
- •Isbn 978-966-8909-18-4
- •Рецензенти:
- •Тема 1
- •1.3. Система та джерела
- •1.4. Наука кримінально-виконавчого права
- •П редмет квп —
- •Метод квп —
- •З агальна частина
- •Особлива частина
- •Мета правового регулювання кримінально-виконавчого законодавства україни
- •2.3. Європейські стандарти поводження із засудженими
- •Гачоігеічо(і] шні ех тчігояоДдоу тіл
- •'Нітгохве
- •Е яхоМі/о
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •3.3. Основні обов'язки засуджених
- •Навчальні завдання до теми
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Тема 4 органи та установи виконання покарань
- •4.1. Органи та установи, що виконують кримінальне покарання, та їх місце в системі державної влади України
- •Контрольні запитання
- •Тема 5 контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань
- •5.1. Прокурорський нагляд за дотриманням законів при виконанні покарань та відомчий контроль
- •5.2. Система громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання покарань
- •Навчальні завдання до теми
- •Контрольні запитання
- •Тема 6
- •6.3. Порядок та умови виконання покарання у виді виправних робіт
- •6.6. Порядок та умови виконання покарання у виді арешту
- •3 5. О.З X щ о рГсЗ u ч о 's a g
- •1 Rafeo
- •Навчальні завдання до теми
- •Тема 7
- •7.2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- •Ч X те * о з X rj agis о s ra I£ ч ш m
- •Навчальні завдання до теми
- •Тема 8 система виконання покарань у виді позбавлення волі
- •8.1. Характеристика та виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк
- •8.3. Розподіл та прийом засуджених до установ виконання покарань
- •Навчальні завдання до теми
- •Тема 9
- •9.1. Поняття, основні функції та засоби режиму відбування покарання
- •9.2. Засоби забезпечення режиму
- •Навчальні завдання до теми
- •Контрольні запитання
- •Тема 10 умови відбування покарання та засоби їх забезпечення
- •10.1. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
- •10.2. Медико-санітарне обслуговування засуджених
- •Тема 11 праця засуджених до позбавлення волі
- •11.1. Залучення засуджених до праці як засіб виправлення особи
- •11.3. Матеріальна відповідальність засуджених до позбавлення волі
- •Навчальні завдання до теми
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Тема 12
- •12.1. Виправлення засуджених як мета покарання
- •12.3. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до засуджених
- •4ВзЧс я ій
- •Тема 13 особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених
- •13.1. Особливості відбування покарання неповнолітніми
- •13.3. Особливості відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Тема 14 звільнення засуджених від відбування покарання
- •14.1. Підстави звільнення засуджених від відбування покарання
- •Навчальні завдання до теми
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Тема 15 основні положення кримінально-виконавчих систем іноземних держав
- •15.1. Історія розвитку
- •Тема 1. Поняття кримінально-виконавчого права
- •Тема 2. Міжнародно-правові стандарти поводження із засудженими
- •Тема 1. Поняття кримінально-виконавчого права
- •Тема 2. Міжнародно-правові стандарти поводження із засудженими
- •Тема 3. Правовий статус засуджених
- •Тема 4. Органи та установи виконання покарань /. Установами виконання покарань є:
- •Тема 5. Контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань
- •Тема 6. Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі
- •Тема 7. Виконання покарань, що пов'язані з проходженням військової служби
- •Тема 8. Система виконання покарання у виді позбавлення волі
- •Тема 9. Режим відбування покарання та засоби його забезпечення
- •Тема 10. Умови відбування покарання та засоби їх забезпечення
- •Тема 11. Праця засуджених до позбавлення волі та їх професійно-технічна підготовка
- •Тема 12. Виховний вплив на засуджених у період відбування покарання
- •Тема 13. Особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених
- •Тема 14. Звільнення засуджених
- •Тема 15. Основні положення кримінально-виконавчого права іноземних держав
- •Тема 1. Поняття кримінально-виконавчого права
- •Тема 2. Міжнародно-правові стандарти поводження із засудженими
- •Тема 3. Правовий статус засуджених
- •Тема 4. Органи та установи виконання покарань
- •Тема 5. Контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань
- •Тема 6. Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі
- •Тема 7. Виконання покарань, що пов'язані з проходженням військової служби Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців (ст. 81 квк):
- •Тема 8. Система виконання покарання у виді позбавлення волі Види виправних колоній (ст. 18 квк):
- •Тема 10. Умови відбування покарання та засоби їх забезпечення
- •Тема 11. Праця засуджених до позбавлення волі та їх професійно-технічна підготовка
- •Тема 12. Виховний вплив на засуджених в період відбування покарання
- •Тема 13. Особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених
- •Тема 15. Основні положення
- •Кримінально - виконавче право
- •Частини
- •Кримінальне право України □ Загальна та Особлива
Контрольні запитання
Право засудженого на працю та його обов'язок працювати: дискусійні питання.
