Контрольні запитання

150. Дайте стислу характеристику Закону «Про прокуратуру» в частині забезпечення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань.

151. За яких підстав проводяться перевірки про порушення законності?

152. Які права має прокурор при здійсненні прокурорського нагляду за дотриманням законності?

153. Який порядок виконання постанов і вказівок прокурора?

154. Визначте поняття «відомчий контроль».

155. Назвіть основні завдання Державного департаменту з питань виконання покарань в частині його контрольних функцій.

156. Дайте стислу характеристику діяльності спостережних комісій.

157. Роль засобів масової інформації в проведенні громадсь­кого контролю.

158. В чому виражається контроль органів державної влади та місцевого самоврядування?

10. Роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при здійсненні контролю за дотриманням законності при виконанні покарань.

Рекомендована література

1. Зубенко В.М. Общественный контроль в пенитенциарных учреждениях для несовершеннолетних и институт омбудсмена // Российский следователь. — 2003. — № 2. — С. 35—37.

159. Концепція соціального партнерства громадських ор­ганізацій та органів і установ виконання покарань // Закон і обов'язок. — 2004. - № 23.

160. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с.

161. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка — X.: Одіссей, 2005. — 560 с.

162. Скоков С. Здійснення громадського контролю за до­триманням прав засуджених при виконанні кримінальних покарань — основна функція спостережних комісій // Закон і обов'язок. — 2004. — № 23.

163. Марьяновский Г. Роль общественных организаций в реформировании тюремной системы / Тюремная реформа: Поиски и достижения. — X.: Фолио, 1999. — С. 72—76.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 6

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ,

НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

6.1. Порядок та умови виконання покарання у виді штрафу

Штраф (ст. 53 КК) — це грошове стягнення, що накладаєть­ся судом у випадках і межах, визначених санкціями Особливої частини КК, залежно від характеру вчиненого злочину, ступеня тяжкості і майнового стану засудженого.

Ця стаття дає сформульоване правове визначення штра­фу як виду кримінального покарання, яке може бути ос­новним і додатковим. Особливості виконання покарання у виді штрафу передбачено у главі 5 Особливої частини КВК (статті 26—28).

Штраф займає перше місце у переліку видів покарань (ст. 51 КК). З цього випливає, що законодавець вважає його ефек­тивним видом покарання, який може з урахуванням обставин справи та особи винного знайти широке застосування в судовій практиці. Суд повинен обов'язково розглянути можливість призначення штрафу у випадках, якщо цей вид покарання передбачає відповідна стаття Особливої частини КК.

Соціальна функція штрафу може бути успішно реалізована лише з урахуванням правової природи цього виду покарання. Він належить до групи майнових покарань. Штраф психоло­гічно впливає на засудженого, підтверджуючи докір держави тому, хто вчинив злочин, і спричиняє істотні матеріальні на­слідки, які можуть зробити невигідними і небезпечними для злочинця чимало видів майнових та інших злочинів.

Розмір штрафу встановлюється не в абсолютних числах, а у визначеній кількості неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, який офіційно встановлено законодавством України на момент вчинення злочину. Мінімальним розміром штрафу є тридцять, а максимальним розміром — одна тисяча неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

У санкції окремої статті Особливої частини може бути зазначено і більш високий розмір штрафу. Так, у санкції ч. 1 ст. 368 КК розмір штрафу вказано від 750 до 1 500 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф призначається у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини КК. Він також може призначатися як більш м'який вид покарання, ніж передбачено відповідною статтею Особливої частини КК. Суд має право не призначати штраф як додаткове покарання, навіть якщо він передбачений як обов'язковий у санкції Особливої частини КК (ст. 69).

Штраф може замінити невідбуту частину покарання особі, яка відбуває позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості (ст. 74), а також частину покарання, яка залишилася, у разі відстрочки відбування покарання засудженим вагітним жінкам і жінкам, що мають дітей у віці до 7 років, до досягнення дитиною 7-річного віку (ст. 79). Практика, яка склалася після набрання чинності КК, повинна буде враховувати при цьому майновий стан засудженого та інші обставини справи.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити його виправними роботами або громадськими роботами (ч. 4 ст. 53).

Визначаючи розмір штраф, суд враховує тяжкість вчинено­го злочину, наявність обтяжуючих обставин і майновий стан засудженого. Штраф не повинен перетворитися ні на засіб відкупу від покарання, ні на засіб розорення засудженого.

Порядок виконання штрафу встановлено статтями 26—28 КВК, відповідно до яких засуджений до штрафу зобов'язаний сплатити його протягом 10 днів з дня набрання вироком за­конної сили. У випадку, якщо засуджений не має можливості одноразово сплатити штраф, суд за клопотанням засудженого і висновком компетентного органу може відстрочити чи роз­строчити сплату штрафу на термін до 1 року. У разі неспла­ти засудженим штрафу стягнення здійснюється державним виконавцем у примусовому порядку, у тому числі шляхом звернення стягнення на майно засудженого, шо підлягає кон­фіскації, у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством. Стягнення штрафу не може звертатися на майно, зазначене у Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

6.2. Порядок та умови виконання покарання у виді громадських робіт

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні за­судженим безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, у вільний від роботи чи навчання час.

Цей вид покарання є новим для кримінального закону Ук­раїни. Він з'явився в чинному кримінальному законодавстві у зв'язку з реалізацією положень ст. 43 Конституції України.

Умови відбування покарання, обчислення строку покарання, обов'язки власника підприємства, установи, організації за міс­цем відбування засудженим цього покарання регламентовані у главі 8 КВК (статті 36—39). У статті 40 КВК зазначена відпові­дальність засуджених за порушення порядку, умов відбування та ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.

Громадські роботи вперше були запроваджені в Англії та Уельсі у 1971 р. Першою державою, де вони були визнані як основні для неповнолітніх та додаткові для дорослих, стала Швейцарія. Сьогодні цей вид покарання найбільш успішно застосовується в більшості країн Європи, Канаді та США.

Особливостями покарання у виді громадських робіт є:

164. виконання робіт тільки у вільний від основної роботи чи навчання час, витрачаючи свої зусилля і здібності. Вільним від роботи або навчання часом вважаються вихідні, святкові дні, а також час, що залишився після роботи або навчання. В нічний час громадські роботи не виконуються, окрім випадків, коли засуджений не має певного роду занять;

165. виконання суспільно корисної праці у вільний для засуд­женого час без плати за виконану роботу. Засуджені до цього виду покарання повинні дотримуватись правил внутрішнього розпорядку організацій, в яких вони відбувають покарання у виді громадських робіт, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений для них судом строк обов'язкових робіт, повідомляти органи кримі­нально-виконавчої системи про зміну місця проживання;

166. визначення виду цих робіт органами місцевого самовря­дування. Ними можуть стати роботи щодо благоустрою міст чи селищ, догляд за хворими в лікарнях, прибирання вулиць, будівель, інших територій тощо.

Засудженому забороняється без дозволу кримінально-ви­конавчої інспекції виїжджати за межі України.

Згідно з ч. 2 ст. 56 КК громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як 4 години на день у вільний від роботи або навчання час.

У частині 3 ст. 56 КК встановлено перелік осіб, до яких покарання цього виду не застосовується.

Щодо особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, ч. 2 ст. 40 КВК на кримінально-виконавчі інспекції покладено обов'язок надсилати матеріали прокуро­рові для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 КК.