Контрольні запитання

71. Дайте визначення правового статусу засуджених.

72. В чому полягає зміст правового статусу?

73. Які права засуджених гарантує держава?

74. Що таке законні інтереси засуджених, в чому полягає їх зміст?

75. Яким документом регламентовані основні обов'язки засуджених?

76. Яку відповідальність тягне невиконання засудженими своїх обов'язків?

77. Що слід розуміти під суб'єктивним правом засудженого?

78. Розкрийте зміст правового статусу іноземця та особи без громадянства.

79. Назвіть види правового статусу і дайте їх стислу харак­теристику.

Рекомендована література

80. Защита прав человека в местах лишения свободы: Сб. нор-мат. актов и офиц. док. — М.: Юриспруденция, 2003. — 480 с.

81. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права людини і громадя­нина в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с.

82. Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с.

83. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка —X.: Одіссей, 2005. — 560 с.

84. Осауленко О. Підзаконне регулювання прав та свобод осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі / Кримінально-виконавча система України: Теорія, практика, законодавство. — К., 1994.

85. Правове положення неповнолітніх в Україні. — X.: Ес­пада, 2002. - 576 с.

86. Радов Г. В'язні — наш біль і совість (Бесіда з президен­том Українського Фонду сприяння пенітенціарним реформам ім. Дж. Говарда Г. Радовим) // Іменем закону. — 1995. — № 5. - С. 3.

87. Селиверстов В.И. Теоретические проблемы правового положения лиц, отбывающих наказания. — М.: Академия МВД РФ, 1992. - 150 с.

88. Степанюк А.Ф. Всеобщая декларация прав человека и принципы деятельности органов и учереждений исполнения наказаний / Проблемы законности: Респ. межвед. науч. сб. / Отв. ред. В.Я. Таций. — X.: Нац. юрид. акад. Украины, 1998. — Вып. 35. - С. 181-190.

Тема 4 органи та установи виконання покарань

4.1. Органи та установи, що виконують кримінальне покарання, та їх місце в системі державної влади України

Виконання кримінальних покарань є однією з функцій дер­жавної виконавчої влади. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить покаранню значггу роль у виконанні свого обов'язку щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку та громадської без­пеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Покарання є необхідним і важливим інструментом державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, і є найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

Покарання — це історично сформований захід примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і здатної за законом нести кримі­нальну відповідальність, та полягає у передбаченому законом обмеженні чи позбавленні певних прав і свобод засудженого, але без мети заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності. Покарання виникло як форма реакції держави на порушення встановлених нею правил, як своєрідний засіб захисту суспільства від злочинів, що традиційно виконує не тільки каральну функцію, а й здійснює психологічний та вихов­ний вплив на конкретного засудженого, його оточення, окремі групи населення з нестійкою чи протиправною поведінкою. Покарання також є одним з інструментів управління процесом соціальної реадаптації злочинця до умов життя у суспільстві.

Лише закон встановлює види покарань, які складаються у відповідну систему, визначає їх розмір та умови застосування кожного з видів.

Відповідно до ст. 51 КК до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

89. штраф;

90. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

91. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

92. громадські роботи;

93. виправні роботи;

94. службові обмеження для військовослужбовців;

95. конфіскація майна;

96. арешт;

97. обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військово- службовців;

98. позбавлення волі на певний строк;

99. довічне позбавлення волі.

Кожен вид покарання має свої особливості. Так, частина покарань має тривалий процес виконання (наприклад громад­ські та виправні роботи, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі тощо), інші обмежуються разовими діями (наприклад штраф, конфіскація майна тощо). Одні пока­рання пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, а інші не мають такого карального впливу. Проте при багатоплановості покарань можна виділити загальні завдання і мету органів та установ виконання покарань. Таку можливість надано зако­нодавцем при формулюванні мети і завдань кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.

Оскільки кримінальне покарання має на меті не тільки кару, а й передбачає виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, досягнення цієї мети покладено на органи та установи, що виконують кримінальне покарання.

Органи і установи виконання покарань мають чотири основні завдання:

1) відповідно до вимог закону виконувати вирок суду;

2) забезпечувати процес виправлення та ресоціалізації засуджених;

3) здійснювати загальний запобіжний вплив;

4) не допустити вчинення засудженою особою нового злочину.

Кожне з цих завдань має самостійне значення^ але разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання.