Назвіть перелік посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі.
До яких робіт можуть залучатися засуджені на безоплатній основі?
4. Вкажіть форми і системи оплати праці засуджених.
Який порядок відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі?
Чи мають право засуджені на державне пенсійне забезпечення?
Як і для чого організується професійно-технічне навчання в місцях позбавлення волі?
Рекомендована література
Бирюков Е. Трудовое время исправительно-трудовой системы // Социалистическая законность. — 1990. — № 9. — С. 48—50.
Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с.
Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка. — X.: Одіссей, 2005. — 560 с.
Полянська Л. Загальноосвітнє навчання засуджених // Аспект. - 2002. - № 3. - С. 5-6.
Раськевич A.A. Общественно полезный труд как средство исправления осужденных в исправительных учереждениях. — СПб: СПб академия МВД России, 1998. — 154 с.
Тема 12
ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ У ПЕРІОД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
12.1. Виправлення засуджених як мета покарання
Розвиток суспільства неминуче має бути пов'язаний із повагою до людини, її прав, свобод, внутрішнього світу та проблем життя у суспільстві. Шлях, який торує Україна до стандартів Європейського Співтовариства, виявив, що у царині кримінально-виконавчої системи нашого суспільства багато що було змінено на краще, однак ще більше залишається того, що чекає на зміни, і ці зміни будуть тестом гуманістичного розвитку суспільства незалежної України.
Прийняття нового КВК визначило, що особливою метою покарання є виправлення засуджених, що відповідає загальному гуманістичному спрямуванню нового кримінально-виконавчого законодавства, а не лише переслідуванню мети покарання та превенції. Виправлення засуджених як мета покарання відіграє інтегруючу роль в системі усіх цілей покарання, оскільки це — запорука їх ресоціалізації, а отже, найбільшої ефективності покарання.
Як свідчить аналіз кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, мета покарання змінювалась під впливом політичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чи іншому етапу розвитку суспільства. Однак найбільш важливими (особливо в період існування радянської влади) лишалися тези про виправлення та перевиховання особи, запобігання новим злочинам з боку як винної особи, так й інших осіб.
Виправлення та перевиховання — чи це не утопія в наш час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих результатів, яких прагне досягти наша держава, встановлюючи кримінальну відповідальність, засуджуючи винного та виконуючи покарання?
Зміст таких понять завжди наповнювався особливим смислом. Вперше найбільш повно ідея перевиховання в місцях позбавлення волі була висунута наприкінці XVIII ст. американськими квакерами, і саме тоді була зроблена спроба її реалізації. Суть виправного впливу зводилася до того, що засуджений повинен знаходитися в одиночній камері та постійно вивчати Біблію. На думку реформаторів того часу, це сприяло моральному збагаченню особи, відволікало її від протиправної поведінки, підштовхувало до каяття. Звідси має походження і назва «пенітенціарна система», тобто система виправлення і перевиховання особи, що заснована на каятті винного. Згодом покарання набуває більш цивілізованого характеру, виправленням засудженого вважається сприяння його громадському переродженню шляхом розширення його розумового світогляду, шляхом настанов, навчання в школах тощо.
Сьогодення диктує нові підходи до визначення мети покарання, особливо щодо виправлення засуджених.
В більшості юридичних енциклопедій та словників виправлення і перевиховання як цілі покарання вживаються разом і є невід'ємними за змістом поняттями, які означають єдиний, послідовний процес, що має завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі (виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей. Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які стали б суттю його життєвої позиції, зробили неприйнятною саму думку про вчинення злочину.
Виправлення засуджених — це формування у них поважливого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки.
Поняття мети виправлення засуджених має оцінюватись з урахуванням політичних, економічних, соціальних та моральних реалій сьогодення. Враховуючи загальні тенденції у практиці застосування кримінальних покарань, більш перспективним вбачається добровільне виправлення засудженого, але це не виключає застосування частково елементів примусу. Виправлення повністю відповідає виховній кримінально-виконавчій функції. Однак цей процес не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, психології, кримінології для розробки та впровадження добровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки.
При переході від примусового виправлення до добровільного має бути розроблена спеціальна доктрина, що включатиме в себе положення про допомогу засудженим в період відбування покарання та постпенальний період. До змісту цієї доктрини необхідно включити такі положення: застосування позбавлення волі та довгострокових покарань — як виняток і лише за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів; створення співробітниками кримінально-виконавчої системи відповідних умов утримання засуджених та протидія впливу негативного мікросередовища місць позбавлення волі; стимулювання співробітників кримінально-виконавчої системи і засуджених до взаємопорозуміння, ненасильства та роботи щодо добровільного виправлення засуджених.
Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями мета виправлення досягнута, якщо після відбуття покарання правопорушник буде спроможний не тільки дотримуватись законів, а й забезпечувати своє існування і надалі не вчиняти нових злочинів.
Виправний процес необхідно будувати з урахуванням особливостей засуджених, а саме ступеня їх педагогічної занедбаності, глибини проникнення традицій злочинного середовища, вчиненого злочину та визначеного терміну покарання, готовності сприймати виправні програми тощо, а стимулювання засуджених до правомірної поведінки і некримінального життя в суспільстві після звільнення від кримінального покарання має бути основою в реформуванні процесу виправного впливу на засуджених.
12.2. Організація соціально-виховної роботи із засудженими до покарання у виді позбавлення волі
Незважаючи на те, що режим відбування покарання та суспільно корисна праця виконують виховну функцію, законодавець для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених в установах виконання покарань як самостійний основний засіб впливу визначив соціально-виховну роботу.
Соціально-виховна робота — це комплексна діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій, спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.
Оскільки виховна робота в установах виконання покарань здійснюється у специфічних умовах щодо осіб, які вчинили злочин, то найбільш важливі питання її організації та проведення врегульовані кримінально-виконавчим законодавством (глава 19 КВК «Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі») і прийнятими на його основі нормативними актами. Зокрема, в них встановлюється порядок проведення клубної, бібліотечної та фізкультурно-спортивної роботи, визначаються норми матеріально-технічного забезпечення такої роботи тощо.
Проте завдяки тому, що виховна робота із засудженими має перш за все психолого-педагогічний характер, законодавець жорстко не регламентує питання її організації, що дає адміністраціям виправних колоній можливість творчого застосування найбільш ефективних засобів та методів педагогічного і виховного впливу, якщо вони не суперечать законам та вимогам Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Але розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов'язковою.
Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі пси-холого-педагогічних принципів і методів.
Кримінально-виконавче право та законодавство визначають такі основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі: моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.
Необхідно зазначити, що закон встановлює спеціальну норму (ч. 2 ст. 123 КВК): участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення. Це цілком виправдано практикою, оскільки активна участь засуджених у виховній роботі є одним з критеріїв їх виправлення. До того ж позитивна активність засудженого враховується при вирішенні інших важливих питань, зокрема представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення, при застосуванні амністії, помилування тощо.
Донедавна виховна робота із засудженими значною мірою організовувалась на основі марксистсько-ленінського вчення. Зараз соціально-виховна робота деідеологізована і деполітизована, що дає змогу центральними зробити не політичні, а моральні аспекти формування особистості засудженого. Насамперед мова йде про формування поваги до особистості, суспільства, держави, адекватного ставлення до відповідальності, доброти, дотримання законів співмешкання тощо.
Дедалі більшого значення набуває психолого-педагогічне забезпечення соціально-виховної роботи. Психологи розробляють спеціальні методики вивчення особистості засудженого та груп засуджених, методи диференціювання впливу на індивідуальну та групову поведінку, прогнозують негативні явища в місцях позбавлення волі і дають рекомендації щодо запобігання їм. Вони також надають психологічну допомогу засудженим у знятті психологічної напруги, стресового стану, в організації самовиховання та підготовки до життя на волі. Крім того, психологи повинні проводити психопрофілактичну роботу зі співробітниками виправних установ.
Багатовікова практика свідчить, що виховний процес в місцях позбавлення волі не може бути ефективним, якщо сам засуджений не виявляє ініціативи і не бажає свого виправлення. З метою підтримки і розвитку позитивної ініціативи у засуджених, використання елементів самоорганізації та самоуправління у виправних установах створюються самодіяльні організації із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно.
Як зазначено у ст. 127 КВК, самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирцценні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків. Прикладом самодіяльних організацій засуджених можуть бути ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби, а також інші самодіяльні організації, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення, проте вони не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.
Незважаючи на відносну самостійність у своїй діяльності, самодіяльні організації засуджених знаходяться під постійним контролем адміністрації і всі їх рішення набувають сили лише після того, як вони затверджуються представниками адміністрації виправної установи.
В останні роки набуває значущості система громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час відбування ними кримінального покарання. Представники громадськості та релігійних установ дедалі частіше беруть участь у виховному процесі. Так, богослужціня і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.
Загальновідомо, що засобом виправлення є і загальноосвітнє навчання засуджених. Відповідно до законів «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи 3 ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.