Тема 1. Поняття кримінально-виконавчого права

Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права (КВП) — це

визначення меж чинності (дії), тобто тих умов, за яких повинна діяти норма, і тих суб'єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов'язками.

Головні критерії оцінки формування та реалізації пенітен­ціарної політики:

а) відповідність її змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства;

б) забезпечення збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадянина, суспільства, держави;

в) системне вирішення всього комплексу основних скла- дових проблем пенітенціарної функції держави;

г) максимальне й ефективне використання у справі ресо- ціалізації злочинців усього національного потенціалу.

Джерела КВП — це акти органів влади або компетентних органів управління, що мають норми КВП. Безпосередніми джерелами КВП є:

1515. Конституція України;

1516. закони України;

1517. постанови Верховної Ради України;

1518. підзаконні нормативні акти;

1519. укази Президента України;

1520. постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

1521. міжвідомчі і відомчі нормативні акти, накази, правила, положення, інструкції ДДУПВП;

1522. міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Ра­дою України.

Диспозиція норми КВП — це права і обов'язки суб'єктів кримінально-виконавчих відносин; вказує на сутність та зміст певного правила поведінки за наявності умов, що передбачені гіпотезою норми.

Завдання кримінально-виконавчого законодавства України (ч. 2 ст. 1 КВК): визначення принципів виконання кримі­нальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і уста­нов виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних пока­рань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Зміст кримінально-виконавчих правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин та сукупність їхніх прав і обов'язків.

Інструкція — це юридичний підзаконний акт, що видається з метою роз'яснення і визначення порядку застосування зако­нодавчого або іншого нормативно-правового акта.

Кримінальне покарання — це особлива форма державного примусу, що застосовується від імені держави судом до особи, винної у вчиненні злочину.

Кримінально-виконавча політика — це встановлений дер­жавою напрям діяльності державних органів, суспільних ор­ганізацій і окремих громадян у галузі виконання і відбування кримінальних покарань, виховного впливу на засуджених, що є складовою політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Кримінально-виконавче право — це самостійна галузь права, трансформована в кінці 90-х років XX століття з виправно-тру­дового права, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі і в зв'язку з виконанням (відбуванням) всіх видів покарань, застосуванням заходів виправного впливу.

Кримінально-виконавчий кодекс України — це законодавчий акт, у якому систематизовано норми, що пов'язані з виконанням судових вироків, визначено порядок та умови відбування всіх видів кримінальних покарань, а також регламентовано діяльність кримінально-виконавчих установ. Прийнятий 11 липня 2003 р., набув чинності з 1 січня 2004 р. Має 2 частини (Загальна та Особ­лива), 5 розділів, 26 глав, 166 статей та Прикінцеві положення.

Кримінально-виконавче законодавство України — це сис­тема нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час виконання і відбування кримінальних покарань та застосування до засуджених заходів виправлення та ресоціалізації.

Кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами КВП відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які ви­конують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання.

Кримінально-правова політика — самостійний напрям внутрішньої правової політики України, який формує основні завдання, принципи, напрями і мету кримінально-правової дії на злочинність, а також засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального права, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та поста­новах Пленуму Верховного Суду України [195, С. 10].

Міра покарання — це якісна і кількісна характеристика визначеного судом згідно із законом покарання за злочин.

Мета кримінально-виконавчого законодавства України (ч. 1 ст. 1 КВК): захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і ін­шими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Мета покарання (ст. 50 КК) — виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Не є метою завдання фізичних страж­дань та приниження людської гідності.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відно­сини визначеного виду. Головними регулятивними засобами є: характер співвідношення обов'язків і заборон; зміст і обсяг прав і обов'язків у суб'єктів правових відносин; механізм реалізації цих прав і обов'язків. В кримінально-виконавчому праві основний метод правового регулювання — імперативний, який передбачає нерівність суб'єктів правовідносин. Однак це не виключає застосування й інших методів правового регулю­вання — диспозитивного, заохочувального тощо.

Наука КВП — це галузь знань, що вивчає боротьбу зі зло­чинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, та інші положення.

Норми КВП — це загальнообов'язкові правила, закріплені у законах і підзаконних актах, які регулюють суспільні відноси­ни, що виникають у процесі і з приводу виконання покарань (складається з гіпотези, диспозиції і санкції).

1) за формою: матеріальні; процесуальні;

1523. за соціальним призначенням: регулятивні; правоохорон­ні; спеціальні;

1524. за характером встановленого правила: зобов'язальні; заборонні; уповноважувальні; заохочувальні.