Отже, перед органами і установами виконання покарань поставлені конкретні завдання, виконання яких здійснюється через основні чи допоміжні функції.

Система органів та установ, що виконують кримінальне покарання, залежно від їх компетенції та функцій поділяється на дві групи.

До першої належать ті органи та установи, для яких вико­нання кримінальних покарань є основною функцією. Вони об'єднані у ДДУПВП і поділяються на:

— арештні доми;

• виправні колонії;

• виховні колонії;

• виправні центри;

• кримінально-виконавчі інспекції;

• слідчі ізолятори.

До другої групи належать ті органи та установи, основна діяльність яких пов'язана з виконанням інших обов'язкових функцій. Це — Міністерство оборони України, Міністерство юстиції України тощо. Вони, як правило, реалізують покладені на них обов'язки щодо виконання покарань під контролем правозастосовних органів відповідно до норм кримінально-виконавчого права.

У складі Міністерства оборони України знаходяться:

— дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота);

— гарнізонна гауптвахта військових комендатур міста Киє­ва, Львова, Севастополя тощо;

— військові частини.

До складу Міністерства юстиції України входить Департа­мент державної виконавчої служби.

Глава З КВК «Органи і установи виконання покарань» перед­бачає, які покарання виконує той чи інший орган або установа. Так, згідно зі ст. 12 КВК виконання покарання у виді штрафу і конфіскації майна покладається на державну виконавчу службу; ст. 17 КВК виконання покарання у виді тримання в дисциплі­нарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби покладено на дисциплінарні батальйони тощо.

Покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу застосовується за рішенням суду з посиланням на норму Загальної частини (ст. 54 КК). Суд має право застосувати це додаткове покарання лише до тих осіб, які вчинили тяжкий або особливо тяжкий злочин і на час постановлення вироку мали військове, спе­ціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були присвоєні їм у встановленому законом порядку. Зазначене покарання виконує орган, що присвоїв військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас: Збройні Сили Ук­раїни, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України тощо.

Виконання кримінальних покарань є одним з основних засобів запобігання злочинності. Тобто проводиться реальна боротьба зі злочинністю шляхом притягнення до відповідаль­ності, призначення покарання і виконання заходів державного примусу до осіб, які вчинили злочин. Таким чином реалізуються завдання кримінального та кримінально-виконавчого законо­давства. Як зазначено, функції виконання покарань покладені на спеціальні державні органи, що виконують вирок суду сто­совно конкретного засудженого до певного виду покарання.

Як зазначалося раніше, ст. 51 КК передбачає 12 видів пока­рань, що застосовуються до осіб, винних у вчиненні злочину. Призначаючи кримінальне покарання, держава керується ос­новними принципами, серед яких виділяється справедливість та гуманність. Невипадково у ст. 65 КК підкреслено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання відповід­но до чинного КК, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, а головне — достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам.

За даними правоохоронних органів, наукових досліджень, стан злочинності в Україні та кількість засуджених за тяжкі злочини щороку поступово збільшується. Внаслідок такого зростання, поширення жорстокості і агресії традиційним і, на жаль, основним видом кримінального покарання є позбав­лення волі, виконання якого покладається на органи у складі ДДУПВП. Однак кримінально-виконавча служба — це хоча і значний, але, як зрозуміло, не єдиний елемент системи вико­нання покарань, бо їх виконання покладено і на інші органи та установи (суди, Служба безпеки України тощо).

Свою діяльність органи і установи виконання покарань організовують відповідно до закону, принципів кримінально-виконавчої системи та цілей і завдань кримінально-виконавчої системи.

Кримінально-виконавчій системі притаманні всі ознаки системного явища, тому, виходячи з теорії права, можна дати таке її визначення: кримінально-виконавча система — це сукуп­ність органів та установ (чи спеціальних структурних підроз­ділів), які безпосередньо виконують кримінальне покарання та реалізують інші заходи кримінально-правового впливу, а також комплекс органів та організацій, які забезпечують та сприяють ефективному виконанню кримінальних покарань.

4.2. Державний департамент України з питань виконання покарань

ДДУПВП створено Указом Президента України 22 квітня 1998 р. № 344 на базі Головного управління виконання пока­рань (ГУВП) Міністерства внутрішніх справ України як відо­кремлену структуру. Його створення стало етапом у виконанні взятих Україною у 1995 р. зобов'язань: при вступі до Ради

Європи Україна здійснює перехід кримінальЧю-виконавчої системи до структури Міністерства юстиції України.

