51. Іменник. Граматичні категорії іменників.

Іменники — це слова, що мають значення предметності й відповідають на питання хто? що?

За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяють на дві групи: загальні й власні.

Іменники на позначення узагальнених назв однорідних предметів, явищ, понять називаються загальними. їх у мові переважна більшість: інженер, лікар, артист, музикант, програміст, зварник, учитель; птах, номер, параграф, кінь, вівця, вишня, конвалія, морква, кріп, череда, пшениця, ячмінь; злива, снігопад, туман, спека, блискавка, грім, землетрус; біг, сон, краса, праця, сміх; ліс, поле, море, небо і т. д.

Іменники на позначення назв окремих осіб та одиничних предметів, явищ (прізвища, імена, географічні назви, назви установ, книг, журналів, газет тощо) —називаються власними. Вони становлять меншу групу: Руслан, Іван; Шевченко, Леонов; Київ, Полтава; Україна, Росія; Сула, Дніпро; майдан Незалежності; Чорне море, Азовське море; село Броварки, селище Глобине; газети «Голос України», «Вечірній Київ»; видавництво «Либідь»; орендне підприємство «Київенергоремонт»; мале підприємство «Абсолют» тощо.

В українській мові іменники на позначення назв живих істот і неживих предметів розрізняють за допомогою питань (для назв живих істот — хто?; для назв неживих предметів — щ о?).

Наприклад: хто? — людина, хлопець, сестра, робітник, селянин; голуб, лев, зозуля, кіт, корова, песець, чапля, ластівка, кінь, оса, хрущ. До цієї ж групи належать і міфологічні назви та інші слова, вжиті в переносному значенні на означення людей, наприклад: Лісовик, Мавка, Перелесник, Венера, Юпітер, Нарцис, Демон; що? — масло, хліб, груша, будинок, автомобіль, телевізор, мило, каструля, пилосос, відро, чашка, крейда, дзеркало. До назв неживих предметів належать іменники на позначення понять природи, наприклад: тополя, липа, верба, виноград, черемха, хміль, хмиз, очерет, озимина.

Граматичні категорії

Граматична категорія роду

Рід — одна з найсуттєвіших класифікаційних морфологічних ознак іменника.У давньоруській мові розрізняються три граматичні роди — чоловічий, жіночий, середній.До складу іменників — назв людей належать іменники всіх трьох родів. Іменників чоловічого роду серед них найбільше, трохи менше іменників жіночого роду і зовсім незначна кількість іменників середнього роду (дѣтѧ, отрочѧ, кънѧжѧ).Іменники — назви осіб чоловічої статі можуть мати форми наз. відм. на -а (воѥвода, оуношıа— Усп. зб., XII—XIII). Тільки в межах іменників — назв осіб відомі іменники спільного роду: слоуга(ЄО, 1056—1057; Усп. зб., XII—XIII), сирота (Слав. сл., XVII).Існують нечисленні співвідносні парні утворення, категорія статі в яких виражена суплетивами, а граматична категорія роду — нульовою флексією (чол. р.) і флексією -а (-я) (жін. р.) в складі іменників — назв тварин: быкъ — корова (Син. сл., XVII, 11).

Граматична категорія числа

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ.У давньоруській мові категорія числа представлена одниною, множиною та двоїною.Форми двоїни, вживані на позначення парності або двох осіб, предметів, були формами живої мови.

Граматична категорія відмінка

Давньоруська успадкувала від праслов’янської мови три роди, три числа і сім відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий). Серед властивих давньоруській мові відмінків потрібно виділити передусім прямі відмінки — називний і кличний.

Історія граматичної категорії істот — неістот

У ранній період розвитку спільнослов’янської мови називний і знахідний відмінки однини іменників з основами на -o-, -jo-, -u-, -i- розрізнювалися за допомогою спеціальних флексій: -s — для наз. відм. (*plod-o-s, *konj-o-s, *sūn-u-s, *gost-i-s) i -n (< -m) — для знахідного (*plod-o-n, *konj-o-n, *sūn-u-n, *gost-i-n). Пізніше внаслідок діяння закону відкритого складу форми наз. і знах. відмінків однини іменників з цими основами в спільнослов’янській мові збіглися (*plod-ъ, *kon-ь, *syn-ъ, *gost-ь).

