47. Правила вживання апострофа.

Вживання апострофа

Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.

У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:

- на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який, розм'яклий, п'ять, вп'ятьох, в'юн, нав'ючений, м'яч, В'ячеслав;

- після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я, сім'ю, сім'єю, солов'їний, Прокоп'юк, сурм'яний, арф'яр, черв'як.

В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян (бурйан], су­зір'я, у сузірі, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Якщо такий звук не чується, апостроф не пишеться: ряст Ір'аст], порятунок, буря, гарячий, трюк, Рєпін.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та сло­вотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясува­ти, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.

Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант, кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.

Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних частин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезактивація, підохотити, відучити, педінститут.

В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після г' к, х, якщо далі чується звук й: комп'ютер (компйутер], інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, Рейк'явік, П'ємонт, Лук'ян, Мар'ян, Валер'ян, Аляб'єв, Григор'ев, Монтеск'є,

Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають помякшення попереднього приголосного: бюст |6'ycт] (хоч можлива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.

Апостроф вживається також:

а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи g складу: мо' {може), все 'дно (все одно), ка 'є (каже);

б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артаньян, д'Анунціо, О'Генрі, Шон О'Кейсі.

48. Правила вживання м*якого знака.

М'який знак вживається для позначення м'якості приголосних.

М'який знак ставиться лише після букв, що позначають зубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються м'яко: кінець, поршень, коли-небудь, ткацький, близько, просьба, бадьорий, тіньовий, спрацьований. Зокрема м'який знак пишеться:

- у суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо, людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький; у суфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, голівонька, свіжісінький.

- Після р м'який знак пишеться тільки перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляється [горкий]).

- Після інших букв та після р в інших випадках м'який знак не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя — облич, десятиріччя — десятиріч, буря — бур, зоря — зір, тюрма, Харків.

- М'який знак не ставиться перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський (хоч кінь), прип 'ятський (хоч Прип 'ять), бершадський (хоч Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько), Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.

Перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосни­ми м'який знак вживається лише в таких випадках:    

- для позначення м'якого л': їдальня, сільський, пальці, біль­ший, Гальченко, Михальчук;

- у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якшо м'який знак є в початковій формі: скринька — в скриньці, Кузьма — Кузьмі; кицька — кицьці, кицьчин; нянька — нянь­ці, няньчин; Зінька — Зіньці, Зіньчин; Ориська — Орисьці, Орисьчин (але: казка — у казці, землянка — в землянці, Матилинці, маланчин); а також у формах наказового способу дієслів: візьми — візьмімо, візьміть;

- у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м'який знак є у формі без -ся: об­говорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань — станься, піднось — підносься, підводь — підводься (але: підніс — піднісся, ріс — розрісся);

як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

В іншомовних словах м'який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж'єн, Х'юстон, бар'єр).

В українських власних назвах м'який знак перед я не ста­виться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дя-ченко, Касяненко, Третяк.

Слов'янські власні назви прикметникового походження оформляються як українські прикметники і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- пишуться з м'яким знаком (перед цими суфіксами м'який знак вживається тільки після л): Смирненський, Ра-ковський, Конеський, Црнянський, Запеський, Яблонський, Ко-менський, Тайовський, Варт-Цішинський, Красицький, Полоць­кий, Завадзький, Джальський, Пшибильський.