55. Прислівник. Правопис похідних прислівників.

Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета. Прислівники поділяють на означальні та обставинні. Означальні прислівники: • якісно-означальні (як?): тихо; • кількісно-означальні (скільки? якою мірою?): багато, надзвичайно; • способу дії (яким способом?): гуртом. Обставинні прислівники: • місця (де? куди? звідки?): тут, вліво, зверху; • часу (коли? доки? відколи?): сьогодні, вранці, здавна; • мети (для чого?): наперекір; • причини (чому?): згарячу.

Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?) навкруги далечінь (Гончар); Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)

Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш) Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)

Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка) Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу. 

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з числів­ником, пишуться разом: вперше, вп яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, увісьмох, удвічі, потричі.

Виняток з-поміж цих прислівників становлять ті, які по­чинаються на по. Вони пишуться а) разом: поодинці, подвічі, потричі; 

б) через дефіс: по-перше, по-друге і т. д.;

в) окремо: по одному, по двоє, по троє тощо.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з при­слівником, звичайно пишуться разом: відколи, відтепер, віднині, відтоді, забагато, занадто, назавжди, назавтра (те саме, шо й завтра), післязавтра, позавчора, позаторік, звідусюди, повсюди.

Але окремо пишуться прислівники на коли, на потім, на завтра (у значенні «на завтрашній день»), до завтра, на від­мінно, у стократ.

Первинні (займенникові) прислівники, як і неозначені та заперечні займенники, мають властивість поєднуватися з різ­ними словотвірними частками.

Прислівники, утворені від прислівників за допомогою сло­вотвірних часток, пишуться:

а) з частками аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, що-, як-, чимразом: абияк, абикуди, деколи, деінде, дедалі, якось, ніку­ ди, нітрохи, аніде, аніколи, чимало, щодалі, щонайдужче, якраз, чимдалі, чимскоріш, чимдуж;

б) з частками хтозна-, казна-, будь-, -небудь, -то через дефіс: хтозна-як, хтозна-звідки, казна-де, будь-коли, куди-небудь, як-небудь, десь-то, так-то.

Через два дефіси пишуться прислівники з часткою -не-посередині: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч, а та­кож: будь-що-будь.

56. Форми дієслова. Дієприкметник. Дієприслівник.

Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень): 

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому .   способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення. 

Усі дієслівні форми бувають доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними.

У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу.

Дієприкметник — це форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими.

З одного боку, дієприкметник, як і дієслово взагалі, нази­ває дію, має доконаний чи недоконаний вид, буває перехідним (пасивний дієприкметник) або неперехідним (активний). На­приклад, дієприкметник лежачий (камінь) указує на дію — (камінь) лежить, має недоконаний вид і є неперехідним; діє­прикметник покладений (камінь) указує на дію — поклали (ка­мінь), має доконаний вид і є перехідним.

З іншого боку, дієприкметник, як і прикметник, називає ознаку предмета, має форму відмінка, роду й числа. Наприк­лад, дієприкметник достиглої (вишні) вказує на ознаку (відпо­відає на питання яко і?) і має форму родового відмінка одни­ни жіночого роду.

У реченні дієприкметник виконує ту саму функцію, що й прикметник, тобто виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка: Я хочу бачити світ розплющеними очима. Хата посипана зеленою, пахучою травою, кутки обставлені клечанням (Ю. Яновський).

Дієприкметники бувають активні й пасивні.

Активні дієприкметники називають ознаку пред­мета, зумовлену дією того самого предмета: робітник працює — працюючий робітник, птах співає — співаючий птах, вогнище погасло — погасле вогнище.

Активні дієприкметники бувають доконаного {погасле) й недоконаного {працюючий, співаючий) видів.

Пасивні дієприкметники називають ознаку пред­мета, зумовлену дією іншого предмета: робітника преміювали — премійований робітник, хтось поранив птаха — поранений птах, застосовують метод — застосовуваний метод.

Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета: дитина вмилася — умита дитина, листок відірвався — відірваний листок, дід згорбився — згорблений дід.

Пасивні дієприкметники бувають доконаного (премійований, поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів.

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) і набувати значення прикметника: колючий дріт, ро­дюча земля, пекучий біль, блискучий промовець, вихована люди­на, розгублений погляд.

Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).

Дієприслівники бувають доконаного й недоконаного видів.

Дієприслівники самі по собі на час не вказують. Дієприслівник доконаного виду означає дру­горядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основ­ної. Він відповідає на питання що  зробивши?

Наприклад, у реченні Погулявши коло бджіл і наївшись огір­кових пуп янків, натрапив я на моркву (О. Довженко) доконаний вид дієприслівників погулявши і наївшись вказує, що дія, названа ними, відбулася раніше від дії, названої дієсловом натрапив.

Дієприслівник недоконаного виду означає другорядну дію, одночасну з основною. Він відповідає на пи­тання що роблячи?

Наприклад, у реченні Гуляє містом дика хуга, висвистую­чи, дико кричачи (М. Бажан) недоконаний вид дієприслівників висвистуючи і кричачи вказує, що дія, названа ними, відбу­вається водночас із дією, названою дієсловом гуляє.

Дієприслівник у реченні виступає обставиною: Любив, (к о л и?) їдучи на возі з лугу, дивитися, (я к?) лежачи, на зоря­не небо (О. Довженко). Дієприслівники й дієприслівникові