній мові» (Г.
Брінкман).
Українські діалектичні напрямки в деяких районах досить відрізняються
один від одного, а в деяких є такі слова, котрих не чув досі жоден
українець інших етнічних груп. До прикладу подано кілька слів із
словника діалекту закарпатських лірників:
барлуджити — орати бастій — отець
раклі, каравона — дівча сабатка — суббота сев’ячка —гречка;
– це діти національної рідної мови, рідні діти. Їх існування не йде на шкоду літературній мові. Навпаки, вони є джерелом збагачення, опорою, резервом і запорукою розвитку літературної