Незважаючи на прийняті рішення та неодноразові дору­чення Президента України, ДДУПВП з 1998 р. до теперіш­нього часу залишається окремим самостійним відомством, що входить до структури Кабінету Міністрів України. Керівник ДДУПВП призначається та звільняється Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України.

ДДУПВП є центральним органом виконавчої влади зі спе­ціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину дер­жавну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Правовою основою діяльності ДДУ П ВП є Конституція Ук­раїни, Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти централь­ного органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Завдання та функції ДДУПВП визначені у Положенні про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженому Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827. У червні 2005 р. був прийнятий Закон «Про Держав­ну кримінально-виконавчу службу України», який визначає правові основи організації та діяльності Державної криміналь­но-виконавчої служби України, її завдання та повноваження. З 1 січня 2004 р. набув чинності новий КВК, який є основним документом, що регламентує виконання покарань і структуру ДДУПВП в Україні.

Основними принципами діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є:

100. законність;

101. повага та дотримання прав і свобод людини та грома­дянина;

102. гуманізм;

103. позапартійність;

104. єдиноначальність;

105. колегіальність при прийнятті важливих рішень;

106. взаємодія з органами державної влади, органами місце­вого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;

8) відкритість для демократичного громадського контролю. Виходячи з основних положень документів кримінально- виконавчої системи, завданнями ДДУПВП є:

— здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

• розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;

• здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;

• забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

• забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дис­циплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

• керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

• правовий і соціальний захист осіб рядового і начальни­цького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;

• удосконалення роботи з кадрами, їх професійної під­готовки.

Нагляд за дотриманням законності в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється в по­рядку, визначеному Конституцією та законами України.

Як зазначалося, до складу кримінально-виконавчої системи входять арештні доми, виправні центри, кримінально-вико­навчі інспекції, слідчі ізолятори, а також виправні та виховні колонії.

У структурі ДДУПВП функціонує 26 територіальних органів управління, у тому числі управління в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, два відділи у Закарпатській та Чернівецькій областях, а також відділ кримі­нально-виконавчої інспекції у м. Севастополі, на який також покладені відповідні управлінські функції.

Арештні доми виконують покарання у виді арешту. В них тримаються повнолітні особи чоловічої або жіночої статі. За вчинення злочинів невеликої тяжкості до арештних домів мо­жуть направлятися і засуджені неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося 16 років.

Виправні центри (кримінально-виконавчі установи відкритого типу) виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено від­повідно до статей 82, 389 КК. На території України функціонує 22 виправних центри, де тримається майже 5 000 засуджених до обмеження волі.

Кримінально-виконавчі інспекції виконують покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, у виді громадських та виправних робіт. Виконання покарань здійснюється на основі участі засуд­жених у суспільно корисній праці відповідно до вимог КВК. Контрольні функції за виконанням покарань покладено на кримінально-виконавчі інспекції, а проведення індивідуальної профілактичної роботи — на територіальні органи внутрішніх справ. На обліку 700 підрозділів кримінально-виконавчих інспекцій перебуває більш ніж 191 000 осіб.

Слідчі ізолятори виконують функцію попереднього ув'яз­нення осіб. В них також утримуються особи, які після на­брання вироком законної сили направляються для подаль­шого відбування покарання у виховні або виправні колонії, а також засуджені за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості — для господарського обслуговування. На території України функціонує 33 слідчих ізолятори.

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх чоловічої та жіночої статі. У структуру ДДУПВП входить 11 виховних колоній.

Виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) виконують покарання у виді позбавлення волі на пев­ний строк та довічного позбавлення волі. Вони поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Залежно від кримінально-правової та кримінально-виконав­чої характеристики засуджених і відповідно до ст. 18 КВК за­суджені відбувають покарання у таких виправних колоніях:

• мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяж­кості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

• мінімального рівня безпеки із загальними умовами три­мання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особ­ливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК;

• середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покаран­ня у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше від­бували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

• максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбав­ленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, за­суджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

Кількість установ за останні 5 років коливається в межах 138—136 (із тенденцією до скорочення). Щорічно в них від­буває покарання близько 188 000 засуджених. 1 223 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, утримуються у двох спеціально обладнаних в'язницях у Житомирі та Вінниці. Крім того, частина таких засуджених тримається в окремих секторах виправних колоній максимального рівня безпеки.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавчі інспекції, арештні доми, виправні центри, виховні та виправ­ні колонії організовуються і ліквідуються ДДУПВП. Штатна чисельність персоналу ДДУПВП повинна відповідати певній пропорції, встановленій законодавством, щодо кількості осіб, що утримуються в установах кримінально-виконавчої систе­ми. Так, на початку 1999 р. вона становила 54 787 осіб, а на початок 2006 р. — знизилась до 48 664.

