Тема 9

РЕЖИМ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

9.1. Поняття, основні функції та засоби режиму відбування покарання

Режим відбування покарання регламентує життєдіяльність органів, які виконують кримінальне покарання, і в першу чергу — кримінально-виконавчих установ.

У спеціальній літературі трапляються різноманітні тлума­чення цього терміна. Переважна більшість авторів дає таке визначення: режим виконання покарань — це встановлений нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання. Він є основним засобом забезпечення карально-виховного впливу на засудженого.

У КВК вперше на законодавчому рівні сформульовано поняття «режим», а саме: «Режим у виправних і виховних колоніях — це встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, визначеної Державним департаментом України з питань виконання по­карань; зміну умов тримання засуджених».

Як слушно зазначає А.Х. Степанюк, це визначення режиму дає змогу виділити такі 2 важливі його аспекти, як режим ви­конання та режим відбування покарання, а також застосовувати поняття режиму не лише до умов позбавлення волі, а й до інших видів покарання. Проте, оскільки примусова ізоляція засуджених на значний термін є найсуворішим покаранням, розгляньмо функції та засоби режиму при відбуванні пока­рання у виді позбавлення волі на певний строк.

Насамперед режим виконання/відбування покарання пе­редбачає каральну функцію, бо саме за допомогою режимних вимог та правообмежень реалізується кримінально-правова кара. Реалізуючи кару, правила режиму спонукають засудже­ного дотримуватись вимог закону, не порушувати дисципліну, змінювати свою поведінку на кращу, і тим самим виявляється виховна функція режиму.

Режим, як зазначалося, є засобом виправлення засуджених і водночас він створює правові та організаційні умови інших засобів виправного впливу на засуджених (виховної роботи, сус­пільно корисної праці, загальноосвітнього та професіонального навчання), встановлюючи примусовий порядок їх застосування. В цьому виявляється забезпечувальна функція режиму.

Найважливішою функцією режиму є превентивна, пов'язана з запобіганням правопорушенням як з боку засуджених, так і з боку інших осіб. Правила внутрішнього розпорядку вимага­ють дотримуватись відповідних правил не тільки засуджених та адміністрацію, а й інших осіб, які знаходяться на території колонії або в приміщеннях, де встановлені режимні вимоги. За невиконання Правил до правопорушників застосовуються передбачені законом заходи впливу та примусу.

Режимні вимоги реалізуються засобами, визначеними у законі, а саме:

• примусовою ізоляцією засуджених;

• постійним наглядом за ними;

• виконанням покладених на засуджених обов'язків;

• реалізацією їхніх прав і законних інтересів;

• забезпеченням безпеки засуджених і персоналу;

• роздільним триманням різних категорій засуджених;

— різними умовами тримання засуджених залежно від виду колонії;

— зміною умов тримання засуджених.

Обов'язкова ізоляція означає примусове утримання засуд­женого на основі вироку суду, який вступив в законну силу, в колонії відповідного рівня безпеки на визначений вироком строк. Ступінь фізичної ізоляції залежить від рівня безпеки та поведінки засудженого, але вона не повинна перетворюватись на соціальну ізоляцію. Тому засуджені мають право на листу­вання, телефонні розмови, побачення, організацію зустрічей з представниками громадськості тощо.

Ізоляція забезпечується шляхом охорони та постійного нагляду за засудженим, які здійснюються цілодобово на всіх об'єктах кримінально-виконавчої установи. Цим забезпечуєть­ся також безпека засуджених і персоналу. Нагляд здійснюється також шляхом перевірок наявності засуджених (ранком та увечері, а в необхідних випадках — невідкладно) та дотримання ними розпорядку дня.

Засуджені, а також приміщення де вони утримуються, мо­жуть підлягати обшуку, а речі засуджених — огляду. Порядок вилучення у засуджених предметів, виробів та речей, збере­ження яких їм заборонено, а також продуктів харчування, придбаних незаконним шляхом, регламентовано кримінально-виконавчим законодавством України та Правилами внутріш­нього розпорядку установ виконання покарань. Так, виявлені в засуджених гроші і цінні речі вилучаються і за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави. Вилучені гроші і цінні речі згідно з протоколом посадової особи, яка їх вилучила, негайно, але не пізніше 3 діб, здаються черговим помічником начальника установи до бухгалтерії. Вилучене реєструється у спеціальному журналі.

Якщо через конкретні умови буде визнано недоцільним за­рахування вилучених грошей і цінних речей у дохід держави, то гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого, а цінні речі здаються на склад або в бухгалтерію для збереження.

Предмети, вироби і речі, збереження яких заборонено або які придбані незаконним шляхом, перелік яких визначений нормативно-правовими актами ДДУПВП, підлягають вилучен­ню і зберіганню. Речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави.

Про вилучення предметів, виробів і речей посадовою осо­бою установи виконання покарань складається протокол, а за фактом вилучення предметів, виробів і речей, які могли б бути використані зі злочинною метою, проводиться розслі­дування.

Вимогами режиму є виконання покладених на засуджених обов'язків та реалізація їхніх прав і законних інтересів. Стат­тя 107 КВК визначає основні права та обов'язки засуджених, а більш детальний їх перелік зазначений у Правилах внутріш­нього розпорядку установ виконання покарань.

Слід зазначити, що на увагу заслуговують такі вимоги режиму, як оперативно-розшукова діяльність, застосування технічних засобів охорони та нагляду, а також питання безпеки і їх застосування при виконанні покарань.

Отже, режимні вимоги і засоби їх забезпечення впливають на всі сфери життя і діяльності засуджених, персоналу установ та інших осіб і є своєрідним засобом управління діяльністю установ виконання покарань.