9.2. Особливості сприйняття часу дітьми раннього й дошкільного віку

Фізіологічні механізми сприйняття часу розкриті в праця) І.М.Сєченова та І.П. Павлова про рефлекторну природу психічно діяльності головного мозку. Сприйняття часу, його відчуття, за твер- дженням І.М.Сєченова, ґрунтуються, з одного боку, на можливост дроблення будь-якого психічного процесу на окремі, іноді дуже ма­ленькі частини, а з другого боку — узагальнення відчуттів, абстра­гування тимчасового компонента кожного явища. Визначаючи ролі чрілнів почуття у сприйнятті часу, І.М.Сєченов вказував, що «всі

• і >11 продукти - уявлення й часу, простору й числа — із самого по- ■і.ііку повинні були розвиватися в зв'язку з періодичністю рухів тіла,

супроводжується м'язовим відчуттям». Спеціальних аналізаторів

тім відображення тривалості, послідовності, швидкості, зміни явищ

• чи ктивної дійсності в людей немає. Будь-який аналізатор, що відо­бражає різні властивості предметів і процесів, відображає і їхні часові «ч-ибливості. Дослідження учнів І.П.Павлова свідчать про те, що від­мінність часу є однієї з найважливіших функцій організму і що діти, ні. і дорослі, здатні до тонкої диференціації часових інтервалів, що почу ття тривалості властиве як дорослому, так і дитині. Воно разом з \< відомленням часової послідовності явищ накопичується в досвіді, поступово виробляючи в дитини інтуїцію часу.

На відміну від тварин у людини, крім форми відображення часу па основі створення умовних рефлексів, існує ще інша форма, яка виходить своє відображення в уявленні про час і пов'язана з уза- і.мі.нюючою функцією другої сигнальної системи. Матеріальною основою формування уявлень і понять про час є розрізнення. Тільки н результаті набутого досвіду з розрізнення зміни дня й ночі, пори року, послідовності ритмічних рухів, на думку В.М.Бєхтєрєва, стало можливим визначення часу людиною. Виняткову роль у цьому ві­ці рас слово. Саме завдяки оволодінню мовою і рахунком можливе виникнення такого продукту суспільної практики, як узагальнення поняття про час.

Орієнтування людини в часі формується й удосконалюється в П( від'ємному зв'язку з діяльністю.

Фізіологічною основою орієнтування в часі є «динамічна зміна» юудження й гальмування процесів у нервовій системі. У сприйнятті часу людиною сучасна психологія виділяє два тісно пов'язаних види. Перший З НИХ — це почуттєве, безпосереднє сприйняття часу, про­ніс простого часового відчуття. Другий — складне сприйняття часу 11.1 рівні словесного логічного процесу, який локалізується в корі ве- шких півкуль головного мозку.

Дослідження вчених свідчать про деякі вікові та індивідуальні осо- о півості знань дітей про час і часові відношення [63]. Так, з метою вивчення рівня знань про час дітям старшої групи було запропоно­вано питання: «Скільки частин в одній добі?», «Що швидше про­ходить: доба чи тиждень?», «Який день тижня більший: четвер чи п'ятниця?», «Скільки частин буде в завтрашній добі?», «Ми живемо в одній і тій самій добі?», «Ми живемо в одному й тому ж тижні?», «Назви зайве слово: ранок, дерево, вечір», «Назви зайве слово: вчо­ра, машина, завтра», «Забери зайву картку: зима, день, літо, осінь», «Виклади всі частини доби», «Скільки частин у вчорашній добі?», «Вибери дві картки, якими можна позначити добу й тиждень», «Яка доба довша: вчора чи сьогодні?», «Виклади всі частини понеділка», «Якого кольору треба взяти фішки, щоб викласти всі частини однієї доби?», «Вибери картку (модель), за допомогою якої можна показати дні тижня», «Скільки треба взяти фішок, щоб викласти всі частини доби?», «Який день тижня приходить раніше вівторок чи середа?», «Назви темну частину доби», «Який день тижня позначає картка з числовою фігурою три, чотири?», «Як правильніше позначити добу: смужкою чи кругом?», «Скільки днів у тижні?», «Розклади дні тижня один за одним».

Особливі труднощі для дітей становлять такі питання: «Що швид­ше проходить: доба чи тиждень?» (сума правильних відповідей склала 18%), «Який день тижня довше триває?» (18%), «Забери зайву карт­ку: зима, день, літо, осінь» (17%), «Виклади всі частини понеділка» (14%).

Дітям навіть старшої групи складно усвідомити, що на зміну однієї доби приходять інші й один тиждень змінюється наступними.

Як показали дослідження, знання дітей неадекватні, різні за зна­ченням часові поняття часто поєднані. Вони недостатньо усвідомле­ні, одиничні, відрізняються статичністю. Як правило, відсутнє чітке розуміння окремих, особливо перехідних періодів часу: ранок, вечір, світанок, сумерки та ін. Слова, які характеризують певні інтервали часу, приблизний вік людини (хлопчик, чоловік, дідусь), а також ча­сові відношення при порівнянні віків (старший, молодший) у біль­шості дітей не ввійшли в активний словник.

Невисокий рівень орієнтування в часі за змінами положення сон­ця. Багато дітей не помічають відмінностей у положенні сонця і ко­льору небокраю, властивих кожному періоду доби.

Значних труднощів зазнають діти при визначенні часу на годин­нику, у більшості дітей віком 5-ти—6-ти років відсутнє розуміння системного характеру кожної окремої одиниці виміру.

І Ісрелік недосконалості в дошкільників часових знань і умінь орі- ■ щупатися в часі можна було б іще продовжувати. Але це зовсім не нжодить неможливості формування їх, а скоріше свідчить про не­досконалість нашої методики. «Хоча часові уявлення звичайно роз­пинаються в дітей відносно пізно (особливо коли не приділяється нктатньої уваги виробленню їх), не слід перебільшувати їх непри- і і уппості» (С.Л.Рубінштейн).

Визначаючи низький рівень знань про час, Г.М.Леушина пише: •І Іс відбувається тому, що епізодичні заняття, проведені з дітьми пе­реважно словесним методом, на яких дітей ознайомлюють з ознака­ми частин доби, сезонів, заучують послідовність днів тижня, місяців, носять часто формальний характер: вони не формують основних по- ня 11, про час — про його плинність» [35].

Основними причинами несформованості часових уявлень, як за­ві ачають дослідники, є: об'єктивні - час не має наочних засобів, а ди- пііі.і мислить образами; суб'єктивність сприйняття часу як основна " чіака ніби-то суперечить об'єктивності існування часу; сприйняття чаї у спирається на складну систему вимірювання часу, «продиктова­ну- самою природою (обертанням Землі). Крім того, слід зазначити їй тсконалість методики навчання дітей орієтуватися в часі, тому і їв' не сама «молода» й недостатньо розроблена проблема.

До субєктивних причин слід віднести — недостатній життєвий до- ' ні і дитини, особливості його мислення (конкретність), а також не- пнчіінку часу дорослими.