Пенітенціарна функція держави — напрям діяльності дер­жави, покликаний забезпечити виконання кримінальних покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, створення умов для каяття засуджених, їх виправлення і ресоціалізації, з метою отримати після відбування покарання безпечну і здатну до суспільного життя людину.

Пенітенціарна політика — система офіційних положень, в яких визначаються принципи, мета, завдання і форми діяль­ності суб'єктів соціального управління в сфері забезпечення каяття осіб, що відбувають покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства, їх виправлення та ресоціалізації.

Пенітенціарна система — це сукупність взаємопов'язаних державних установ та органів виконання покарань, створених з метою виправлення і перевиховання засуджених, які здійсню­ють єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до чинного законодавства.

Періодизація розвитку КВП:

1525. етап — виникнення і становлення виправно-трудового права (1917-1924 рр);

1526. етап — виправно-трудове право в період дії виправних трудових кодексів союзних республік (1925—1934 рр.);

1527. етап — виправно-трудове право в період розвитку системи виправних таборів (1935—1953 рр.);

1528. етап — відновлення виправно-трудового права на основі заходів щодо закріплення соціальної законності, в діяльності виправно-трудових установ (1953—1961 рр.);

1529. етап — виправно-трудове право в період підготовки кодифікації виправно-трудового законодавства та вжиття за­ходів щодо поліпшення діяльності виправно-трудових установ (1961-1969 рр.).

1530. етап — кодифікація та подальше удосконалення вип­равно-трудового законодавства (1969 — кінець 1990-х років).

1531. етап — поступова трансформація виправно-трудового права в кримінально-виконавче та прийняття нового КВК (кінець 1990-х років —теперішній час).

Підстава виконання і відбування покарання (ст. 4 КВК): вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Політика у сфері боротьби зі злочинністю — вироблена Українською державою генеральна лінія, що визначає ос­новні напрями, мету й засоби впливу на злочинність шляхом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання прак­тики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів. Складається з кількох елементів: кримінально-правової політики, криміналь­но-процесуальної політики, кримінально-виконавчої політики та кримінологічної (профілактичної) політики [195, С. 9].

Правове регулювання — конкретні вольові суспільні від­носини, що регулюються правом чи об'єктивно потребують правового врегулювання.

Предмет КВП — це відносини, що виникають при ви­конанні (відбуванні) усіх видів кримінального покарання; відносини, що виникають між установами і органами, які виконують вироки до різних видів покарань, і засудженими; відносини, що виникають у зв'язку з участю громадськості і трудових колективів у виправлені засуджених; відносини, що виникають між адміністрацією підприємств, установ і організацій і засудженими, які там працюють, з приводу вико­нання покарання; відносини, що виникають між установами і органами виконання покарання і окремими громадянами з приводу виконання певних видів покарання.

Принципи кримінально-виконавчого законодавства (ст. 5 КВК): невідворотність виконання і відбування покарань, законність, справедливість, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, взаємна відповідальність держави і засудже­ного, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Принципи кримінально-виконавчої політики — це осново­положні начала (провідні ідеї), які випливають із соціально-економічної природи суспільного ладу і закріплені в праві, визначають спрямованість, характер, підстави і обсяг право­вого регулювання суспільних відносин.

Принципи КВП— це основні засади та керівні положення, на яких Грунтується державна політика у сфері боротьби зі злочин­ністю шляхом виконання кримінальних покарань, пов'язаних з виховним впливом; які визначають стратегію розвитку суспіль­них відносин, що виникають при виконанні покарань.

Принципи КВП — це теоретично обгрунтовані, зумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, законодавчо закріплені основні положення, що виражають сутність екзеку­тивної діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів.

Санкція норми КВП — це вказівка на ті правові наслідки, до яких вдаються за порушення вимог диспозиції норми. Особливістю санкцій норм КВП є те, що вони розміщуються в окремих нормах та застосовуються за порушення правил поведінки, встановлених у різних нормах КВК, а також можуть застосовуватись тільки до одного суб'єкта — засудженого.

Система джерел КВП — це вичерпний, розміщений у пев­ному порядку перелік нормативних актів, де кожний з них посідає певне місце залежно від його юридичної сили.

Система курсу КВН — це розподіл курсу на дві частини: Загальну і Особливу.

Суб'єкти кримінально-правових правовідносин — це сторони, що мають права та обов'язки, встановлені нормами КВП (з одного боку, уповноважені державні органи та установи, які виконують кримінальні покарання, а з іншого — засуджені осо­би, які відбувають призначене за вироком суду покарання).

Функції кримінального покарання — це основні напрями кримі­нально-правового та кримінально-виконавчого впливу покарання на особу, якій воно призначено, а також на інших осіб з нестійкою поведінкою з метою встановлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання новим злочинам.