Одним з головних завдань для персоналу установ і органів, що виконують покарання, є не тільки забезпечення виконання вироку суду, а й організація процесу виправлення засуджених, створення умов для переоцінки ними життєвих орієнтирів, мотивації подальшої постпенальної поведінки, що досягаєть­ся шляхом неухильного, точного виконання призначеного покарання. Виконання покарання передбачає об'єднання комплексу каральних заходів із заходами виховного впливу, які і створюють єдиний карально-виховний процес.

Під карально-виховним процесом ми розуміємо діяль­ність співробітників кримінально-виконавчих установ, які керуються вимогами відповідних законів, знаннями правових положень, основ кримінології, педагогіки та психології щодо здійснення карально-виховного впливу на засуджених та ко­рекції їх поведінки.

Відповідна робота має будуватися на основі принципів законності, диференціації та індивідуалізації покарання, сти­мулювання законослухняної поведінки засуджених і застосу­вання заходів примусу та інших правообмежень до осіб, які порушують дисципліну.

Отже, найважливішим елементом професійних якостей спів­робітника кримінально-виконавчої установи є глибокі знання кримінального, кримінально-виконавчого та кримінально-про­цесуального законодавства. Працівники кримінально-виконав­чих установ мають бути морально і психологічно готові до дотри­мання законів, мати навички та вміння застосовувати їх у своїй практичній діяльності. Ці якості вкрай необхідні для успішної реалізації заходів державного примусу, встановлених правовими нормами, та проведення заходів виправного характеру.

Не менш важливим є серйозна кримінологічна підготовка працівників кримінально-виконавчих установ, оскільки, як зазначено в ст. 50 КК та ст. 6 КВК, метою покарання є не тільки кара, а й виправлення злочинця (загальна та спеціальна превенція). Саме тому діяльність кримінально-виконавчих установ має бути спрямована на досягнення мети покарання, а значить впливати на негативні якості злочинця з метою ко­рекції поведінки на позитивну. Це не можливо здійснити без глибокого вивчення особистості засуджених, причин, умов та механізму їх злочинної поведінки, знання індивідуальних та кримінологічних особливостей особи.

Працівник кримінально-виконавчої установи повинен мати достатню педагогічну та психологічну підготовку, а для цього ретельно вивчати як загальні основи цих дисциплін, так і кримінально-виконавчу педагогіку, юридичну та кримінально-виконавчу психологію.

Відповідно до закону структура та чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України складається з цен­трального органу виконавчої влади з питань виконання по­карань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ вико­нання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Загальна чисельність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, що утримується за рахунок Дер­жавного бюджету України, визначається відповідно до зако­ну. Гранична чисельність працівників центрального апарату центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів управління виз­начається Кабінетом Міністрів України. Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, за­кладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Штатна чисельність персоналу установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчої інс­пекції, встановлена на рік, залишається незмінною протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, які тримаються в цих установах, слідчих ізоляторах або перебувають на обліку в інспекції.

Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, установи ви­конання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забез­печення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зоб­раженням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків.

Для забезпечення виконання завдань Державної кримі­нально-виконавчої служби України центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київсь­кій області, місті Севастополі. Вони здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяль­ністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі Украї­ни є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Держав­ній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Співробітники кримінально-виконавчої служби в процесі своєї діяльності взаємодіють з органами державної влади та місцевого самоврядування, судовими, правоохоронними ор­ганами та іншими інститутами держави і суспільства.

ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА (ст. 12 КВК)

Державна виконавча служ­ба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів від­повідно до законів України

Виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, пе­редбачених КВК та законами України, а також виконує вироки суду у частині інших майнових стягнень

Органи державно! виконавчої служби

Органами державної виконав­чої служби є:

Департамент державної ви­конавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відді­ли державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, пок­ладається на державних вико­навців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної вико­навчої служби.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відді­ли державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, гер­бову печатку

Виконання покарання у виді штрафу та конфіскації майна регулюється КВК, Законом України «Про ви­конавче провадження», Інс­трукцією про проведення виконавчих дій, іншими нор­мативно-правовими актами

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ІНСПЕКЦІЯ

(ст. 13 КВК)

є одним з органів виконання покарань, правонаступницею інспекції виправних робіт

організовується і ліквідується ДДУПВП

здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування по­карання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років

виконує покарання у виді:

позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю;

громадських робіт;

виправних робіт

встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільне­них від відбування покарання з випробуванням

_ ;> is-US

.§ I 5 I

АРЕШТНІ ДОМИ

(ст. 15 КВК)

о

рганізовуються і лікві- дуються ДДУПВП

виконують покарання у виді арешту

Тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося 16 років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості

Особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слід­чих ізоляторах (тюрмах) за місцем засудження. На них поширюється дія КВК, Правил внутрішнього розпоря­дку установ виконання покарань, які визначають режим та умови триман­ня засуджених в установах виконання покарань.

Засуджені відбувають увесь строк покарання в одному слідчому ізо­ляторі (тюрмі) в окремих постах або секціях

ВИПРАВНІ ЦЕНТРИ

(ст. 16 КВК)

організовуються і ліквідують­ся ДДУПВП

виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини неве­ликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено від­повідно до статей 82, 389 КК

Управління (відділи) ДДУПВП в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київсь­кій області за погодженням з ор­ганами місцевого самоврядуван­ня визначають межі виправних центрів. Про межі виправних центрів та відповідальність за їх порушення засудженим оголо­шується під розписку, шо долу­чається до особових справ.

Начальник виправного цен- тру призначається наказом ДДУПВП і несе повну відпо- відальність за додержання чин- ного законодавства, умов і режиму тримання засуджених у виправному центрі |

Відповідно до КК та КВК особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання в кримінально-виконавчих ус­тановах відкритого типу — виправних центрах.

Особи, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК, можуть відбувати пока­рання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-тру­дових колоніях

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ БАТАЛЬЙОН

(ст. 17 КВК)

організовується і лікві­дується Міністерством обо­рони України

виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених вій­ськовослужбовців строкової служби

Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисель­ність дисциплінарного батальйо­ну визначає Міністр оборони України.

Контроль за діяльністю дис­циплінарного батальйону, додер­жанням у ньому вимог військових статутів здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України

Керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює коман­дуючий військами військового округу (оперативного команду­вання), який забезпечує добір і розстановку кадрів офіцерського складу, контролює режим та умо­ви тримання, охоплення постій­ною роботою, організацію праці, | бойову підготовку та виховання засуджених

Командира дисциплінарного батальйону призначає Міністр (оборони України, командирів підрозділів та інших посадових осіб — командуючий військами військового округу (оперативного командування)

Посади офіцерського складу та пра­порщиків дисциплінарного батальйону можуть займати на конкурсній основі найбільш дисципліновані, вольові, добре підготовлені військовослужбовці, які мають досвід практичної діяльності у військах не менш як 2 роки.

На посади сержантів та солдатів постійного складу дисциплінарних рот і підрозділів охорони та забезпечення приймають військовослужбовців стро­кової служби, навчених і відібраних у військових комісаріатах посадовими особами дисциплінарного батальйону, або військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

Тривалість служби офіцерів у дис­циплінарному батальйоні не повинна перевищувати: на посаді командира батальйону 5—6 років, на інших поса­дах — 3—4 роки. За бажанням офіцерів за умови їх позитивної атестації, строк служби, як виняток, може бути продов жено до 6—8 років.

Після закінчення зазначених строків служби позитивно атестовані офіцери до початку нового навчального періоду мають право вибору гарнізону в даному військовому окрузі (оперативному ко­мандуванні) як для подальшого проход­ження служби, так і в разі призначення на вищі посади у порядку реалізації висновків атестації

S3

о ч о

S3S3

on

CA

1 ° а ^w

⁴ & *

¡I

С о

л «

t 2 I

s I m ._ 'Ç

:=§§ їв™

і g S

dir

* 5 g

ЗАСТОСУВАННЯ ДО ЗАСУДЖЕНИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ (ст. 21 КВК)
	Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу ліку­вання, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування
	Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазна­ченими в ч. 1 ст. 21 КВК захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або ус­танова виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування