1.3. Система та джерела

кримінально-виконавчого права

Система [від грец. &у&1ета] — ціле, складене з частин; закономірно взаємопов'язані один з одним елементи (пред­мети, явища, погляди тощо), які становлять певне цілісне утворення.

Кримінально-виконавче право поділяється на 2 частини — Загальну та Особливу. Відповідний розподіл на Загальну та Особливу частини мають кримінально-виконавче законодавс­тво та навчальний курс кримінально-виконавчого права.

Загальна частина містить загальні положення, а саме:

• кримінально-виконавче законодавство України, його мета та завдання; структура кримінально-виконавчого законодавс­тва; дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі; підстава виконання і відбування покарання; принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбу­вання покарань, виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби;

• правовий статус засуджених: основи правового статусу засуджених; основні права засуджених; основні обов'язки засуджених; право засуджених на особисту безпеку;

• органи і установи виконання покарань: види органів та установ виконання покарань та їх компетенція; повідомлення про місце відбування покарання; застосування до засуджених заходів медичного характеру;

о нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених; прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань; відомчий контроль; порядок відвідування установ виконання покарань; громадський контроль за дотриманням прав засуд­жених під час виконання кримінальних покарань.

Особлива частина кримінально-виконавчого права вклю­чає:

<■ порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

° виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

° виконання покарання у виді довічного позбавлення волі;

о звільнення від відбування покарання, допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль та нагляд за ними;

° кримінально-виконавче право зарубіжних країн.

Загальна та Особлива частини тісно пов'язані між собою, оскільки більшість положень Загальної частини кримінально-виконавчого законодавства реалізуються в нормах Особливої частини.

Отже, система кримінально-виконавчого права — це впоряд­кована сукупність юридичних понять та норм, окремі частини якої займають чітко визначені місця усередині цієї системи і знаходяться в певній залежності від юридичної сили того чи іншого нормативного акта.

Основним джерелом кримінально-виконавчого права є Конституція України. Вона визначає, що прийняття законів (в тому числі й тих, що регулюють кримінально-виконавчі відносини) є компетенцією Верховної Ради України; до компе­тенції Президента України належить здійснення помилування. Більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України, повною мірою поширюються і на засуджених.

Основним законодавчим актом у сфері виконання/відбуван­ня кримінальних покарань є КВК. Як і кримінально-виконавче право, КВК складається із Загальної та Особливої частин, які поділяються на 5 розділів, що складаються з 26 глав та містять 166 статей і Прикінцеві положення:

• розділ І — «Загальні положення»;

• розділ II — «Виконання покарань, не пов'язаних з позба­вленням волі»;

• розділ III — «Виконання покарання у виді позбавлення волі»;

• розділ IV — «Виконання покарання у виді довічного поз­бавлення волі»;

• розділ V — «Звільнення від відбування покарання. Допо­мога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними».

Прикінцеві положення регулюють питання введення в дію КВК.

До інших законів, що містять норми кримінально-виконав­чого права, належить КК, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Сімейний кодекс України (СК), а також:

• Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Цей Закон визначає правові основи організації та діяльності кримінально-виконавчої служби України, її завдан­ня та повноваження;

• Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»;

• Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адап­тацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Норми кримінально-виконавчого права містяться в указах Президента України. Так, Положення про Державний департа­мент України з питань виконання покарань було затверджено Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98.

Джерелами кримінально-виконавчого права є також пос­танови і розпорядження Кабінету Міністрів України.

Найбільш детальна регламентація порядку та умов виконан­ня/відбування кримінальних покарань, інших питань діяль­ності кримінально-виконавчої служби міститься у відомчих нормативно-правових актах, зокрема актах ДДУПВП.

Міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, є джерелами кримінально-виконавчого права, оскіль­ки вони включені до національного законодавства. Порядок їх застосування в цьому випадку визначається порядком за­стосування національного законодавства.