52. Прикметник. Ступені порівняння прикметників.Прикметник- це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питанняякий? чий? (зелений, мудрий, сміливий). За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду й м’яку.Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають різноманітні ознаки й властивості предметів: якість (свіжий хліб); розмір (велике поле); смак (гіркий огірок); матеріал, з якого зроблений предмет (фарфорова чашка); колір (жовто-блакитний прапор); приналежність (наша фірма); зовнішні ознаки (білява дівчина); внутрішні властивості (перспективна ідея); часові відношення (вечірній автобус); просторові відношення (останній ряд). ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ І ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні:

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із ступенів має дві форми: просту і складену.

Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, ш’ (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек- (далекий- дальший, тонкий- тонший).

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий;буквосполучення жч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до прикметника слів більш-менш (швидкий- більш швидкий (менш швидкий).

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюєтьс яза допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший- найміцніший).

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний- найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

53. Числівник. Зв'язок числівника з іменником.

Числівник називає кількість предметів або порядок їх І при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів і від­повідають на питання с к і л ь к и? До них належать:

а) власне кількісні — називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, п 'ятнадцять, сто двадцять, мільйон, трильйон, квадрильйонб) дробові — називають кількість частин предмета: одна десята, дві треті, сім двадцятих, пів, півтора, півтораста',в) збірні — називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, четверо, десятеро, двадцятеро, тридцяте­ ро, двійко, четвірко',г) неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість: багато, мало, немало, чимало, кілька, кільканад­цять, кількадесят, кількасот.

Числівник один, крім власне числового значення, у кон­тексті може мати ще значення:

а) прикметника «самотній»: Один я на світі без роду доля — стеблина-билина на чужому полі (Т. Шевченко);б) прикметника «єдиний», «спільний»: Воля одна в нас, і одна в нас мета (М. Рильський);

в)  займенника «той самий»: Чи їде, чи ходить, — на одне виходить (Нар. творчість);

г)  займенника «якийсь»: Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Леся Українка).

Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання к о т р и й? За своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників (тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п 'ятий, десятий, сотий, тисяча дев'ятсот тридцять другий, п'ятдесятидвох-мільйонний.

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені.

Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь, називаються простими: один, два , кілька. До простих відносять і назви другого десятка та назви десятків, частину -(надцять трактуючи як суфікс: одинадцять.Числівники, які пишуться одним словом, але мають у сво­єму складі два або більше коренів, називаються складними: п'ятдесят, стодвадцятип 'ятитисячний.

Числівники, які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один, сто сорок п 'ять. Сюди належать і дробові числівники: одна друга, дві треті, п 'ять десятих, сто двад­цять три тисячні.

Числівники мають такі граматичні ознаки.

1. Усі числівники, за винятком пів, півтора, півтори, півто­раста, двійко, трійко, мало, чимало, змінюються за відмінка­ми, відповідаючи на питання: називний відмінок — скіль­ки?; родовий — скількох?; давальний — скільком?; знахідний — дорівнює називному, коли йдеться про неістот, або родовому, коли йдеться про істот; орудний — скілько-м а?; місцевий — н а с к і л ь к о х?

Числівник один і всі порядкові змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники чи відповідні займен­ ники: один — одна — однієї — одні; перший — перша — перші —перших. Числівник перший може мати ще форму найперший у значенні «який передує всім іншим».

Числівники два, обидва, півтора мають форму чоловічого (середнього) і жіночого родів: два — дві, обидва — обидві, півтора — півтори. Числівник обоє вживається переважно для означення двох осіб різної статі (і він, і вона) або лише двох предметів, назва яких має форму середнього роду або тільки множини (обоє рябоє, обоє очей, обоє дверей). Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд мають рід і змінюються за відмінками й числами, як іменники.

Слова з кількісним значенням одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, чверть, третина, половина належать до іменників.

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними. 1.Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й від-мінку: один комбайнер, одна година, одне село. 2. Числівник два вживається у двох родових формах: одна форма – для чоловічого і середнього родів: два столи, два відра; жіночого роду – дві картоплини, дві медсестри.   3.  Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми називного від-мінка множини: два дуби, три корови, чотири вівці. Але вони не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (кисень, сила, міць, праця). 4. Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п’ять полів, дев’ять комбай-нів, десять ветлікарів, сто сорок шість курчат, тисяча двісті кі-лограмів.   5. При неозначено-кількісних та дробових числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька гусенят, п’ятеро щенят, шестеро комбайнерів. 6. При дробових числівниках іменники мають форму родового Українська мова за професійним спрямуванням Додатки відмінка однини, а слово частина може не вживатись: одна сьома, три цілих і три восьмих, дві третіх площі. 7.  Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у ро-довому відмінку однини: півтора дня, півтори доби. 8.  Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, чис-лі, відмінку: сьомий період, сьома година, сьоме число.